П’ятниця, 24 травня 2024
• 19 годин під завалами та понад рік боротьби за життя. Історія захисника з Тернополя • “Пів години зупинки серця”. Співак Віктор Павлік переніс складну операцію • Поліція розслідує бійку між підлітками в Івачеві Горішньому • “Розкажемо про війну молоді з усього світу”. Священник із Тернополя бере участь в конгресі в Римі • Семи Героям присвоїли звання «Почесний громадянин Тернопільської області» • Суд припинив роботу ресторану в центрі Тернополя через… вентиляцію • Закопала семеро живих цуценят… Пенсіонерці з Тернополя “світить” тюрма • На Донеччині загинув Герой із Підгаєцької громади • 260 тисяч українців оновили дані в застосунку «Резерв+» • Вдарив у обличчя і пограбував. Розбійний напад у Тернополі • Олега Вийванка переобрали головою Тернопільського міськрайонного суду • “Працювала з нами 40 років”. Відійшла у засвіти секретарка Тернопільського міськрайонного суду • Інеса Сакалюк з Борщівщини творить чорні вишиванки на знак жалоби за чоловіком • “Життя обірвалось, мов тоненька ниточка”. Раптово померла студентка тернопільського вишу • Подружжя з Кременеччини взяло на виховання двоє дітей • «Контінентал» завершив посів ярих культур та посадку картоплі • Що робити, якщо посвідчення УБД втрачене чи пошкоджене? • Як покарали суддю з Чорткова, який закрив справу щодо смертельної ДТП? • У Чортківській лікарні провели складну операцію на черепі в важкопораненого захисника • Вісім аварій, троє загиблих… За вихідні на Тернопільщині трапились смертельні ДТП
«У наш офіс в Харкові прилетіла російська ракета…»

Автор: Опубліковано: 19 Квітня о 20:47 1183


Ірина Ковальчук через війну релокувала бізнес на Тернопільщину.


23 лютого 2022-го року Ірина Ковальчук виїхала з Харкова й досі туди не поверталася. Поспішала тоді на весілля до подруги в Карпати, а виявилося, що це був маршрут втечі від війни. Наступного дня з Харкова ледве вибрався її чоловік Тимур. Прихопив із собою кота та найнеобхідніші речі. Харківський період їхнього життя наразі — на паузі. Подружжя нині мешкає у Тернополі.
Ірина — власниця школи швидкочитання «Kviki» («Prana»). Родом жінка із Бережан. Її офіс у Харкові зруйнований — прилетіла російська ракета. У перші місяці повномасштабного вторгнення підприємиця пропонувала безкоштовний курс швидкочитання для дітей, щоб таким чином підтримати українські родини. Невдовзі школа відновила роботу як онлайн, так і офлайн — у Тернополі. Про релокацію бізнесу та подолання викликів війни Ірина розповіла «НОВІЙ…».

— Ірино, через війну вам довелося покинути Харків. Ви повернулися на рідну Тернопільщину і тут продовжуєте розвивати свою школу.

— Не хотілось вірити, що буде вторгнення, але… Від кордону з росією до Харкова — 40 кілометрів. Окупанти швидко прорвались. Згодом їх відтіснили наші захисники, проте місто досі безжально обстрілюють, багато жертв… За два роки масштабного вторгнення я жодного разу не навідалася в тамтешнє наше орендоване помешкання. Сплачуємо господарям, але не наважуємось поїхати. Там залишаються наші речі. Розбомблено офіс нашої школи швидкочитання…

На Тернопільщині — відносно спокійно. У Бережанах мешкають мої батьки. Після школи я навчалася у Чортківському медичному коледжі. Потім переїхала в Дніпро. Працювала там у пологовому будинку. Робота подобалася, у нас був гарний колектив, але не влаштовувала фінансова сторона. Вирішила піти з медицини. Певний період працювала касиркою в сервісному центрі. Паралельно вивчала менеджмент у місцевому хіміко-технологічному університеті. На останньому курсі працевлаштувалася у фармкомпанію. Щоб мати відповідну освіту, подала документи в магістратуру в Національний фармацевтичний університет у Харкові. Упродовж десяти років я працювала в різних великих фармацевтичних компаніях. Виросла з медичного представника до менеджера по роботі з ключовими клієнтами. Утім на певному етапі мені захотілося розпочати власну справу, хоча ще не мала конкретної ідеї. На той час я вже мешкала у Харкові зі своїм чоловіком. Приїхала якось у відрядження в Дніпро. Впоралась із справами, купила каву. Дорогою зустріла знайомого, який має школу швидкочитання «Prana». Давно не бачились, розговорились. «До мене телефонувала жінка з Харкова. Хоче відкрити філіал нашої школи», — розповів. «Не погоджуйся!» — випалила я. Так восени 2017-го у партнерстві з «Prana» ми відкрили в Харкові школу швидкочитання (усміхається, — авт.). Хоча її важко було назвати школою — кабінет на вісім квадратних метрів, одна вчителька.

— Ви так швидко загорілися ідеєю відкриття школи, хоч і не мали справи з освітянським напрямком. Чи не важко було перепрофілюватись?

— Я дуже швидко приймаю рішення (усміхається, — авт.). Як потім виявилося, це є моєю сильною стороною у веденні бізнесу. Моя мама — бухгалтерка, тато — педагог, добрий організатор. Щось трохи перебрала у батьків (усміхається, — авт.). У 90-их роках мій тато тримав продуктовий кіоск у Бережанах. Тоді були скрутні часи, люди ледве зводили кінці з кінцями. Добре пам’ятаю все це.
Очоливши школу швидкочитання в Харкові, я вирішила здобути педагогічну освіту. Хоча не викладаю, а лише організовую навчальний процес, все ж для мене фаховість — важлива складова. Досвід роботи у європейських фармацевтичних компаніях я не могла так легко накласти на власний бізнес. Довелося крок за кроком освоювати новий напрямок. Нині є багато освітніх онлайн-майданчиків, де можна отримати необхідні знання. Коли я починала працювати як підприємиця, не було таких широких можливостей. Якось у Фейсбуці натрапила на допис подруги про навчання у школі малого і середнього підприємництва. «Саме це мені потрібно!» — зраділа. Через тиждень у стрічці в соцмережі мені попався анонс про набір у ту школу в Харкові. Це був проєкт відомого бізнесмена Василя Хмельницького, який пропагував думку, що за дрібними підприємцями — майбутнє. Він заснував такі локальні школи в різних містах України. Пройшла я навчальний курс, підготувала свій бізнес-проєкт. Ми мали змогу консультуватися з викладачами. Один із них був генієм фінансів із чітким аналітичним розумом. Він розробив спеціальну таблицю для розрахунку витрат, доходу, маржі, прогнозу. «Чудово було б проводити навчання дітей у всьому світі, а не тільки локально», — порадив викладач. Тоді ще не були поширені відеочати, тому це видавалося фантастикою. Проте через рік я повернулася до цієї ідеї, бо почалася пандемія ковіду. Незадовго до масштабного вторгнення я також пройшла навчання у школі бізнесу від «Нової пошти».

— У період ковіду ви зосередили роботу онлайн?

— Пандемія перевернула все з ніг на голову. Поки інші чекали, чим все закінчиться, ми підготували посібник в електронному вигляді, а також — відеокурс, який презентували в Telegram. Це були простенькі відео, ми не мали змоги знімати щось більш професійне, але вони приносили хороший результат. Наступним кроком був розвиток онлайн школи. Власне тоді ми повністю відділилися від наших партнерів, хоча назва залишалася спільна. Взяли в оренду в наших партнерів навчальну платформу. Ми трохи адаптували під наш напрямок і з 2020-го року наші вчителі почали проводити онлайн уроки. На той час я ще паралельно працювала в фармкомпанії. Мала службовий автомобіль, нормальну зарплату, медичну страхівку, проте мене все більше манила власна справа. У 2021-ому я пішла з фармкомпанії й зосередилася на роботі в школі. Подала документи до педагогічного університету. Взялася з нашою командою розширювати масштаби школи, бо надходило все більше заявок від батьків.

— Вашій школі швидкочитання вже сім років. Поділіться досвідом.

— У «ковідний» 2020-ий рік ми увійшли з трьома педагогами в Харкові. Після масштабного карантину залишилася одна вчителька. Не було сенсу розширювати філіали, очевидною стала перевага онлайн навчання. Нині з нами працюють понад 50 педагогів. Першу вчительку для онлайн занять нам порадили із Бережан, нині вона — методистка. Згодом до нас долучилися ще дві землячки. Загалом з нами працює чимало педагогів із Тернопільщини. Здебільшого це — вчителі початкових класів, філологи, психологи. Щоразу вдосконалюємо навчальну платформу. Додали інтерактивні завдання, «поселили» кішку Шаю, яку змалювали з мого домашнього улюбленця (усміхається, — авт.). За старанне виконання завдань учні отримують віртуальні кошти, за які можуть одягнути кота. До різних свят є тематичні костюми для чотирилапого. Чудова мотивація для дітей! Улюблене обмундирування — бронежилет, каска, автомат. Ідея з віртуальним котом з’явилась о першій ночі, коли я щось готувала на кухні й споглядала на двох своїх пухнастиків (усміхається, — авт.).

 

У нас є різні навчальні програми. У школу приходять діти, які мають труднощі з читанням. Іноді третьокласники читають по десять слів за хвилину. Через це їм важко зрозуміти текст, виникають прогалини в математиці. Чимало дітей, які мешкають за кордоном, після завершення курсу продовжують займатися з нашими педагогами. Їхні батьки хочуть, щоб малеча не забувала українську мову. Маємо комплекси вправ для різного віку. Інтерактивні завдання поєднуємо з читанням анаграмних текстів, коли відсутня верхня чи нижня частина рядка, коли переплутані літери або потрібне дзеркальне відтворення. Якщо дитина навчиться читати такий текст, то звичайний сприйматиме легше. Відпрацьовуємо вправи, які допомагають прибрати регресію. Занурюємо дитину в казковий світ: уроки переплетені цікавою історією, розв’язка якої — наприкінці.

Торік запровадили нові напрямки — англійську мову і ментальну арифметику. На даний час у нас навчається близько тисячі дітей з усього світу — із США, Канади, Чехії, Польщі, Італії, Франції, Австрії, Індії… Працюємо онлайн із дітьми з окупованої території України. У нас була вчителька з окупації. Рідне місто мого чоловіка — Алчевськ — теж окуповане. Війна багато чого змінила…

— Пригадайте 24 лютого 2022-го… Чи ви розуміли реальну загрозу?

— У Харкові ми з чоловіком жили чотири роки. Читали новини про можливе вторгнення росії, але сподівалися, що минеться. Життя тривало: щось робили, планували. Моя подруга, яка мешкала за кордоном, вирішили з коханим одружитися в українських Карпатах. Призначили весілля на 26 лютого 2022-го. Запросили нас із чоловіком. Я виїхала з Харкова до Києва напередодні вторгнення росії. 24 лютого о 5.30 до мене зателефонувала сестра із США. «Де ти? Чи все гаразд?» — запитала стривожено. «Доїжджаю до Києва», — кажу. «Почався наступ…» — приголомшила. Я почала гортати новини, але нічого конкретного тоді ще не повідомляли. «Салтівку бомблять…» — сказав пасажир із нашого купе після телефонної розмови з кимось із Харкова.

Тимур мав вирушати на весілля вечірнім потягом 24 лютого. «Купуй контейнер для кішки, збирай документи і виїжджай!» — розбудила чоловіка. У нашому масиві Харкова в той час ще було відносно спокійно. У Києві я пересіла на потяг до Тернополя. До вагону в столиці вже почали забігати схвильовані кияни, які платили по тисячі гривень таксистам, щоб добратися до вокзалу. Тимур не відразу зміг виїхати з Харкова, хоч і мав квиток, бо потяги не їздили за графіком. У паніці ми купили йому квитки ще на чотири рейси, проте потяги не їхали… Врешті чоловік сів у якийсь евакуаційний потяг і добрався до Львова. У перші дні я думала, що все швидко закінчиться, але в квітні зрозуміла, що це — надовго. Помалу почала збирати себе докупи. Декілька днів ми з колегами роздумували, що робити далі. Батьки запитували про заняття, щоб відволікти дітей від стресу.

7 березня 2022-го наша школа відновила роботу. Ми запропонували дітям безкоштовний онлайн курс. А згодом перейшли до звичних занять. В країні війна, проте економіка мусить розвиватися. Запустили у соцмережах рекламу нашої школи — отримали багато заявок. Пригадую, як я прокидалася вранці й сідала опрацьовувати довжелезний список повідомлень від батьків. Через тиждень ми набрали стільки дітей, що довелося негайно добирати вчителів.
У той період в мене взяли інтерв’ю про бізнес в умовах війни, про онлайн навчання. Наші колеги з Дніпра подивилися і загорілися бажанням також перейти в інтернет. У соцмережах почалася плутанина з нашою спільною назвою «Prana». Ми з колегами задумались про нову назву. Одна із рекламних агенцій допомогла нам — запропонувала кілька варіантів. Від січня минулого року наша школа має назву «Kviki» ( від англійського слова «quicky» — «швидко»).

— Ви не виїхали за кордон, як це зробили чимало переселенців із зони бойових дій. Чи вагались, як діяти?

— Виїжджаючи із Харкова, я взяла з собою лише святкову сукню, лижний костюм і деякі теплі речі. Планували з чоловіком відпочити кілька днів у Карпатах. Проте не так сталося. Подруга відмінила весілля. Ми залишилися в Західній Україні. Багато наших друзів із Харкова виїхали за кордон. Дехто евакуювався в інші області України. Сильні хвилювання сповнювали, коли росіяни намагались захопити Харків. Знайомий спортивний тренер волонтерив у місті, ми підтримували його. Нині Харків безжально обстрілюють, боляче чути про загиблих… Якийсь час ми з Тимуром жили у Львові. Чоловік працював там медичним представником. Згодом його скерували на Тернопільщину. Про виїзд за кордон ми не обговорювали. Хочемо жити в Україні й реалізовуватись тут, хоча розуміємо, що війна триває, а попереду — невідомість.

— Як війна вплинула на ваше життя і на ваш бізнес?

— Бізнес ми втримали завдяки тому, що працювали й вдосконалювалися. Я не могла просто сидіти й хвилюватись. Праця стала моїм порятунком у ті важкі тижні й місяці. Від того, що буду плакати чи піддамся депресії, нічого не зміниться, ракети не перестануть літати. На це я не впливаю. Натомість я можу вплинути на результати роботи школи, забезпечити зайнятість людей.

Ірина з батьком.

— Ваш тато, Ігор Грицишин, активно допомагає захисникам. Розповідав, що ви фінансово підтримуєте його волонтерські проєкти.

— Кожен українець повинен долучатися до допомоги нашим захисникам. Я не доначу на великі фонди, але підтримую знайомих волонтерів, яким довіряю. Радію, що мій тато робить добру справу. Разом із однодумцями жертвує багато сил і часу для виготовлення перископів, антен для рацій, скоб для автоматів та іншого обладнання. Для закупівлі запчастин потрібні кошти, тому важлива кожна гривня. Стараємося щомісяця допомагати їхній волонтерській спільноті. Віримо в нашу перемогу, але для цього ще потрібні величезні зусилля.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

З перших днів повномасштабного вторгнення Назар пішов добровольцем захищати країну...


Рубрика: , , Опубліковано: о 14:32


Співак Віктор Павлік, який родом із Теребовлі, нещодавно переніс операцію на серці...


Рубрика: , Опубліковано: о 13:23


Під час моніторингу соціальних мереж поліцейські виявили відео бійки між неповнолітніми...


Рубрика: , Опубліковано: о 13:20


Світ онлайн-гемблінгу не стоїть на місці - щомісяця провідні розробники випускають десятки нових ігрових автоматів, які вражають своєю графікою, функціоналом та оригінальністю...


Рубрика: Опубліковано: о 10:10


Отець Роман Демуш із Тернополя разом з іншими делегатами з України бере участь в Міжнародному конгресі на тему «Задля синодального душпастирства молоді: нові стилі та стратегії лідерства»...


Рубрика: , Опубліковано: о 15:27



Теми дня
24 Травня
23 Травня
22 Травня
21 Травня
20 Травня