А ще так склалось, що маю досвід лікування за кордоном. Проте днями зі мною трапилась ситуація, яка змусила змінити переконання, а також вселила віру в те, що не все так погано у нас, що є певні зрушення. І що все у нас буде добре, бо в Тернополі є лікарі-професіонали, впроваджуються новітні технології в медицині. 

Потрапила я до Тернопільської університетської лікарні із жахливими болями у всьому животі. Боліло страшенно і вже неможливо було зрозуміти, де саме. Черговий висновок УЗД вказував на те, що це – підшлункова. Одразу ж госпіталізували у відділення малоінвазивної хірургії при університетській лікарні.  (Цей відділ вартий окремої уваги, адже є настільки комфортним, що не віриться, що це – у нас, в Україні. Усі палати зі зручностями, не треба «клигати» у кінець коридору в туалет. Тут лікує сама атмосфера.) Коли зробили аналізи, лікарі окреслили середній ступінь важкості. Упускаючи медичні терміни, скажу, що деякі показники крові перевищували норму на сотні і навіть тисячі. Два дні лікування хоча й давали свій результат, та стан мій не поліпшувався, відтак і пожовкла шкіра, як при хворобі Боткіна.

Усе це припало на суботу. Зайшов завідувач відділенням Сергій Іванович Дуць запитати про моє самопочуття, сказав, що аналізи не зовсім добрі. І тут усе закрутилось, як у чорно-білому фільмі. Незважаючи на вихідний,  до лікарні приїхали лікуючий лікар Віктор Васильович Мельничук і заступник головного лікаря з хірургії та інноваційних технологій Віктор Васильович Запорожець. Зробили ще одне УЗД. І хоча апарат не підтвердив лікарських здогадок про те, що у жовчній протоці застряг камінець із давно видаленого жовчного міхура, але іншого пояснення моєму тодішньому стану не було. І тоді одна лікарня змінилася іншою. Віктор Васильович Запорожець передав мене у надійні руки лікаря-хірурга Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги Олега Ігоровича Карела. Саме він із командою лікарів проводить у Тернополі операції ендоскопом без розрізів, дістаючи із жовчних проток камінці. Це – нова процедура. Роблять її без загального наркозу, розрізів, тому людина швидко відновлюється. Скажу, що камінець справді був там, він «гуляв» собі протокою два роки, бо періодично відчувала дискомфорт справа, але «списувала» це все на наслідки хіміотерапії.

Ось так мені пощастило познайомитись із чудовими людьми, справжніми професіоналами, відданими своїй справі, Лікарями з великої літери, а також зрозуміти, що тернопільська медицина розвивається, бо про такі операції, коли каміння із жовчного дістають без проколів і наркозу, я чула за кордоном, але не могла й подумати, що їх роблять у нашому місті.

Уся наша сім’я щиро вдячна заступнику головного лікаря Віктору Васильовичу Запорожцю, завідувачу відділенням Сергієві Івановичу Дуцю, лікарям Віктору Васильовичу Мельничуку, Олегові Ігоровичу Карелу, усім лікарям, які їм допомагали, а також медперсоналу відділу малоінвазивної хірургії Тернопільської університетської лікарні. Низько кланяємось Вам за Ваш професіоналізм і бажання допомагати людям. Нехай Господь дарує Вам здоров’я і надалі провадить у Вашому щоденному жертовному служінні в царині медицини.

Надія Бенькалович, тернополянка