«Читати українську історію треба з бромом» — писав відомий політик і письменник Володимир Винниченко. Не обійтися без брому і в сьогоденні. Під пильне око «НОВОЇ…» потрапив бережанський сільський голова Віктор Михащук. Своїми недолугими діями, а радше бездіяльністю він просто шокує усю громаду: може по півроку не скликати сесію, ігнорувати звернення громадян, несподівано іти у відпустку на два місяці… «Куди утік Михащук?» — тільки й було розмов у вересні-жовтні цього року. Кажуть, що сільський голова зник, як тільки почув, що правоохоронні органи підозрюють його в корупції. Жартома односельці вже навіть порівнюють сільського голову із колишнім президентом-втікачем Януковичем. «Я — за кордоном. Не можу розмовляти!» — відповідав він по телефону. А тим часом на території сільської ради назріло чимало нагальних питань. Нещодавно Михащук нарешті таки об’явився, але обіцяну сесію відкладає з тижня на тиждень. Представники Управління захисту економіки в Тернопільській області навідалися до нього і вручили протокол про адміністративне правопорушення, справу передали до суду. Районне керівництво, як розповідають, уже не раде, що у 2015-ому висунуло від президентської партії такого горе-кадра на бережанського сільського голову.

Правда не подобається, але її не спростувати

Про Віктора Михащука «НОВА…» вже писала в одному з минулорічних номерів. Мова йшла про конфлікт у селі Жуківці, яке належить до Бережанської сільської ради, через… трубу. Сільський голова самовільно забрав трубу, яка не перебувала на балансі сільради і ще з радянських часів слугувала містком через річку. Ту трубу голова перетягнув  в іншу частину села, зробивши з неї під’їзд до мальовничого куточка біля лісу, де, за інформацією мешканців села, розпочав будівельні роботи голова Лановецького районного суду Андрій Радосюк.

Про перипетії в Жуківцях нам розповіли кілька місцевих мешканців, серед яких і депутати сільської ради. Пану Михащуку не сподобалося, що через трубу «слава» про нього облетіла усю область, тому звернувся до суду. Йому видалося, що газета образила його честь, гідність і ділову репутацію. Більше півроку справу розглядав Тернопільський міськрайонний суд. Попри те, що в суді прозвучало чимало аргументів не на користь сільського голови, він усе ж поводився так, ніби справа вже виграна. Можливо, це вже звичка, бо ж у районі у нього, так би мовити, своя Феміда: голова районного суду Андрій Радосюк — його приятель. Депутат Бережанської сільської ради Ілона Кучер озвучила в суді в десятки разів більше інформації про «діяльність» Михащука, ніж потрапило до газети, оприлюднила навіть такі темні моменти з минулого голови сільської ради, про які знають одиниці. Голова Тернопільського міськрайонного суду Роман Грицак, який розглядав справу, підійшов об’єктивно, і Михащук програв.

Якщо «копнути» глибше труби…

Якби не згадана судова справа, журналісти «НОВОЇ…» навряд чи ще зацікавились би сільським головою Михащуком, який полакомився на халявну трубу. Та оскільки він кинув газеті виклик, ми «копнули» глибше труби і були вражені каламутними справами на території Бережанської сільської ради. У суді Михащук заявляв, що з проханням перенести трубу до сільської ради зверталися з письмовою заявою мешканці Жуківців, хоча документа не долучив до позову. Щоб переконатися, чи є такий документ у сільській раді, журналісти поїхали до села. Передусім ми навідалися з місцевими опозиційними депутатами до садиби, яку нібито купив голова районного суду. На превелике здивування жуківчан, хати, яка стояла пусткою багато років, ми не знайшли, натомість неподалік хтось взявся копати ставок, довкола зрізав дерева, поставив альтанку. Працівників у той час там не було, хоча техніка стояла.

Сільський голова не сподівався на такий візит, нервував… Письмової заяви у сільській раді не виявилося. У журналі особистого прийому громадян був лише запис про нібито усне звернення одного мешканця — Максима Ковальова. Та й сам журнал викликав сумнів, адже кілька записів у ньому — «на одному диханні», на обкладинці виправлений рік. Коли ж депутати почали цікавитись у голови, хто ще має землю за трубою, випливли цікаві факти, про які ніхто не знав. Виявляється, «уділи» в мальовничому куточку дісталися приятелям Михащука — тому ж Ковальову та Павлюку. Депутати запевнили, що не голосували за виділення їм тієї землі, попросили рішення та протокол сесії. Усе це надала секретарка, а ось реєстрації депутатів з підписами не виявилося. Більше двох (!) годин секретарка сільської ради перекладала папки, але так і не знайшла цього документа. А що таке протокол чи рішення без реєстрації депутатів? Не що інше, як «липовий» документ. Обуренню депутатів не було меж: який би документ не попросили — або викликає сумнів, або зовсім нема…

«Відколи наші села, такого керівництва ще не було… Про бюджетні кошти голова не звітує. Ми зібрали факти нецільового використання чималої суми з бюджету, звернулися до правоохоронних органів, та наразі у районі всі покривають Михащука…» — зазначила депутат Людмила Дикальчук.

Продали свої голоси за… пляшку

У Жуківцях та Бережанці журналісти поспілкувалися з багатьма мешканцями. Більшість відгуків про роботу сільської ради або негативні, або стримані, водночас жодного доброго слова. Говорили про занепад села, спивання населення, «дерибан» землі, прихоплення сільським головою гідроспоруди і ставка, будівель колишнього колгоспу. Не усі мешканці мали сміливість назвати свої прізвища, та в редакції є записи розмов. «На ставку сільський голова вже догосподарювався. Щоб зловити рибину, треба платити. Який розвиток села? Школу планують закрити, клуб розвалюється… Колись у нас було передове село, а тепер занепадає, бо нема господаря. Мешканці Бережанки не голосували за Михащука, лише жуківчани продали свої голоси за пляшку… Голова дозволяє собі ображати людей, нікого не поважає…» — розповіла пані Галина Д., яка свого часу була районним депутатом.

«Перед виборами Михащук обіцяв, а минулись — забув. Якщо його обрали, то мав би щось робити, а все глухо, навіть дорога до села вже так заросла, що дві автівки не розминуться. Ми з сусідами за свої кошти відремонтували біля себе шматок дороги», — зазначив Олександр П.

«Для себе голова добре господарює: автомобіль купив, ставок пригріб… Його ніколи не можна застати на роботі. Мені потрібен був один документ, то я тиждень ходила до сільської ради. Сумна з головою історія… Для бережанців нічого не зробив», — обурювалася Марія Г.

«У сільському магазині продають алкоголь на розлив. «Як ти можеш дивитися, як у центрі села пиячать?» — запитала я сільського голову Михащука. «Тепер усі п’ють», — відповів. Михащук — мій учень, знаю його змалку. Не знаю, як він пройшов на посаду. Я відверто казала йому, що не буду за нього голосувати. Він боявся, що я буду проти нього агітувати.  «Ви мене не любите», — якось каже мені. «А за що тебе любити?..» — запитую. Якби бачила, що щось добре зробив чи мав відповідну освіту, а так… У Жуківцях проголосували за нього, бо їздив попід хати і роздавав рибу з сільського ставка, який зробив своїм. За його керівництва не бачу жодної роботи. Він за безцінь скуповує пайові об’єкти, а людям — нічого. Найбільше боляче за ставок. Люди власноруч копали той став, навіть мій чоловік ходив, думали, буде для дітей, а тепер він туди нікого не підпускає. Навіть дітей гонить. Шкода йому, щоб хтось із вудочкою посидів. Такого ще не було в селі…» — відверто розповіла місцева вчителька Ганна Дацюк.

До речі, в електронній декларації Михащука вказано, що у 2016-ому він купив комплекс гідроспоруд у Бережанці лише за 13 300 грн., а будівлю швейного цеху в Жуківцях у 2017-ому — лише за 4500 грн. Для сільського голови, мабуть, діють «знижки»…

Одна ділянка — два власники?

Найбільша цінність у Бережанці та Жуківцях — земля, тому претензії до голови здебільшого через непрозорість виділення ділянок. Є чимало запитань і щодо використання бюджетних коштів. «НОВА…» вже писала про виділення місцевому учаснику АТО Миколі Бондюку зарослої лісом ділянки, якої чомусь під час оформлення в районному відділі Держгеокадастру не виявили серед земель запасу. Власне, це питання мали б розглянути на найближчій сесії Бережанської сільської ради. Мати учасника АТО їздила до обласного Держгеокадастру, де їй повідомили, що у селі є ще вільні розорані ділянки, які передусім мали б запропонувати родині захисника України.

Є ще й інша «земельна історія» Михащука. Родині місцевого мешканця Володимира Талабана ще у 2008 році було виділено чотири гектари землі для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту. Чоловік поступово виготовляв документацію, як раптом з’ясувалося, що торік сільська рада подала їхню ділянку на аукціон і її було продано. «Дозвіл нам надали сільська рада і районна рада, маємо розпорядження на виготовлення технічної документації, та зіткнулися з дивною ситуацією, — каже пан Володимир. — У 2017 році сільський голова і землевпорядник подали нашу ділянку на аукціон, а навесні цього року — продали.  Про передачу тієї землі на аукціон наші депутати не голосували. Припускаю, що у сільраді підробили рішення сесії. Це мають з’ясувати правоохоронні органи. Люди, які купили ділянку, не винні, бо не знали, що і їх дурять, щоб лише здерти гроші.  Усі запитання — до Михащука. З приводу цієї ситуації я звернувся на «гарячу лінію» Генпрокуратури, справу нині вивчають обласні прокуратура та поліція».

«Гарбузяний» кооператив

Сільський голова Михащук любить хвалитися на звітах у районі, що у Жуківцях діє успішний кооператив «Агромакс». Журналісти мали змогу побачити одну із ділянок цього кооперативу, керівник якого за документами — вже згадуваний Максим Ковальов. Окрім нього, співзасновниками є Ігор Михащук та Василь Павлюк. Ігор Михащук — син сільського голови, який не живе у селі і ніколи не обробляє землі, тож зрозуміло, що його дані служать прикриттям батькових «оборудок». Розповідають, що Максим Ковальов подався на заробітки за кордон. Хто нині займається кооперативом, невідомо. На «кооперативній» ділянці Михащука торік росла гречка, цьогоріч — гарбузи, але стан дуже занедбаний.

Як «НОВІЙ…» повідомили у відділі економічного розвитку та прогнозування АПК Департаменту агропромислового розвитку Тернопільської ОДА, кооператив «Агромакс» зареєстрований у червні 2017 року. Торік і цьогоріч представники кооперативу подавали заявку на закупівлю сільськогосподарської техніки у рамках програми розвитку агропромислового комплексу Тернопільської області на 2016-2020 роки. Фінансується програма за кошти обласного бюджету — кооперативу повертають 80% вартості придбаної техніки. У 2017 році «Агромакс» просив 93 тисячі гривень на придбання техніки, комісія, враховуючи показники кооперативу, дала 35 тис. грн. на дискову борону. Загалом торік на цю програму по області було виділено 600 тис. грн., у 2018 році — 1 млн. 200 тис. грн. На Тернопільщині зареєстровано 80 кооперативів, 66 з яких — діючі. Цьогоріч «Агромакс» просив вже значно менше — 19 тис. грн. — для придбання навісного оприскувача. Комісія вирішила надати ці кошти кооперативу. В «Агромаксі» за документами — 25 членів кооперативу, проте прізвища не зазначені. Представники Головного управління ДФС в Тернопільській області здійснюють контроль за використанням кооперативом коштів, Департамент агропромислового розвитку ТОДА — за діяльністю. «В «Агромаксу» цьогоріч були проблеми з використанням коштів, не особливо вони звітують і щодо діяльності…» — зазначили у відділі економічного розвитку та прогнозування АПК Департаменту агропромислового розвитку ТОДА.

Хотів віддавати борг… рибою

На сайті «Судова влада України» знаходимо цілий ряд справ, у яких фігурує нинішній бережанський сільський голова: починаючи від стягнення з нього аліментів і закінчуючи «хуліганкою». Судилися з Михащуком і Лановецький РЕМ, і ВАТ «Тернопільобленерго», і фірма «Конкурент», і колишня дружина через погрози, нині поліція розслідує справу стосовно заподіяння Михащуком колишній дружині тілесних ушкоджень. Щоб притягнути до відповідальності Михащука, уже втретє до суду звертається Тернопільський обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі. У 2008 році Михащук звернувся до фонду за кредитом у розмірі 100 тис. гривень для будівництва особистого житла. Йому надали два транші по 20 тис. гривень, а далі припинили фінансування через несплату боргу. Станом на 1 жовтня цього року фактична заборгованість сільського голови перед фондом склала 9239 гривень. «Справа Михащука — це вже як «Війна і мир» Льва Толстого. Зазвичай справи відповідальних забудовників у чотири рази тонші», — кажуть у фонді. Протягом першого року Михащук мав відстрочку з погашення кредиту, перший платіж мав здійснити у грудні 2009-го, але він його протермінував. У наступні роки платив несистематично: то 570, то 403, то 550 грн., у 2012 році тільки один раз заплатив, у 2013-ому — жодного, у 2014-ому — лише 100 грн., у 2015-ому — 2 рази… Вперше до суду фонд звернувся у 2011 році, вдруге — у 2015-ому, тоді суд зобов’язав Михащука погасити борг, і він повернув фонду близько 9 тис. грн. Цьогоріч фонд знову звернувся до суду, і не тільки, щоб домогтися стягнення з Михащука боргу, а й для розірвання угоди. «Дивуюся, що Михащук, який є державним чиновником, не розуміє, що таке державні кошти і яка відповідальність за їх використання, — бідкається голова фонду Сергій Рубін. — Він кілька разів приходив до нас, пропонував повернути борг… рибою! «Ви продавайте свою рибу, а нам поверніть кошти», — відповів я йому. Однак Михащук й далі ухиляється від повернення коштів. Він не те, що злісний, а суперзлісний боржник».

Михащук незаконно призначав собі зарплату

7 листопада цього року до Лановецького районного суду надійшла справа про адміністративне правопорушення щодо бережанського сільського голови Віктора Михащука. Матеріали по даній справі до суду подало Управління захисту економіки в Тернопільській області, яке у вересні провело перевірку документів у сільській раді і виявило порушення з боку голови. Оперативники УЗЕ задокументували факт конфлікту інтересів у діях Михащука. Зокрема, у 2017 та 2018 роках він самостійно, без погодження з сесією сільської ради, підписав два розпорядження «Про упорядкування структури заробітної плати». Іншими словами — сам собі підвищив заробітну плату. У травні 2017 року призначив собі посадовий оклад у розмірі 4300 грн., а у травні 2018-го — 6600 грн. А це — корупція! За такі дії сільському голові «світять» штрафні санкції — від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів. Наразі все залежить від об’єктивності та неупередженості суду, який розглядатиме справу Михащука. Як стало відомо, голова Лановецького районного суду Андрій Радосюк, він же Михащуків приятель, взяв самовідвід у справі, оскільки, як зазначив у своїй постанові: «Знайомий з Віктором Михащуком, перебуваю з ним в дружніх відносинах, неодноразово зустрічаємося в колі наших спільних знайомих». Найімовірніше, справу передадуть до іншого суду.

УЗЕ в Тернопільській області перевіряло й інші документи в сільській раді, зокрема й ті, яких не змогли надати журналістам. Та, як виявилося, за кілька днів вони… з’явилися. Звісно, ніхто не брав на експертизу ці документи, які у Бережанській сільській раді ростуть, мов гриби після дощу, тому не викликають особливої довіри.

«Мій попередник, коли ішов з посади, палив біля сільської ради документи, тому у нас не все є», — заявив Михащук журналістам. Здається, що історія може повторитися, тільки нинішньому сільському голові в такому разі доведеться розкладати біля сільради чималу ватру з документів. Утім Михащуку не варто забувати слова ще одного класика: «Рукописи не горять»…