Нещастя трапилося цьогоріч 18 липня. Антон Шиманський заліз на вагон на колії в районі «Нового Світу» в Тернополі, від високовольтних ліній утворилася електрична дуга і його вдарило струмом… Через тіло хлопця пройшло 27 (!) тисяч вольт. Місяць тривала боротьба за його життя в реанімації і ще три місяці — лікування та операції. І ось нарешті Антон удома! Попереду тривала реабілітація, та найважче — позаду. Днями підліток і його мати пані Галина зустрілися з журналістами «НОВОЇ…» і розповіли про те, що їм довелося пройти після страшного випадку, аби застерегти інших дітей від подібного.
«Стало цікаво, чи вилізу на вагон…»
Через цікавість Антон мало не поплатився життям. Хлопець десятки разів ходив дорогою повз колію на масиві «Новий Світ», адже неподалік мешкають його два дідусі, бабуся, тітка. Того липневого дня він ішов на вечерю до бабусі, але його цікавість привернули вантажні вагони, що стояли на станції…
— «У вас є син?» — запитала мене незнайомка по телефону. Стало моторошно…. «Не хвилюйтеся, хлопець живий. Він виліз на вагон і його вдарило струмом…» — пояснила, — з хвилюванням згадує пані Галина. — Це був шок! У той момент я була у відрядженні на Львівщині. Ще не знала подробиць, але відчула, що сталося щось страшне… Я залишила справи, сіла за кермо і помчала додому. «Він буде жити?!» — запитала по телефону лікарку. «Не знаю…» — відповіла вона. Згодом я дізналася, як усе сталося: працівниця залізниці почула удар, прибігла до вагона і побачила палаючого Антона… Швидка доправила сина до Тернопільської міської лікарні швидкої допомоги, а звідти — до обласної дитячої. Перші дві доби син був у важкому стані, неможливо було зробити УЗД, а відповідно, ми не знали, чи уражені внутрішні органи. Антон тоді був під апаратом штучного дихання. І лише на третій день його змогли повезти на УЗД, після чого медики нас трохи потішили — проблем з внутрішніми органами не було.
Після прикрого випадку переповідали, що, мовляв, підліток вибрався на вагон, аби зробити селфі, та хлопець по-іншому пояснює свій вчинок.
— Виліз на вагон із цікавості, телефон навіть не виймав із кишені. Думав, що там низько, а коли вибрався по драбині, побачив, що високо… Я не насмілився зістрибнути на землю, підвівся на ноги і раптом вдарило… — згадує Антон.
«Антон — спокійний, не екстремал…»
Випадки ураження струмом на залізничній колії у Тернополі, як і по усій Україні, трапляються щороку. У липні 2015-го поблизу станції на «Новому Світі» загинув 14-річний тернополянин, у червні 2016-го загинув 16-річний юнак, двоє його товаришів отримали опіки, у 2017-ому біда спіткала Антона…
— Антон — спокійний, флегматик, не екстремал, йому на дерево важко вилізти, а на вагон щось потягло… — дивується пані Галина. — У нього обгоріло 50% шкіри, дещо постраждали внутрішні органи. У Тернополі, на жаль, розформували опіковий центр при лікарні швидкої допомоги, у нас є спеціалісти, але нема умов для виходжування таких хворих, тож довелося доправляти сина в інше місто. До «Охматдиту» нам не вдалося потрапити, в опіковому відділенні у львівській лікарні не погодилися прийняти сина, бо там тоді боролися за життя юнака, теж ураженого струмом. У відчаї я написала пост у Фейсбуці про нашу біду, відразу відгукнулася киянка, яка й посприяла тому, що сина прийняли в опіковому центрі при Київській міській клінічній лікарні №2. У столичній лікарні ми бачили підлітків, котрі також перенесли ураження струмом. Через місяць після Антона туди привезли двох юнаків із Києва, один помер, іншого досі лікують, у нього було 70% опіків. Боролися лікарі й за життя зачепера, котрий постраждав на електричці, та, на жаль, не врятували… Рік перед тим, як розповідали, в опіковому центрі рятували дівчину-киянку, яка вилізла на вагон задля селфі… «Усе в Божих руках…» — спершу лікарі не бралися щось прогнозувати щодо Антона, аж коли у нього минув сепсис, вдалося врегулювати температуру, в очах лікарів з’явилася радість.
Вільний доступ до… струму
— Дуже страшно, що діти потрапляють у такі ситуації. Антон винен, бо заліз на вагон, але він не розумів небезпеки, яка там чекає. Чомусь поруч нема табличок із попередженням, як це було в старі часи: «Не залазь — вб’є!”, про це не говорять на широкий загал, — міркує мати потерпілого від струму підлітка. — Станеться у місті біда, поговорять і забудуть, так нічого й не зробивши для подальшої безпеки, а діти далі ідуть туди. Це природна цікавість хлопців, вони активно пізнають світ. Нормально, що Антона зацікавила висота, але ненормально, що він ризикував життям. Якийсь час ми з чоловіком звинувачували себе, бо, можливо, не до кінця пояснили синові про небезпеку на колії, але згодом зрозуміли, що наша вина опосередкована, бо неможливо все передбачити… Колись Антон розповідав, що був у закинутій багатоповерхівці біля «Подолян». «Не ходи туди!» — просили ми. Обіцяв не ходити. Наказували не купатися без дозволу в Тернопільському ставі — слухався! А про колію та вагони ми й не подумали… На «Новому Світі» досі вільний доступ до вагонів, нема попередження про небезпеку ураження струмом. Залізничники кажуть, що неможливо на кожному стовпі почепити попередження, а я кажу: «Можна і потрібно!» Не вірю, що «Укрзалізниці» не вистачає на це коштів. Людське життя дорожче… Про можливість утворення безконтактної дуги знають не усі дорослі, не кажучи про дітей. Бувало, запитували мене, чи Антон схопив руками дроти. Якби він схопив, то згорів би вщент. Електрична дуга утворюється на відстані півтора-два метра від об’єкта.
— До мене приходили однокласники і я розповів їм, як утворюється електрична дуга. Прошу, щоб ніхто з них не повторював моєї помилки, — каже Антон.
«Бог узяв за руку в нашій біді і вів…»
За одужання Антона вболівали дві його сестрички. Поки батьки перебували з братом у лікарні, вони разом із бабусею поралися з домашніми справами. Коли з Антоном сталася біда, чимало людей подали руку допомоги Шиманським.
— Ми думали, що впораємося самі, але нам порадили відкрити рахунок у банку. «Лікування буде тривалим. Не уявляєте, про які суми йдеться!» — сказав завідуючий реанімацією. Соромно було просити про допомогу, але ми пройшли і цей бар’єр, — розповідає пані Галина. — На карточку надсилали гроші і тернополяни, і мешканці Києва. Дехто вказував прізвища, дехто — ні. Допомогли Антонові однокласники, вчителі, колишні вихователі, батьки діток, з якими син відвідував садочок, спортивну школу. Підтримали нас родичі, сусіди, колишні чоловікові співробітники з поліції та просто незнайомі нам люди з великими серцями. Ми вдячні за кожну копійку! Величезна подяка одному тернопільському високопосадовцю, який, крім фінансової допомоги, ще й попросив колишніх своїх співробітників з Києва стати донорами для Антона. Дуже важливою була молитовна підтримка! За нас молилися священики церкви Св. Арх. Михаїла, що у Тернополі. Моя подруга Оксана належить до спільноти «Матері в молитві», тож вона подала на Літургії у різних церквах. За Антона молилися у монастирях. Мій однокласник, котрий навчається в Римі в семінарії, мав змогу дати на Літургію, яку служив Папа Франциск. Нелегко було пройти це випробування, але з першого дня було враження, що Бог веде нас за руку… На жаль, не всі виходять із таких ситуацій… Антона чекає ще зо два роки реабілітації, він уже повернув втрачені 20 кг, помалу відновлює м’язову тканину, але загалом це на все життя… Школу поки що не може відвідувати, навчається за індивідуальним планом. Та, попри все, він — оптиміст, навіть у реанімації усміхався!
«Хочу застерегти кожну дитину!»
Випадок, що стався з Антоном, підштовхнув його матір взятися за вирішення проблеми з безпекою на залізниці та донести до кожної дитини у нашому місті про загрозу, яка чатує біля високовольтних ліній.
— Вільний доступ до вагонів під високовольтними лініями — проблема нашого міста і її треба спільно вирішувати. Про наш з Антоном гіркий досвід я вже розповідала на батьківських зборах у молодших класах нашої школи, ще хочу виступити на загальношкільних. А взагалі-то хотілося б донести проблему до усіх тернополян, наразі міркую над ідеєю, як це зробити, — каже пані Галина. — Планую звернутися до «Укрзалізниці» з проханням встановити застережні знаки у нашому місті. Коли Антон був у київській лікарні, туди приходили представники Міністерства освіти і науки України, уповноважений президента з прав дитини Микола Кулеба. Травматизм від ураження струмом на залізниці — проблема всієї України: щороку до лікарень з опіками потрапляють десятки підлітків. Пан Кулеба вже звернувся до «Укрзалізниці» з проханням обмежити доступ до таких місць. Було знято соціальний ролик про безпеку на залізниці. Юнак-киянин, котрий рятував своїх друзів після ураження струмом на залізниці, нещодавно разом із Миколою Кулебою виступили у комітеті Верховній Раді. Є ініціатива ввести у шкільний курс фізики тему про небезпеку високовольтних ліній. Якщо наші діти будуть поінформовані — вони будуть у безпеці!
Джерело: НОВА Тернопільська газета
Позначки: залазниця, Тернопіль, тернополянин, ураження струмом
