Понеділок, 02 грудня 2024
• Нічна атака “шахедом” по Тернополю: загинув 45-річний чоловік, є також важкопоранені • Латвійські партнери передали два автомобілі для військовослужбовців Тернопільщини • “Обірвалося на полі бою молоде життя …” Загинув захисник Євгеній Гнидка • Вбивство у Тернополі: грабіжник увірвався в будинок і зарізав подружжя… • Ресторани Тернополя забезпечують військових додатковим харчуванням • Вчителів запрошують взяти участь у проєкті «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність в освіті» • Бучацька громада прощається із захисником Русланом Грицівим • 199 дітей цьогоріч розшукували поліцейські на Тернопільщині • Четверта смерть через гриби: сім’я на Тернопільщині втратила 13-річну дівчинку • У Тернополі віддали шану жертвам голодоморів в Україні • У Тернополі виступить “Лісапетний батальйон” • У Тернополі автобус наїхав на 23-річного хлопця • Зупинилося серце захисника із Чортківської громади • Воїн із Теребовлянщини отримав високу відзнаку від президента • Переселенка із Запоріжжя обійняла високу посаду в громаді на Тернопільщині • 18 листопада на Тернопільщині вимикатимуть електроенергію • Понад 400 маскувальних сіток відправили на фронт волонтери із Великої Березовиці • Аварія у Тернополі: автомобіль “Toyota” проїхав на червоний сигнал світлофора • Понад 12 млн гривень взяв киянин за неякісні спальні мішки для тернопільських шкіл • Молодь із Борщева проводить благодійні ярмарки для підтримки воїнів
«У Бериславі вода відійшла далеко від берега Дніпра…»

Автор: Опубліковано: 20 Червня о 11:20 49


Катерина Шевченко із Херсонщини знайшла прихисток у Бережанах.


«Підрив Каховської ГЕС росіянами — це екологічна катастрофа. Наше місто Берислав — за кілька кілометрів на північ від зруйнованої дамби на правому березі Дніпра. Якщо внизу затопило села, то у нас вода відійшла від берегів, змінюється екосистема…» — зітхає Катерина Шевченко з Херсонщини. Вже майже рік жінка з рідними мешкає на Бережанщині. Пережила окупацію, важко вибиралася через російські блокпости, нині тужить за домом. 11 листопада 2022-го ЗСУ звільнили Берислав, але ворог обстрілює місто, тому повертатися туди небезпечно. А тепер ще й лихо через зруйновану дамбу на водосховищі. Катерина Дмитрівна розповіла про пережите «НОВІЙ…».

Вода відійшла від берега.

Берислав: 260 днів в окупації

— 24 лютого — страшний день. Довкола стріляли, бомбили… Росіяни дуже швидко прийшли з Криму до Берислава через міст біля дамби Каховської ГЕС — через два чи три дні, — згадує Катерина Дмитрівна. — Не було життя… Ми не виходили з будинків, ховалися в підвалах. Коли вперше побачила військові вантажні автомобілі із Z-ками, не могла повірити, що на нас наступають, що будуть нас вбивати. Бериславом ходили російські військові, поселялися в покинуті приватні будинки. Почалося мародерство. Мене окупанти не зачіпали, мабуть, через те, що я вже пенсійного віку. «Пачєму нє здароваєтєсь?» — запитували місцевих, ніби випробовуючи, якою буде наша реакція. Захопили Каховську ГЕС, а тепер — підірвали… Російське військо досі тримає в окупації міста й села на лівому березі Дніпра. Берислав був в окупації 260 днів. Місто досі обстрілюють із літаків, росіяни кидають 500-кілограмові авіабомби. Прилетить один такий КАБ — пів кварталу зруйновано. Наше місто перетворили в руїну… Розбомбили потужний машинобудівний завод, на якому колись працювало майже дві тисячі осіб. Знищили сирзавод, хлібзавод, елеватор, чотири міські школи, медколедж, педколедж, новий корпус лікарні… Нічого живого нема, ніщо не вціліло… Днями авіабомба влучила в житловий будинок. Чоловік вижив, дружину вбило. З міста так і не виїхали мій син і рідний брат із дружиною та онуком. Із 15 тисяч населення залишилося там 2 тисячі осіб. Син живе у моєму приватному будинку. «Ще кілька таких авіабомб і хата впаде», — каже. Стіни тріщать, штукатурка осипається, дах перетворився на решето. Прошу сина виїжджати, але він ніяк не хоче залишати рідне місто, свій дім.

Розбомбили хлібзавод — залишились без хліба

— До липня минулого року я жила у Бериславі в окупації. Не могла зважитись покинути дім, хоча було вже дуже небезпечно, — продовжує розповідь переселенка. — Росіяни сильно бомбили. Ми не виходили з підвалів. Крамниці не працювали, не було змоги купити найнеобхідніше. Хліба не було, бо хлібзавод розбомбили в перші дні. Гуманітарну допомогу не привозили. Ми жили в ізоляції і страху. Добре, що мали запаси продуктів, так і виживали. Потім вимкнули газ, воду, світло. Газу досі нема. Ми старалися не показуватись на очі окупантам, щоб не накликати неприємність. Якби хтось колись сказав, що доведеться таке пережити, не повірила б.
Моя онучка з чоловіком та сином до вторгнення росії жили у Скадовську Херсонської області. Розуміли небезпеку, тому в перші дні виїхали до родичів на Тернопільщину — в село Жовнівку Бережанської громади. Ми спілкувалися по телефону. Онучка щоразу просила мене, свою матір і 13-річну сестричку виїжджати з окупації. Врешті ми прийняли рішення, хоча це було вкрай ризиковано. Шляху на Кривий Ріг вже не було, тож нам довелося переїжджати через Каховську ГЕС на лівий берег Дніпра, а далі — на Запоріжжя. Чотири доби ми стояли в автомобільній черзі. Росіяни не пропускали. В онучки, яка їхала зі мною, проблеми зі здоров’ям. Я пояснювала про це окупантам. Пропустили. Прибули ми в Запоріжжя, а звідти евакуаційним потягом — до Тернополя. Родичі зустріли нас. До осені ми мешкали у Жовнівці, а потім перебралися до Бережан. Віддали онучку до місцевої школи. Ми з донькою і онучкою наймаємо двокімнатну квартиру.

Маємо все, тільки нема… дому

— У Бережанах нас прийняли з відкритим серцем. Тут мальовнича природа, добрі люди: підтримують, пропонують допомогу, — з вдячністю каже Катерина Дмитрівна. — Неабияк огорнув нас турботою БФ «Карітас-Бережани». Запрошують на зустрічі, цікавляться, що нам потрібно. Приїхали ми сюди влітку — в легкому одязі. Думали, що місяць-другий побудемо і повернемося додому. Але прийшла осінь, а далі — зима. Треба було одягнутися, взутися. Небайдужі люди подали нам руку допомоги. Нині вже маємо все необхідне, тільки нема… дому. З ранку до вечора плачу… Хочу в рідний дім! Якби нині закінчилася війна, то ми би вже завтра їхали до Берислава. Який би не був зруйнований — відбудуємо. Там все рідне. «Ще рано повертатися. Твоє серце тут не витримає», — стримує син. «Після закінчення війни мені треба буде їхати в психлікарню — нерви лікувати», — каже братова, яка залишається там. «Пів ночі просиділи у підвалі. Що це за життя?..» — бідкається по телефону брат. Важко там… І нам важко, бо нестерпно болить серце за все. Що росія хоче від України? За що нам таке випробування? Невже росіянам бракує землі? Насправді вони ледачі, а українці — працелюбні. У мене було багато друзів у росії, бо навчалася в міжнародному технікумі. Тепер ми стали ворогами. Вони кричать, що у нас — нацисти. Які нацисти? Це наслідки їхньої брехливої пропаганди. Багато росіян підтримують злочинний режим путіна. В голові не вкладається… Для чого ця війна? Один волонтер буває у Бериславі й знімає невеличкі відео. Дивлюся й ридаю… Все довкола зруйноване. У нас забрали щасливе життя.

Росія вбиває нас, а тепер ще й топить

— Не досить що російська армія вбиває нас, а тепер ще й топить мирне населення, стирає з лиця землі наші міста й села, — зітхає співрозмовниця. — Підірвали дамбу на Каховській ГЕС. У Бериславі вода далеко відійшла від берега, бо місто за п’ять кілометрів вище дамби. Моя хата за два квартали від Дніпра. Днями онук мого брата ходив на берег, то казав, що вода відійшла на 10-12 метрів. Це дуже багато. Біля автостанції в місті є причал, куди припливали кораблі. Нині там порожньо — суша. Коли прорвало дамбу, то вода хлинула вниз по течії на два береги Дніпра. Наслідки страшні: загинуло багато риби, свійських тварин і, на жаль, потопилися люди, які не встигли евакуюватись. Багато трупів плаває… Найгірша ситуація на окупованих територіях, бо ворог не дозволяв рятуватись, обстрілює човни. Знаю із новин, що в Олешках біда від великої води. У Каховці мешкає моя подруга. Я просила її виїжджати, але в неї чоловік хворів. Недавно помер — вдосвіта поховали, щоб ніхто не бачив. Ніде не виходять люди, бо окупанти знущаються, змушують брати російські паспорти. Всі в страху живуть. Подруга напише мені повідомлення і відразу видаляє. Вибратися звідти на даний час нереально, бо довкола — окупанти. Хіба якось проситися і виїжджати через Крим. Як це все пережити? Коли закінчиться цей жах? Невідомо. На Херсонщині — екологічна катастрофа, дефіцит питної води. Добре, що везуть звідусіль бутильовану. Крим залишився без води. А як буде далі? Порозмивало кладовища, плавають труни, скелети… У нас там набагато тепліший клімат. Зійде вода, почне все розкладатися. Велика кількість людей опинилися під загрозою. Це — геноцид українського народу. Росіяни свідомо знищують Україну. Мусимо до кінця протистояти ворогу, щоб жити на своїй землі.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

У ніч на понеділок, 2 грудня, російські окупанти завдали удару по багатоповерхівці в Тернополі. Внаслідок атаки загинув 45-річний чоловік, ще троє людей доправили до лікарень...


Рубрика: , Опубліковано: о 8:53


У п’ятницю, 29 листопада, заступник мера Марупе (Латвійська Республіка) передав два транспортні засоби для військовослужбовців з Великоберезовицької громади, які боронять нашу державу на фронті...


Рубрика: , Опубліковано: о 10:41


На фронті загинув захисник із Бучацької громади Євгеній Гнидка...


Рубрика: , Опубліковано: о 10:40


Продовжено відбір на програму з навчання та працевлаштування ветеранів, ветеранок та членів їхніх родин «Разом»...


Рубрика: , , Опубліковано: о 22:10


Подружжя тернополян з ознаками насильницької смерті у власному помешканні виявила рідна сестра загиблої...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 18:00



Теми дня
2 Грудня
30 Листопада
28 Листопада
25 Листопада
24 Листопада
23 Листопада