Чим не ілюстрація для тих, хто зі словами «нічого не вийде» чи «все пропало» лежить на дивані, хлебчучи пивко? А у Дмитра Підручного вийшло! Вийшло пройти величний шлях від старенької сільської лижної бази до найкращого біатлоніста світу.

З самого дитинства він долав терни — як сам зізнавався, батьки, колишні спортсмени і майстри спорту з лижного кросу, не заохочували його до того, щоб він займався лижними гонками. Розуміли, наскільки це важкий вид спорту. Та Дмитро їх переконав і невдовзі прийшли перші перемоги, а потім і запрошення до більш престижного, принаймні в Україні, біатлону.

Там теж далеко не все відразу складалося добре і легко. Дмитро, наприклад, не має жодної медалі міжнародних юніорських змагань високого рівня. Можливо, це й на краще — скільки ж бачили вже мультимедалістів-юніорів, які потім десь загубилися при переході в дорослий спорт.

Шлях Дмитра склався інакше — у 22 роки він потрапив до основного складу національної команди. То були фінішні етапи сезону’2012/13, у збірній тривала зміна поколінь, а Дмитро спочатку навіть не міг пробитися зі спринту в гонку переслідування.

Знову робота і ще раз робота на зборах. І ось вже історична подія в кар’єрі Підручного — 6 грудня 2013-го він стає шостим у спринтерській гонці на етапі в австрійському Хохфільцені. Фантастичний виступ і лише 18-секундне відставання від нової зірки світового біатлону Мартена Фуркада.

Після того вже ніхто не брав під сумнів місце Дмитра в основному складі команди. Поступово він став капітаном, потім лідером, а цього сезону й головною надією не лише чоловічого складу, а й загалом команди України. На чемпіонат світу в Швецію Дмитро їхав незаперечним лідером.

Та ті, хто бодай поверхнево розбирається у спорті “стріляючих лижників», чудово знає, наскільки висока конкуренція у чоловічому біатлоні. То лідерки жіночого пелетону, так звані «ракети» на кшталт Кайси Макарайнен, Лаури Далмайєр чи Насті Кузьміної на піку функціональної готовності можуть навіть 2-3 рази «промазавши», увійти до десятки кращих, а то й потрапити до «квіткової церемонії». У чоловіків усе значно жорсткіше і у хвилину відставання від лідера часом поміщається не один десяток біатлоністів. Там навіть стовідсоткова готовність та влучна і швидка стрільба можуть не зарадити. Так сталося з Дмитром у спринтерській гонці — феноменальні швидкість і стрільба, а до медалі не вистачило 0,3 секунди.

Схоже з тернополянином траплялося у січні 2016-го, коли на етапі Кубка світу в Рупольдингу він у мас-старті поступився норвежцю Тар’єю Бьо менше 2 секунд і також став четвертим. Та то був рядовий етап Кубка світу, минулої ж суботи була гонка чемпіонату планети — найголовнішого змагання сезону.

Наступного дня за підсумком фінішу спринтерської гонки був старт гонки переслідування. Напередодні цього старту головний тренер збірної України Юрай Санітра, попри всі спортивні забобони, зауважив, що Дмитро буде битися за медаль. І вже перший вогневий рубіж змусив таки згадати про забобони — тернополянин двічі схибив і вилетів з числа лідерів. Та наступні вогневі рубежі він пройшов відмінно і перед четвертим увійшов до шістки переслідувачів безапеляційного лідера всього сезону норвежця Йоханеса-Тігнеса Бьо.

Скандинав лідирував з величезним хвилинн

им запасом, але на останній стійці схибив відразу тричі. У переслідувачів з’явилися мінімальні шанси, але на вогневому рубежі потрібно було відпрацювати чітко і швидко. Це зробив лише Дмитро Підручний і вискочив зі стадіону першим. У п’ятнадцяти секундах від нього вийшов на 2,5-кілометрове коло Бьо. Цей гандикап норвежець був у змозі ліквідувати, але не цього разу. Дмитро, як кажуть спортсмени, серйозно «закусився» і не віддав першого місця, як не намагався суперник.

Це «золото» стало справді історичним для України. Перша нагорода вищого ґатунку чемпіонату світу для чоловічої команди (до того були дві «бронзи» — Андрія Дериземлі у 2007-ому та Сергія Семенова — у 2016-ому і медаль такого ж ґатунку в естафеті у 2011-ому), загалом перше біатлонне «золото» за останні три роки, ну й, звісно, перша медаль на цьому чемпіонаті.

Першість, до речі, триває. І вчора відбулася індивідуальна гонка, де за нагороди боролася інша тернополянка — Анастасія Меркушина. Після трьох «чистих» вогневих рубежів вона посідала четверте місце, але хиба на останній стрільбі відкинула Настю на 10-ту позицію. Дві інші українки — Юлія Джима та Юлія Журавок — були точними на рубежах і посіли високі 12-те і 14-те місця. Це поки що найкращий виступ жіночої збірної у цьому сезоні, отож, сподіваємося, і вона упіймає свій ритм у наступних гонках.

Календар чемпіонату світу в Остерсунді
13 березня (середа). 17.10. Індивідуальна гонка (чоловіки).
14 березня (четвер). 18.10. Одиночна змішана естафета.
16 березня (субота). 14.15. Естафета 4х6 км (жінки).
16 березня (субота). 17.30. Естафета 4х7,5 км (чоловіки).
17 березня (неділя). 14.15. Мас-старт 12,5 км (жінки).
17 березня (неділя). 17.00. Мас-старт 15 км (чоловіки).