«Відзначивши відновлення Української Незалежності, сьогодні гуртуємося у молитві. Віками ми гідно продовжували українські духовні традиції, плекали дітей у любові до Бога і Батьківщини, зберігали силу національного духу попри заборони і переслідування. Дякуємо Богові за єдність, адже це — потужна духовна зброя. Просимо у Господа стійкості, мудрості й глибокої віри, щоб гідно довершити справу великих Українців, наших полеглих Героїв і вберегти від війни наступні покоління», — зазначив голова Тернопільської обласної ради Михайло Головко.
Не раз доводиться чути, що на передовій нема невіруючих, що там кожен військовий довіряє Богові. Під час молитовного сніданку своїми свідченнями сили Господньої на фронті поділилися захисники з Тернопільщини.
— Окупанти гатили по нас, снаряд влучив у бліндаж, де я був ще з двома побратимами. Все рознесло, ми дивом вціліли… Після обстрілу всі дивувалися, як ми вижили в такій ситуації. Знаю, що це Бог врятував нас, як і рятує тисячі моїх побратимів. Дякую Господові за все! — сказав військовослужбовець Олександр Замєров.
— У 2014-ому я ніс службу на Луганщині. У нашій бригаді був Андрій із Львівщини, який не вірив у Бога. У вересні того року ми з ним потрапили під обстріл росіян біля села Побєда. Андрій ліг в окоп, я — зверху, прикрилися двома бронежилетами. Побратим почав молитися — своїми словами, але щиро благав Бога про допомогу. Ми тоді вижили. Цьогоріч я знову зустрівся з Андрієм на фронті, — розповів військовослужбовець Дмитро Харчук, який до масштабного вторгнення був старостою у Лановецькій громаді. — Навесні цього року я познайомився на передовій з Іваном. Побратим належав до якоїсь християнської церкви, яка не дозволяє воювати. «Іди на фронт, але нехай твоєю зброєю буде слово», — сказав йому пастор. Іван багатьом допоміг духовно, підтримував. На жаль, 26 червня він загинув… Я згадав ці історії, бо вони переплелися з моєю. Бог має бути в душі людини, тоді вона — чи на полі бою, чи в бліндажі, чи в підвалі — відчуватиме Його підтримку. Тепер — про країну. Мій дідусь, який відсидів 15 років за участь в УПА, часто повторював, що Україну ще чекають тяжкі часи. Тепер розумію його. Нашому поколінню припала ця кровопролитна боротьба. Маємо остаточно подолати ворога, щоб нашим дітям і онукам уже не довелося воювати. Відновлення Української Самостійної Соборної Держави у 1991-ому — це був перший етап, попереду ще один — нова Незалежність, яка зробить Україну справді вільною. Вірю в це!
Поблагословив присутніх на молитовному сніданку архиєпископ Тернопільський і Кременецький Нестор Писик.
— Ми зібралися, щоб вчергове нагадати собі, хто ми такі та яке місце в нашому житті займає Бог, — сказав архиєпископ. — Нинішній сніданок є приводом задуматися про місію кожного із нас і про відповідальність. Нам розповіли про історію молитовних сніданків у США. В американському суспільстві такі зустрічі є природними, а в нас, як не дивно, рідкістю. Чому? Річ у тім, що в конституції США прописано, що жоден орган влади не може обмежувати діяльність релігійних організацій. Натомість в Конституції України зазначено, що релігія відділена від держави, а школа — від церкви. Наша держава, на жаль, зберегла цю радянську норму в своїй Конституції. Але ж держава — це народ, і церква — теж народ. А Конституція все розділяє. Упродовж усіх років незалежності України тривала світоглядна боротьба. Церква завжди боролася за своє місце під сонцем — щоб бути невід’ємною частиною суспільства, а не десь на маргінесі. Нині бачимо наскільки церква потрібна на передовій, в тилу, у волонтерстві. Українське суспільство відроджується. «Бог і Україна» — гасло наших борців в усі часи. Маємо відстояти і збудувати вільну й християнську Україну. З любов’ю до Бога і свого народу зможемо це зробити!