Вона мусила перейти в інший вимір — вдячності, світлої пам’яті, популяризації творчої спадщини. І ось маємо приємну першу ластівку: 21 березня у Національному музеї Тараса Шевченка у Києві відбулося відкриття ретроспективної виставки останніх прижиттєвих робіт живопису Дмитра Стецька і презентація альбому “Дмитро Стецько. Живопис”, — розповідає відомий тернопільський журналіст, автор тритомника “Золотий вік української естради” та добрий друг сім’ї Стецьків Михайло Маслій.  — Як би це боляче не прозвучало, маємо сумне, а заодно й радісне свято на вулиці славетних українців Віри і Дмитра Стецьків у головному мистецькому храмі країни! Шкода, що без самих головних героїв… Нерозривний і монолітний за життя дует для України та нашого народу заслужено і визнано став легендарним у культурно-мистецькому житті останніх сорока років національної історії.

На відкриття виставки у Києві зібралися родина, друзі з багатьох міст України, відомі художники… Загалом представлено 69 робіт Майстра, з них 40 – створені упродовж останніх років життя.

Мабуть, не випадково роботи “філософського пензля номер один” кияни та гості древнього міста зможуть побачити напередодні уродин музи Майстра — Віри (2 квітня Вірі Стецько виповнився б 61). Саме Вірі Дмитро приурочив і останню свою роботу, і останній каталог-альбом…

Стецьки запланували виставку в Києві ще понад рік тому. Художник мріяв показати вибагливій столичній публіці майже півсотні робіт. Віра надихнула чоловіка й на видання альбому.Не так все сталося, як гадалося…”

Мистецтвознавець, краєзнавець, пінзелезнавець, музейний працівник, громадська діячка, неймовірно гарна і добра Жінка Віра Стецько відійшла у засвіти  торік у серпні. Після того, як не стало його музи, Господь відвів Дмитрові Стецьку лише 138 днів земного самотнього життя…

Дмитро Стецько нечасто тішив тернополян і мешканців інших міст виставками своїх картин. Казав, виставки його втомлюють психологічно, вибивають зі звичайного ритму творчості. “Навіть гарний художник, коли постійно виставляється, стає нецікавим, — розповідав “НОВІЙ…” в інтерв’ю кількарічної давнини Дмитро Григорович. — Але так я собі задумав — одна персональна виставка у 10 років — то також, мабуть, занадто… Хоча якби мав у себе в майстерні велику залу, аби повісити на стінах полотна і подивитися, як вони там виглядають, і якби не Віра, то, мабуть, узагалі виставок би не влаштовував…”

“Лауреат Нобелівської премії Моріс Метерлінк писав, що люди, які відійшли у вічність, живуть у країні спогадів і залишаються живими доти, поки ми згадуємо про них. Віра і Дмитро живі, бо ми згадуємо про них…” — зазначає тернополянка, шанувальниця творчості Дмитра Стецька (до речі,   як і сам Майстер, коріннями з Лемківщини), доцент кафедри педагогіки ТНПУ ім. В. Гнатюка Галина Груць.

Родина та друзі Віри і Дмитра Стецьків висловлюють слова найщирішої вдячності кожному, хто долучився до благородної справи — виставки у Національному музеї Тараса Шевченка: Оксані Децик — за макет і редагування альбому, Володимирові Орищаку і Людмилі Богомол — за людяність і організаційні справи, Роману Яціву — за вступну статтю до альбому, видавництву “Софія” (м. Київ), Іллі Лабуньці — за переклад англійською, Максимові Мельнику — за друк альбому, Олександру Губарцю — за дизайн альбому, Петрові Морозу і Григорію Лоїку — за підтримку, дирекції та працівникам Національного музею Тараса Шевченка — за організацію виставки.