Спекотний і пресухий вересень довкола, а над Хоростковом уже кілька днів “тихий дощ”: містян огорнув безмежний смуток через загибель сім’ї місцевого композитора і музиканта Сергія Кравця. Чимало краян знали його як учасника колишнього гурту “Тихий дощ”, вокалістом якого був знаменитий хоростківчанин Павло Доскоч. Як розповідають, він тепер живе за кордоном. А життя Сергія, його дружини Ілони, 13-річної доньки Марти та 4-річного синочка Артемка обірвалися надвечір 9 вересня неподалік міста Цар-Колоян у Болгарії. За повідомленням тамтешніх ЗМІ, автомобіль українців виїхав на зустрічну смугу, зіткнувся з фурою, а потім ще й з легківкою… Від сильних ударів “Dacia” Кравців перетворилася на місиво… Сергій помер відразу, а Ілона та діти — дорогою до лікарні… Офіційних висновків про причину аварії болгарські правоохоронці поки що не надали. Тіла загиблих обіцяють доправити до кінця цього тижня. Хоростків чекає сім’ю “тихим дощем”…

Тільки повернувся з Америки

Із Хоросткова до курортного містечка Варна, куди прямували Кравці, — 870 кілометрів. До омріяного моря вони недоїхали лише 150 кілометрів. Про страшну звістку рідним повідомили аж по обіді наступного після ДТП дня.

— До мене зателефонували з обласної поліції і сказали, що мій брат із сім’єю потрапив в аварію і що є загиблі. “Хто загинув?” — перепитала. “Усі…” — “Як усі?! Не може такого бути…” — з болем пригадує сестра Сергія Олена Чижик. — А за годину зателефонували з посольства України в Болгарії, підтвердили інформацію, висловили співчуття і надали консультацію щодо перевезення тіл. То був найстрашніший день… Найважче було повідомити нашій з Сергієм мамі та Ілониній мамі. Ми вимкнули домашні телефони, щоб, бува, хтось “в лоб” не приголомшив їх, і слово за словом розповіли про трагедію.

За три  дні до аварії Сергій Кравець повернувся із заробітків зі США. Там він був чотири місяці, міг залишатися, маючи візу, до півроку, але, за словами рідних, його невмолимо тягнуло додому.

— “Не хочу жити в Америці, це не для мене”, — часто повторював брат, — розповідає пані Олена. — Насправді він дуже сумував за дітьми і дружиною. Повернувся додому, наступного дня навідався до нас, але ненадовго, бо поспішав — Марточка мала вчитися. Заїхав і перед поїздкою до Болгарії, як завше робив перед дорогою. Поцілував нас, попрощався… Хто ж міг подумати, що назавжди… Мама побажала щасливої дороги, просила бути обережними. А от Ілонина мама наполягала не їхати, мовляв, Марточка пропустить школу — ніби щось відчувала. “Побачимось через скайп! Не хвилюйтесь!” — відповіли, щоб заспокоїти.

Відтяло родову гілку…

Мандрівка до Болгарії була далеко не першою поїздкою Кравців за кордон. За словами рідних, сім’я раніше відпочивала в Польщі, Чехії, Румунії. До того ж Сергій кілька разів своїм авто відвозив знайомих на курорт до Варни. Для нього це була добре знайома дорога.

— Він дуже акуратно їздив, ніколи не перевищував швидкості, тому навіть важко припустити, що могло статися, — зітхає пані Олена. — Ілонина сестра Віта каже, що аварія сталася десь на 50-ому кілометрі після румунського кордону, думаємо, що брат не міг ще задрімати, до того ж тоді була лише 19-та година. Серце у Сергія було ніби здорове, хоча останнім часом скаржився на тиск. Проте нам важко сказати щось напевне… А може, автівка була несправна, бо ж півроку стояла в гаражі. Сподіваємося, що болгари проведуть детальне розслідування і повідомлять про справжню причину ДТП. А з нашого посольства в Болгарії повідомили, що до місця події поїхав їх представник. Він ознайомиться з даними експертизи та ходом розслідування, займеться оформленням документів на перевезення тіл загиблих. Їх доправить додому приватна фірма, яка має на це дозвіл. Наразі ми збираємо кошти, бо ще достеменно не знаємо, у скільки це обійдеться. Про страхівку їх як туристів ще не цікавилися, бо не до того. Зрештою, ми навіть не знали, через яку тернопільську фірму братова оформляла путівку, аж поки через знайомих не допиталися. Це була їхня остання мандрівка… В одну мить відтяло цілу родову гілку…

Не ганялися за статками, а просто раділи життю

Про Сергія та Ілону в Хоросткові згадують, як про надзвичайно гарне, гармонійне подружжя. Марта та Артемко були їхнім великим щастям. Це була інтелігентна, шляхетна сім’я, яка, може, дещо контрастувала в містечку, адже мала свої погляди на життя: подружжя ніколи не ганялося за статками, а мало надзвичайну жагу до мандрівок, культурного та духовного розвитку.

— Ми вже тепер розуміємо, що Сергій та Ілона поспішали жити, цінували кожен день… — витирає сльози пані Олена. — За найменшої можливості старалися повезти дітей то на екскурсію до Львова, то в Карпати, то на Шацькі озера, часто брали з собою дідуся і бабусю. “Сьогодні наш найкращий день!” — любила повторювати Мартуся перед кожною поїздкою, навіть коли вирушали до Тернополя. Діти теж ніби “трималися” за кожен день, аби він тривав якомога довше. Цього літа Мартуся жила в Ілониної мами, то сваха розповіла, що вона розписувала кожен день буквально по хвилинах, аби встигнути більше, на фортепіано грала до опівночі, писала вірші, вела далеко недитячий щоденник і мріяла стати журналістом. А ще упродовж останніх років не пропускала жодної Літургії, молилася. У неї була світла душа!

Свого часу Сергій Кравець займався підприємницькою діяльністю — продавав аудіокасети, два роки був на заробітках в Італії, та все ж його покликанням була музика. Ілона працювала на місцевому спиртозаводі.

— Діти дуже сумували за Сергієм, коли він був в Америці, особливо Артемко. Приїхав тато, то хлопчик наступного дня у садочку не вщухав про подарунки — трансформер, машинки, паркінг, — пригадує пані Олена, яка працює вихователем у дитсадку. — Тепер лише дивимося на фото і згадуємо все… Хоча й усі фотографії братової сім’ї, на жаль, теж з ними, у ноутбуці… Ми заледве відшукали для портретів на похорон. Важко… Ми усвідомлюємо, що це вже все, але труни і найважче ще попереду… Уже виплакали всі сльози, нестерпно боляче нині чекати, але, як каже Віта, сестра Ілони, вона медик, мусимо взяти себе в руки і триматися задля світлої пам’яті наших найрідніших…