Термін «бандерівці» хтось вживає як символ героїзму, а хтось навпаки —  як щось вороже. Проте і одні, й інші не завжди обізнані з біографією та ідеологією людини, від прізвища якої ці слова утворились.

Степан Бандера і досі залишається суперечливою фігурою в історії України. Хоча, якщо оперувати фактами, то це однозначно позитивний історичний персонаж. А от те, що він для багатьох досі є “суперечливим” —  передусім проблема нашого незнання та нерозуміння власної історії.

 Радянська, а тепер і російська пропаганда намагалися очорнити ім’я Бандери, а всіх щирих патріотів України прозвали “бандерівцями”. Але цинічний обман Кремля не здатен переписати нашу історію. Ми знаємо правду і з гордістю носимо ім’я бандерівців!

Тому не працюйте на руку Росії — ось головні міфи про Бандеру, в які давно пора припинити вірити. 

Міф 1. Бандера – спільник нацистів

Ставлячи на карб українським націоналістам їх співпрацю з гітлерівцями, не варто забувати, що те ж саме робив… СРСР аж до нападу на нього, пише «Урядовий кур’єр»: ukurier.gov.ua. Причому якщо радянські вожді влаштовували з гітлерівцями спільні військові паради та аж до 22 червня 1941 року забезпечували Третій рейх стратегічно важливими у війні проти Великобританії сировинними ресурсами, то керівництво ОУН прагнуло відновлення державності України та захисту українців від сталінського терору. Однак якщо у всіх на слуху створені бандерівцями батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», що налічували загалом 700 вояків, та дивізія СС «Галичина» чисельністю 11 тисяч солдатів, то мало хто знає, що кількість етнічних росіян, що воювали на боці гітлерівців, сягала півмільйона осіб.

Проголошення Акта відновлення Української Державності 30 червня 1941 р. у Львові викликало негативну реакцію з боку німецької влади, у планах якої не було створення самостійної України. Провідних членів ОУН заарештували, і багато з них опинилося в концентраційних таборах. Серед них і Степан Бандера, який з 5 липня 1941 р. по 27 вересня 1944 р. перебував у концтаборі Заксенгаузен. Двох рідних братів провідника ОУН — Олександра і Василя — замордували у липні 1942 року в Освенцімі, а наймолодший брат Богдан, на думку дослідників, загинув у Херсоні від рук гестапівців.

Отож, повстанці боролися проти обох режимів — і нацистського, і радянського. Тож у відповідь всім прихильникам “русского міра” на закиди Бандері нагадайте їм про пакт Молотова-Ріббентропа, про проголошення вільної України, яка не входила в плани Гітлера, зрештою – про ув’язнення лідера ОУН в німецькому концтаборі.

Міф 2. Бандера — терорист

Цей штамп щодо Степана Бандери, напевно, найстаріший, адже терористом його називала ще польська влада.  Польська поліція не раз арештовувала й ув’язнювала Бандеру. Бандера опинився у польській тюрмі за участь в організації вбивства 15 червня 1934 року міністра внутрішніх справ Польщі Перацького. Це стало відплатою за сумнозвісну кампанію пацифікації (умиротворення) українців. Гідна поведінка підсудного викликала повагу навіть незаангажованої польської преси, яка вимушена була визнати: «Український народ є, він живе і бореться за своє право на життя». Утім, це не вплинуло на рішення суддів, які у січні 1936 року винесли Бандері смертний вирок, замінений на довічне ув’язнення. З початком Другої світової війни, 13 вересня 1939 р., у воєнному хаосі в’язні-націоналісти визволили Степана Бандеру з камери-одиночки.

«Терористами польська влада називала не лише Степана Бандеру, але і його соратників, котрі боролися в рядах Української військової організації чи ОУН. Як свого часу росіяни називали Юзефа Пілсудського та діячів Польської військової організації, які боролися проти російської влади. Як, зрештою, у всі часи називає революціонерів будь-яка окупаційна влада,  — зазначає історик та публіцист Володимир Вятрович у своїй статті на zaxid.net.

Відповідаючи на цей закид на суді у Варшаві, Степан Бандера чітко показав своє ставлення до терористичних методів боротьби в тактиці ОУН: “Прокурор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт українських терористів та їхній штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя. Заявляю, що ні програмово, ні, якщо йдеться про кількість членів у поодиноких ділянках організаційної праці, бойова акція не є єдиною, не є першою, але рівнорядною з іншими ділянками. Хтось міг би подумати, що Організація не числиться з життям людини взагалі і навіть з життям своїх членів. Коротко скажу: люди, які весь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть втратити життя, такі люди, як ніхто інший, вміють цінити життя. Вони знають його вартість”.

Експерти радять: перш ніж сформувати своє ставлення до історичного персонажа, варто дізнатись принаймні базову інформацію про нього. «Потрібно знати, що Бандера — це один з діячів українського національного руху, який представляв його праве радикальне крило у ХХ столітті. Частина Організації Українських Націоналістів, яка поділяла його погляди, називалася бандерівцями чи революціонерами ОУН. Вони виступали проти поляків, коли частина України була під владою Польщі, а потім — проти сталінського радянського режиму», — пояснює Анатолій Подольський, кандидат історичних наук та директор Українського центру вивчення історії Голокосту. «Бандера — представник інтересу української нації  в умовах, коли держави не існувало», — доповнює Вахтанг Кіпіані.