«Розвела Свєтка притон у своїй квартирі, тож рано чи пізно це мало статися», — зітхає мешканка будинку, що на вулиці Київській у Тернополі, де уночі 2 вересня сталося вбивство. Близько 6-ої години ранку з одного із під’їздів безхатько тягнув до смітника… труп. Це побачив двірник, перепинив його. Негайно викликав поліцію та швидку допомогу. Здогадався, що непоправне сталося в квартирі Світлани Г. на першому поверсі. Останніми роками у неї збиралися «друзі по чарці», влаштовували бійки, галасували. Сусіди часто викликали поліцію, вже не мали сил терпіти. Проте не могли нічого вдіяти — жінка іноді не відчиняла дверей навіть правоохоронцям.

На прохання сусідів припинити водити «гостей» не реагувала. Після страшного випадку до неї поки що ніхто не приходить, але чи надовго. У вбивстві 72-річного тернополянина підозрюють 60-річного уродженця села Соколів Чортківського району, який на даний час був безпритульним. Власниця помешкання виступає свідком у кримінальній справі.

«Працювала у водоканалі, а потім «сіла на стакан»

Журналісти «НОВОЇ» побували на місці події, поспілкувалися з очевидцями — потрапили саме на збори мешканців будинку. Люди обурені, що Світлана ні за що не відповідатиме в цій трагічній історії. Сумніваються, що вбивство — справа рук лише одного із компанії. Порозмовляти зі Світланою нам не вдалося — не відчинила дверей, можливо, її не було вдома.

— «Труп біля вхідних дверей», — розбудили нас слідчі того ранку, — згадує сусідка Марія з першого поверху. — Ми були шоковані. Зрозуміли звідки то може бути… Світлана водила до себе кого тільки могла — безхатьків, наркоманів, алкоголіків, колишніх зеків… Що ми пережили за останніх три роки — не передати словами. Страшно було з дітьми вийти у вечірню пору.

— Навідувалися до Свєти і жінки, й чоловіки. Пиячили, шуміли, ночували, влаштовували оргії… — каже сусід Володимир. — Не раз між ними спалахували війни за право перебувати в квартирі. Навіть коли Світлани не було вдома, до помешкання хто хотів, той і заходив. Нема ні замка на дверях, ні ручки. А безхатьки часто перелазили до квартири через вибиті вікна, бо в під’їзді встановлений домофон — треба дзвонити до когось із мешканців і просити відчинити. Якось у Світлани надовго осіла парочка її «корєшів», то не могла ніяк їх випроторити — викликала поліцію.

— Та вона навіть до рідного сина викликала правоохоронців, — додає Марія. — Не розумію, чому Світлана так опустилася… Має освіту, колись працювала у водоканалі, а потім «сіла на стакан».

Ще з молодого віку водилася з наркоманами, було, щось крали дрібне в сусідів. На якийсь період вона з чоловіком переїхала до села. В квартирі поселилися квартиранти — був спокій. Та десь чотири роки тому Світлана повернулася. На початках із нею жили син і донька, але, вочевидь, не витримали того притону, тож переїхали. Син намагався нарозумити маму, наводив порядки, але з таким не можливо дати раду. Впродовж двох останніх років тут був повний бардак… Світлані нині, мабуть, поза 50 років. На обличчі — спита, але одягається більш-менш акуратно. Хоча живе в жахливих умовах: без газу, світла та води. Комунальники все відключили через величезні борги.

Усі ті збіговиська відбуваються, очевидно, при запаленій свічці, то ще добре, що не наробили досі пожежі… За що живе Світлана? Забігають до неї й такі, що десь працюють, але люблять запити. Підуть до супермаркету, куплять торбу харчів і пляшку — вже є свято для всіх.
Світлана розказує, що той чоловік, якого вбили, виставляв того вечора могорич. Ми бачили, як він заходив у під’їзд — невисокого зросту, сивий. «Ми з водоканалу», — часто дурили безхатьки через домофон. Мабуть, там були ревнощі… Відтяв чи відгриз геніталії. Затриманий — безхатько, його часто бачили біля пункту прийому склотари на вул. 15 Квітня. Світлана з ним водилася, коли її чоловік Ігор у селі. Вочевидь, задушив «гостя», бо на шиї були сліди, обличчя — синє.

«Труп. Приїжджайте!» — негайно набрав у поліцію»

У той час, коли підозрюваний тягнув тіло вбитого до смітника, Світлана похапцем збиралася. Вибігла з під’їзду, навіть не глянула на труп. «Свєто, ти куди?» — хотів зупинити її двірник. «То не я…» — відмахнулася й помчала. Під вечір правоохоронці знайшли її у Підкамені на Львівщині.

— Дивує, що Світлана — свідок, а не співучасник, адже вона там теж була, не викликала швидку, втекла в іншу область, — обурюється сусідка Ірина. — Можливо, домовились, що той безхатько візьме все на себе. Подейкують, що з квартири через вікно вранці утікали й інші «гості». Тіло вбитого лежало біля будинку майже до 11-ої години, поки експерти все описали. Мешканці поспішали на роботу, діти — до школи. Досі не можемо оговтатися… У квартирі Світлани постійно «бухали», билися… Було, іду, а на сходовій клітці — калюжа крові. Якось безхатьки винесли з квартири бруднющий матрац із кров’ю. Дуже співчуваю найближчим сусідам. Це нереально витримати.

— О 5:50 я вийшов на вулицю, щоб поставити баки під сміттєпроводи, — розповідає двірник Степан. — Прибрав біля першого під’їзду, піднімаюся до другого. Дивлюся — бородатий безхатько щось тягне. Не собаку. Ще були сутінки, приглядаюсь — людину. За ногу, ніби порося з хліва… «Ти що робиш? Навіщо людину тягнеш?» — запитав. «Зараз розбуджу його», — відповідає. Вибігла Свєта, навіть не зупинилась. Труп був голий, лише в якійсь коричневій кофті. Безхатько зняв ту одежину і почав нею махати. «Для чого махаєш, якщо він уже застиг?» — запитав я. Тіло було синє, обличчя — спухле. Безхатько хотів іти. «Чекай!» — спробував його заговорити. «Труп. Приїжджайте!» — набрав поліцію. Викликав також швидку. Заспокоював безхатька, щоб не втік. Балакав із ним, а в голові різні думки пробігали. Остерігався, щоб і мені чого не заподіяв. Приїхав один наряд поліції, за кілька хвилин — другий, потім ще прибули. На місці працювали близько 40 правоохоронців. Навіть начальник обласної поліції Богомол приїхав, я його впізнав, бо не раз бачив по телебаченню. Розмовляв зі мною. Я надав покази слідчим. Показали мені у відділку кілька фото чоловіків, щоб вказав підозрюваного. «Цей! Ще шапки бракує», — одразу впізнав.

«Нічого не бачила, спала в сусідній кімнаті»

На зборах мешканці будинку обговорили страшний випадок. Обдумують нині, як не допускати надалі збіговиська в квартирі Світлани Г. Хочуть встановити камери відеоспостереження, звернутися із заявою до поліції. Чи не найбільше відстоює це питання найближчий сусід Світлани — Мирослав.

— Цей трагічний випадок спонукав нас до рішучіших кроків. Терпіти таке далі неможливо! — виступив Мирослав. — Цей жах триває вже понад два роки. Ми розуміли, що таким закінчиться. І розуміємо, що це буде тривати далі. Наполягаємо на чесному розслідуванні справи, мусять перевірити, чи не причетна до злочину й Світлана. Якщо вона невинна, то чому не кликала вночі на допомогу, чому не зателефонувала в поліцію? У її квартирі — притон, жахлива антисанітарія.

Коли правоохоронці відчинили двері в комірчину, то з п’яти осіб залишився один — з камерою, інші не витримали смороду. Там завжди були бійки і сварки, безхатьки зробили наш під’їзд туалетом, гепали по підвіконню серед ночі… Ми неодноразово набирали «102». «Алкоголіки?» — перепитували, коли ми називали адресу. Але правоохоронці не могли вплинути на ситуацію, бо без рішення суду не могли зайти в чуже помешкання. Я неодноразово говорив зі Світланою, просив припинити. Спихала все на свого чоловіка Ігоря, а Ігор — на неї. У багатьох сусідів вже нерви не витримують. Будемо писати колективну заяву від мешканців у поліцію, щоб доручили дільничному систематично навідуватися у наш будинок, контролювати порядок. Інший момент: Світлана під питанням виселення через борги. На даний час за її квартирою «висить» 75 тисяч гривень боргу за комунальні послуги, квартплату, вивіз сміття. Знаємо, що президент підписав закон, що за борги мають право виселити з помешкання, тож сподіваємось, що або сусідка опам’ятається, або змушена буде піти.

— Я говорив із нею після того, як її відпустили з поліції. «Нічого не бачила, спала в сусідній кімнаті», — запевняє, — розповідає сусід Роман. — Але чи це правда?! Там могло бути хтозна що. До неї приходили навіть озброєні люди. Торік п’ятеро її «друзів» стояли біля будинку, кричали. Я підійшов їх заспокоїти. Один розмахнувся до мене — з кишені випав «ствол». Я підхопив зброю, втік і викликав поліцію. «Нам кєнти підігнали ствол», — пояснили. Ну і само собою, що вони носять ножі, плоскогубці, викрутки…

— Світлані до всього цього байдуже. Сіла на лавці — закурила, і знову кудись потинялася, — ледве стримує емоції одна з учасниць зборів. — Чи її горе-друзі перейнялися вбивством? Чи схаменуться? Не вірю. Безхатькам байдуже, спати взимку на теплотрасі чи за наші податки вилежуватись у теплій тюремній камері, де ще й нагодують. І з мораллю тут не достукатись…