Цей безпрецедентний випадок стався у Тернопільській університетській лікарні в липні цього року, проте місцеві правоохоронні органи чомусь не звітували про «операцію». Не відразу коментував подію і сам потерпілий — кандидат медичних наук, лікар вищої категорії Сергій Григорович Фаренюк, бо, як пояснює нині, спершу хотів належно задокументувати факт незаконності його затримання. Інцидент трапився 14 липня, під час візиту на Тернопільщину президента Петра Порошенка, у рамках якого гарант взяв участь у відкритті лабораторного корпусу університетської лікарні. За 20 хвилин до приїзду президента п’ять поліцейських увірвалися до робочого кабінету лікаря ендоскопічного відділення Сергія Фаренюка, вручили йому… повістку до слідчого. Те, як «доблесні» правоохоронці зусібіч оточили лікаря і силоміць випхали на вулицю, а потім запакували у своє авто, бачили сотні працівників медзакладу, котрі вишикувалися зустрічати президента. «Бояться, щоб Фаренюк «не бовкнув зайвого», тому й забрали…» — перешіптувалися медики. Усі знають, що Сергій Григорович не  боїться відверто говорити з керівництвом медзакладу, з представниками міської та обласної влади, завжди принципово відстоює свою позицію. Про подробиці затримання «по-новому» лікар погодився розповісти «НОВІЙ…».

— Петро Порошенко дуже не любить критики чи гострого слівця на свою адресу, але щоб отак відверто «підчищали» публіку під його візити…

— Сталінські посіпаки арештовували неугодних уночі, а нинішня поліцейська наглота, служачи порошенківській хунті, заарештовує невинну людину посеред дня в робочому кабінеті. Переконаний, що це політичне переслідування владою опонентів, оскільки я 150 разів звертався із заявами до поліції через порушення прав та незаконні дії влади різних рівнів, домігся порушення 12 кримінальних проваджень, 50 моїх скарг — у прокуратурі. Я є головою міської організації партії «Громада і закон». Поліціянти мають право затримати людину до трьох годин лише, якщо вона порушує громадський спокій, причетна до злочину або неможливо встановити її особу, натомість мене затримали безпідставно, а отже, арештували. Для арешту особи потрібне рішення суду, якого у поліціянтів не було. Свавілля реформованої поліції вражає! Нині арештували 69-річного Фаренюка, завтра так арештують будь-яку людину…

— Як усе відбувалося?

— Перед приїздом Порошенка мене записали на зустріч, та, очевидно, головний лікар переглядав списки, і знаючи, що Фаренюк може вступити в дискусію чи запитати щось незручне, зателефонував «куди треба»… Утім, нічого такого я не планував, думав лише, якщо буде можливість, попросити хвилинку часу в президента і розказати йому свою ідею, як закінчити війну. Не можу озвучувати її, бо це військова таємниця. Виникла вона в моїй голові, коли розмірковував над міжнародною політикою Росії. Вболіваю за нашу перемогу, брав участь у Помаранчевій революції, Революції Гідності, мало не згорів у будинку профспілок… Коли почалася війна, хотів їхати на Схід, проте не взяли за віком. Та повернімося до 14 липня. Оглянувши хвору, я писав протокол, як раптом до кабінету увірвалися п’ятеро держиморд і кинули мені повістку про виклик до слідчого. «Матиму час, приїду», — сказав я. «Вас потрібно вже доставити!» — наполягли. «У мене пацієнти, чекаємо президента…» — намагався пояснити. Тоді поліціянти стали півколом, випхали мене з корпусу  і змусили сісти в їхнє авто. І це на очах пацієнтів, колег…

— Так «ефектно» затримують хабарників, корупціонерів. Чим же ви провинилися?

— Це ганебний фарс! Привезли мене до міського відділу поліції, посадили за ґрати. Слідча Хрущ, яка нібито підписала повістку, нічого не знала про це. Її шукали більше сорока хвилин. Далі мене заштовхали до кабінету. «Що вам потрібно від мене?» — запитав я слідчу. «Нічого…» — відповіла. Лише після «інструктажу» від начальства почала говорити про необхідність підтвердження судово-медичної експертизи по одній моїй справі дворічної (!) давності, по якій вже завершено слідство. І оце раптом «приспічило»! У коридорі я побачив начальника міськвідділу поліції Гаврилюка, наробив крику. «Розберемось і відпустимо!» — пообіцяв, однак мене «футболили» від кабінету до кабінету. Слідча навіть про людське око не склала протокол допиту. У мене підвищився тиск, розболілося серце… Я просив викликати швидку, але ніхто не зробив цього. Коли спробував зі свого телефону набрати, пройдисвіти напали на мене, викрутили руки, завдали тілесних ушкоджень, що засвідчила судово-медична експертиза, яку я зробив відразу після звільнення. Без пояснень та вибачень мене випустили лише тоді, коли Порошенко поїхав із лікарні.

— Як після всього поліція дозволила вам пройти судмедекспертизу?..

— Як тільки випустили з-за ґрат, я звернувся із заявою до чергової частини про напад на мене… невідомих осіб (навмисне не зазначив, що мова іде про правоохоронців, інакше вони б не порушили кримінальне провадження). «Хто саме напав?» — перепитували. «Не знаю їх, але можу впізнати», — відповів. Мені видали постанову на проходження судово-медичної експертизи. На моєму тілі виявили синці та подряпини. Згодом я звернувся із заявою до начальника міськвідділу поліції щодо незаконного арешту та нападу на мене, а також подав скаргу до суду щодо бездіяльності поліції і прокуратури. Днями суд зобов’язав прокуратуру порушити кримінальне провадження за фактом політичного переслідування. Домагатимусь, щоб поліціянти і ті, хто давав вказівку арештувати мене, відповіли за свої незаконні дії.

— Бачу, що вам адвокат не потрібен. Звідки у вас знання законодавства?

— Свого часу я, окрім медичного вузу, навчався ще й на юридичному факультеті Львівського університету. «Сину, не хочу, щоб ти був суддею, бо як дивитимусь людям у вічі?!» — просила моя мати. Юристом не став, але знання пригодились. Щотижня навідуюся до поліції, цікавлюся розслідуванням проваджень за моїми зверненнями. Усі мене вже там знають! Торік виграв десять справ у суді, по одній справі маю намір дійти до Європейського суду.

— Як сприймає таку вашу діяльність керівництво лікарні?

— Кажуть, що я всі печінки їм виїв (сміється — авт.), вважають дивакуватим.  Іноді їм скаржаться на мене керівники установ, про незаконні дії яких я повідомляю поліцію. Але я пояснюю, що поліція-
прокуратура-суди — все це роблю у позаробочий час. До того ж звертаюся до правоохоронних органів як громадянин із приватних питань або ж захищаю інтереси громади, а не як лікар.

 — Ви так і не зустрілися з Порошенком, не були на відкритті лабораторного корпусу, до будівництва якого доклалися…

— Це був довгобуд, на ньому вже виросли берези й тополі… Я не міг щодня дивитися на це із вікна свого кабінету. Написав листа голові ТОДА Степану Барні, згодом ще одного. Відписали, що чекають на гроші з Києва. Знову пишу. Розповів, що будівля із шлакоблоків, які мають властивість тріскати, тож за рік-другий не буде що добудовувати. У дев’ятому листі набрався люті: «Якщо не хочете чи не можете хоча б
законсервувати будівлю, дозвольте мені за свої кошти перекрити її…» Побачили, що Фаренюк не зупиниться, і коли з держбюджету надійшло 27 млн. субвенції, хоч депутати наполягали поділити кошти по районах, усю суму виділили на наш корпус. Сам Барна відстоював нашу лікарню, кажуть, жартував, що Фаренюк уже замучив його (сміється — авт.).

— У травні цього року ви провели одноосібну акцію під час ремонту прилеглої до лікарні вулиці Клінічної…

— Я ще не знав тоді, що дорогу взялися ремонтувати до приїзду президента. Коли побачив, що хочуть закатати асфальт, викласти тротуари бруківкою і не думають про оптимізацію руху, обурився. Через постійні затори на Клінічній швидка мусила об’їжджати через стадіон. Незабаром у нас запрацює кардіоцентр, куди доправлятимуть хворих на інфаркти, важлива буде кожна секунда. Отож, з проханням розширити дорогу і зробити три смуги я звернувся до міського голови, голови ТОДА, прокуратури, але це не дало результату, тому покликав телебачення. Взявши в руки український стяг, я вийшов на дорогу і розповів про проблему. Колеги і головний лікар відмовилися підтримати мене. Через 10 хвилин (!) після мого інтерв’ю приїхав міський голова Сергій Надал і пообіцяв внести зміни до проекту. Отож, нині на Клінічній три смуги і нема заторів!

— Скільки часу працюєте в університетській (колишня обласна) лікарні?

— 40 років працюю в ендоскопічному відділенні! Один із моїх наукових винаходів, що стосується виразки шлунка, має світове значення. Не обіймаючи керівної чи адміністративної посади, я завжди вболіваю за добробут нашої лікарні. У 1985-ому в лікарні не було медапаратури, тому я вийшов на міністра охорони здоров’я СРСР Чазова і «вициганив» у нього безкоштовно п’ять нових ендоскопів, які тоді вартували 5 млн. рублів, бронхоскоп і лапароскоп. Полетів до Москви з двома валізами коньяків, домашніх шинок, ковбас (з таким багажем не хотіли брати в літак). Усе те вручив міністру, він неймовірно зрадів і виділив усе, що я просив. На тих апаратах лікарня працювала двадцять років і ніхто з місцевих керівників медицини чи влади мені навіть не подякував…

— Ще була скандальна історія із землею лікарні…

— Десять років тому я не дозволив тодішньому голові облради Миколенку і «тимо-
шенківцю» Деревляному вкрасти в нашої лікарні гектар землі. Вони вже підготували документи, але я попросив дати мені слово на сесії облради і депутати проголосували проти «дерибану». Деревляний за це побив мене,  було порушене кримінальне провадження, але поліція і прокуратура «кришують». На тій землі ми хотіли звести будинок для медиків, знайшли луцьку фірму, яка погодилася за ціною вдвічі нижчою, ніж була у Тернополі, побудувати стоквартирний дім, але нам не дали це зробити.