Кожен митець — творець, для якого немає обмежень. Хтось для втілення своїх фантазій і творчого бачення використовує нитки та голку, хтось нанизує бісер чи валяє вовну, а моя співрозмовниця, майстриня народної творчості художнього бісероплетіння Неля Чухрай робить… усе це! Причому усе —  на свій, оригінальний лад! Вишити ялинкову прикрасу, одягнути у «светрик» горнятко, зробити браслет… зі шнурів та гайок чи навіть створити унікальні «архітектурні гердани» з краєвидами Тернополя — їй усе це під силу!

— Пані Нелю, рукоділля для вас —  це свого роду арт-терапія чи «сродна праця»?

— Хоч я маю диплом маркетолога, проте за освітою ніколи не працювала. Насправді я вважаю, що творчість присутня у кожного в житті. Просто інколи ми не звертаємо на неї уваги, відкидаємо, вважаємо, що вона не потрібна, оскільки життя і так наповнене різними «серйозними» питаннями, які необхідно вирішити. Але ця думка – хибна. Варто знайти кілька хвилин, щоб присвятити час творчості. Розрядитись-зарядитись, так би мовити. Особливо це важливо для жінок. Адже вони можуть і мають черпати енергію у творчості. І неважливо, чи вони малюють, чи вишивають, чи пишуть пісні, чи ліплять з глини… Жінка і творчість, як на мене, нероздільні.

Мої батьки прищепили мені любов до творчості, мабуть, самі того не усвідомлюючи. Мама у мене багато шила: у 90-ті важко було не те, що одяг новий купити, часом на хліб не вистачало. Але мама «з нічого» могла зробити ЩОСЬ! Пам’ятаю, як вона пошила собі сукню, побачивши фасон на акторці з серіалу “Просто Марія». Уявляєте? Просто побачивши кілька кадрів, створила унікальну сукню! Ми з братом також були долучені до шиття. Мама навчила нас шити на швейній машинці, і ми допомагали їй, як могли.

Тато любить працювати з деревом. Змайстрував мамі до тої ж таки швейної машинки розділювач для ниток і тепер їй значно зручніше займатись улюбленою справою. Для внучки — моєї доні — разом з братом у селі зробив гойдалку. Бабуся по маминій ліній багато вишиває та в’яже гачком і спицями.

От так з кожного потроху я й «назбирала» тих дарів. Але серйозно змогла проявити їх лише після народження доні. Зараз їй десять, і минулоріч вона вже навчилась працювати на станку для бісероплетіння і навіть із власноруч сплетеними прикрасами змогла перемогти у шкільному конкурсі та представляла школу в іншому конкурсі у Центрі творчості для дітей.

Для мене рукоділля —  це вже невід’ємна частина мене. Коли я щось створюю, я і віддаю енергію і, водночас, черпаю її. Це і відпочинок, і робота.

— Шиття, в’язання, валяння, бісероплетіння —  ви митець, котрий творить насамперед ідеї… Чи є все-таки улюблені «жанри творчості» і матеріали?

—  Я починала з в’язання гачком. Створювала слінгонамиста – намиста, які мали подвійну функцію: прикраса для мами  та безпечна іграшка для дитини від 0 і до 2-х років, яка гралась ним, лежачи в слінгу та смакуючи маминим молоком. Потім вивчала різноманітні техніки створення прикрас, насамперед, збирання прикрас. І в цьому мені частково допоміг рукодільний магазин, де мені запропонували проводити навчання для дітей та дорослих, і я погодилась. Згодом плавно перейшла на вишивку. Створювала вишиті ялинкові прикраси та обкладинки для документів. Пізніше з’явилось у моєму житті ще й валяння. Почала валяти іграшки, а потім створила серію декоративних іграшок на авторській підставці.

Взагалі, вивчати щось нове, удосконалювати свої навички – це основне для мисткині, як на мене. Тому згодом я почала дивитись на бісер по-новому. Спробувала створити ґердан, далі — браслети і сережки. Цей вид мистецтва мене захопив, схоже, всерйоз і надовго. Саме з цим видом я відкривала свою першу виставку. Саме прикраси з бісеру брали участь у першому показі у Вінниці два роки тому. Авторські ґердани з пам’ятками Тернополя теж були створені саме з бісеру. А скільки ще всього я хочу створити! Лиш би вдалось правильно спланувати час, щоб задумане втілити у життя.

— Вашому власному бренду Ninel–Ka уже майже вісім років. Хто ваші замовники, яка «географія подорожей» ваших робіт?

—  Нещодавно я почула прекрасну фразу «Гроші – це соціальні аплодисменти». І так, направду, люди почали мені «аплодувати», і це дало ще більший стимул для розвитку.  Мої замовники різного віку, у них різні смаки та вподобання, різні побажання до виконання того чи іншого замовлення. Але 95% замовників – дівчата та жінки.

Мої прикраси знайшли своїх власниць у Польщі, Німеччині, Італії, Іспанії, Бразилії, Америці, Австралії, Канаді, Великій Британії та Швейцарії… Їх багато, міст та країн. На жаль, ще не створила свою «карту прикрас», але вже у вересні така карта у мене з’явиться.

— Ви — творчиня унікальних авторських герданів-картин з зображенням як впізнаваних світових  пам’яток — Ейфелевої вежу та Біг Бена, так і цілої тернопільської серії  — із зображенням Архикатедри, пам’ятника Соломії Крушельницькій чи острівця кохання… Розкажіть, як з’явилася така ідея і наскільки складно було втілити її у життя?

— Насправді схеми до ґерданів з Ейфелевою вежею та Біг Беном є у вільному доступі в Інтернеті і будь-хто може зробити подібні прикраси. Але надихнувшись ними, я розробила схеми для тернопільських ґерданів і створила їх. Ідею подав секретар обласного методичного центру творчості Іван Іванович Кузишин, який був присутнім на моїй першій виставці прикрас із бісеру.

Створювати схему складніше, аніж створити ґердан. Спочатку я обирала відповідну картинку чи фото. Далі за допомогою спеціальної програми накладала на неї шаблон. І по ньому відмальовувала цю картинку. Коли схема була готовою, залишалось підібрати бісер відповідного кольору. В своїх роботах використовую лише чеський бісер. Та навіть при такому різноманітті кольорів я губилась. Адже намалювати в комп’ютері — це одне, а от підібрати відтінок бісеру —  зовсім інша справа. Тому часу на втілення ідеї пішло чимало. Проте кожен такий виріб — унікальний! Тому з цілої серії тернопільських ґерданів вирішила один залишити собі. А саме той, який створювала по фотографії свого чоловіка – зимовий Острівець кохання.

—  «Архітектурні гердани», знаю, мають свої цікаві історії про те. Як і де знайшли своїх власниць…

Так, ґердан з Ейфелевою вежею віднайшов свою власницю в Іспанії, в місті Мурсія, а «Біг Бен» замовила жінка, що проживає у Великій Британії. Згодом, вона вислала мені фото цієї прикраси якраз на фоні Біг Бену! Це були неймовірні відчуття! Адже коли подібне відбувається, я ще раз переконують в тому, що мої творіння потрібні людям. НадихАюсь відгуками. І біжу творити щось нове.

Ґердан з нашою Катедрою нині у тернополянки, котра проживає у США.  Цей подарунок їй зробили родичі, аби з нею постійно була часточка малої Батьківщини.

—   Які творчі ідеї ще плануєте реалізувати?

—   Нині я почала створювати браслети з бісеру для чоловіків. Нарешті можу запропонувати подарунки, що підійдуть не лише жінкам! Наприклад, нещодавно у моєму доробку з’явився браслет зі шнурів та гайок.

Так-так, зі звичайнісіньких металевих гайок! Ідею підгледіла в Інтернеті два роки тому і все ніяк не могла виділити час на її втілення. І ось  два тижні тому я це зробила. Браслет був готовий за дві години. Одягнула на руку чоловіка  і зрозуміла, що «йду» у вірному напрямку. У голові уже «рояться» нові ідеї, які потребують втілення.

В осінньо-зимовий період я «одягаю» горнята. Вив’язую спицями «одежинки» для горнят та свічок із шерстяних та акрилових ниток. В когось є горнятко з мордочкою мавпи, собаки чи сови, хтось має своє горня з «ручками» в рукавицях. Фантазія не знає меж, коли є час і умови для втілення ідей. Таким чином, мої вироби зігрівають не лиш душу і серце їх власників, а й оберігають їх руки від опіків. В холодну пору року дуже хочеться налити собі улюбленого гарячого напою та обійняти горнятко руками. А це важко зробити, бо можна легко обпекти долоні. Саме тому подібні «одежинки» не лише зберігають напій довше гарячим, а й зігрівають долоні.

З бісеру маю намір ще створити ґердани-картини та браслети, які будуть дещо відрізнятись від тих, які робила раніше. Але це плани на сьогодні. Хто його знає, що буде завтра? Можливо, за місяць мені набридне бісер, і я переключу свою увагу на ліплення з глини. (Сміється, — авт.)