Конфлікт між мешканцями гуртожитку Тернопільського обласного навчально-курсового комбінату та орендодавцем тягнеться довго, але загострився лише нещодавно. Триповерховий гуртожиток належить до комунальної власності Тернопільської обласної держадміністрації, а сам комбінат підпорядковується Департаменту агропромислового розвитку Тернопільської ОДА. Донедавна в гуртожитку мешкало вісім сімей, а тоді до них підселили ще дві сім’ї зі Сходу. Решту незаселених приміщень здаються в найм, як приватну власність, тобто фактично не за призначенням.

– До нас за допомогою звернулася Надія Медецька, мама атовця, який зараз служить на контракті, – розповідає голова Спілки учасників бойових дій АТО Кременецького району Іван Білосевич. – Надія Степанівна сама виховувала сина з двох років і мешкає з ним у цьому гуртожитку понад 20 років, а тепер змушена шукати справедливості по всіх можливих і неможливих інстанціях, адже ні з нею, ні з іншими мешканцями орендодавці не хочуть продовжувати термін дії угоди оренди. А точніше хочуть, але за умовами, які зовсім не прийнятні для мешканців. Якщо ж не буде угоди, то сім’я Медецьких не зможе отримати пільг для оплати комунальних послуг. Але навіть не це найгірше: якщо термін дії угоди оренди не продовжать, то всі мешканці опиняться під відкритим небом, бо жити їм просто буде ніде.

Через постійні непорозуміння з орендодавцем у Надії Степанівни погіршився стан здоров’я, адже як йшлося у відписці комбінату на звернення жінки «колектив комбінату не збирається задовольняти прохання невигідних жителів». Умови угоди були розглянуті й на черговій сесії Кременецької міської ради. Орендодавцю було рекомендовано прислухатися до побажань мешканців і внести зміни в угоду, однак цього не сталося. Не бажаючи миритися з безвихіддю, Надія Степанівна звернулася за допомогою до Спілки учасників бойових дій АТО Кременецького району.

– Місцеві органи влади не мають повноважень, щоб вплинути на цю ситуацію, адже комбінат їм не підпорядкований, – каже Іван. – Однозначно зупинятися ми не будемо. Будемо звертатися до Міністерства юстиції, до міністра оборони, головнокомандуючого Збройних сил України, до кабінету міністрів, до президента України й, зрештою, до суду. Історія, як кажуть, тільки починається.