… Але, зрештою, для чого нам обмежуватися лише трьома словами? Адже цілих три дні — з 6 до 8 травня — тернопільські гурмани поетичного слова, прозового рядка і музичного акорду тільки те й робили, що, перебігаючи із драмтеатру в “Книгарню Є” чи “Бункермуз”, ласували поезією, прозою, музикою, дивилися кіно, брали участь у перфоменсах та інсталяціях, розпитували, відповідали, сперечалися, дискутували, порівнювали, витворювали, ставали поезією, прозою, музикою, кадрами з кіно, надихалися, божеволіли, шаленіли, розчинялися у пісні та слові…  Словом, фестивалили! Як, власне, і було задумано, кажуть організатори.  Бо хоча  фестиваль  “Ї” у Тернополі далеко не “новачок” — цьогоріч проводився  уже вчетверте, все ж такоЇ концентрації талантів на метр квадратний площі, такої вибухової, “гримучої” суміші літературно-музичних гуру в одному “флаконі” наше місто ще не зустрічало!  А понаЇхало до Тернополя і справді чимало!..  Василь Шкляр, Юрій Винничук, Сергій Жадан, Катерина Бабкіна, Тарас Прохасько, Ірина Цілик, Юрій Іздрик, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Іван Малкович, Дмитро Лазуткін — у “меню” літературної частини фестивалю. Не менш “апетитною” була і частина музична — “Kozak System”, “Vivienne Mort”, “Жадан і собаки”, ПНД, “Los Colorados”, “Drum Тиатр”, Женя Галич (O. Torvald)…

— Наш фестиваль уже можна назвати міжнародним, — зазначають організатори дійства Ігор Білик, Василь Томчишин, Юрій Матевощук, Степан Гречківський та Павло Бич, — адже тут репрезентували свої твори, книги та кінострічки митці із Польщі, Білорусі, Латвії, Литви. Не дивно, що підготовкою до цього фестивалю ми зайнялися чи не відразу після закінчення попереднього: зібрати в одному місті таку кількість письменників та музикантів водночас і ще й розподілити програму таким чином, аби тернополяни могли усіх почути-побачити, було дуже і дуже нелегко. Проте ми старалися…

Переповнені зали, переповнені душі…

Тернополяни старання організаторів фестивалю оцінили! Адже стіни усіх локацій, де відбувалися дійства, щоразу аж тріщали від кількості відвідувачів. Ціни на квитки не те, щоб кусалися: від 300 до 400 гривень на всі заходи програми, на один день — 130 гривень, тож  “аншлаг” був доволі прогнозованим. А як тремтіли стіни та сцена драмтеатру, який удень приймав поетичні марафони, а увечері перетворювався на танцмайданчик… Зрештою, що там стіни чи підлога — хіба варті уваги?! Душі, серця — оце так! Тільки не тремтіли, а  вібрували в унісон… Щиро сподіваюся, що ви це чули-бачили, бо переказати усе це в одній газетній статті просто неможливо. Ну, але раз ви так просите…

«Чорне сонце» — від автора «Чорного ворона»

Василь Шкляр розповідає про “Чорне сонце”.

Василь Шкляр — один з найвідоміших, найбільш читаних і “містичних” сучасних авторів — репрезентував у Тернополі свою найновішу книгу “Чорне сонце”, яку він сам називає “думою про братів азовських”. Свій художній твір уже майже культовий письменник присвятив бійцям добровольчого батальйону “Азов”. Всі історії та персонажі в ньому — справжні. Довгий час Василь Шкляр перебував на передовій разом із хлопцями — бачив їхнє фронтове життя і переживав всі перемоги і поразки. Сам письменник зізнається, що це його перша річ, писана “з натури”… Тим не менше, його роман  не справляє враження хроніки. Лиш нагадує: за кількасот кілометрів від нашого миру триває наша-таки війна. “Чорне сонце” — це тепла повість, ніби родинний фотоальбом, тільки замість світлин — слова. І читати це важко, бо горло постійно стискається, а на очі набігають сльози. Але потрібно — щоб пам’ятати…

Сергій Жадан: кохання і війна

 “Голос сильним дається для співу, слабким для молитов. Мова зникає, коли нею не говориться про любов…” Так, це він, Сергій Жадан. Його називають “українським Рембо”, його виступи збирають повні зали, його твори перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Він пише, перекладає, виступає на сцені, знімається і знімає кіно… Пробує себе скрізь. При цьому його принципова громадянська позиція звучить у статтях, публічних коментарях і дискусіях, виявляється вона і в тому, що за кожної нагоди він їздить у зону АТО. Війна, зазначає Сергій  Жадан, не дає натхнення, але народжує вірші. А ще він свято вірить, що “любов варта всього – варта болю твого, варта твоїх розлук, варта відрази й мук, псячого злого виття, шаленства та милосердь. Варта навіть життя. Не кажучи вже про смерть.”

У Тернополі “голосу української літератури” аплодували аж двічі: коли він читав свої твори та коли згодом виступав разом із гуртом “Жадан і собаки”, читаючи власні вірші під акомпанемент музикантів.

 Винничук і відьма

Юрій Винничук (зліва) та Юрій Матевощук.

Головний “провокатор, хуліган, еротоман і так далі…” української літератури Юрій Винничук традиційно не залишився без уваги чарівних тернополянок — саме вони становили левову частку тих, хто прийшов послухати про новий роман автора “Аптекар”. Події роману розгортаються у 1646-1648 роках спочатку у Венеційській республіці, а далі – у Львові. “Я його не називаю історичним, можна сказати, що це взагалі не історичний роман, а якась фантасмагорія з відьмами та чортами, — каже сам письменник. — Однак мушу сказати, що якщо в нас в якомусь історичному романі немає ні чорта, ні відьми, то він не є історичний…  Якщо ж без жартів, то це відвертий, по-хорошому жорсткий (а місцями і жорстокий) роман, в якому змішалися долі та історії відразу кількох героїв: юної відьми, чорта-філософа, закоханого ката, убитої повії і військового хірурга, якому довелося залишити за собою життя і професію свого друга… Мені було цікаво писати цей роман, адже я досліджував невідомі для себе терени.  Узагалі я пишу так, щоб мені було цікаво писати. Це — моє кредо, тому що я як літератор був вихований у підпіллі: нічого не друкував, писав для себе і для своїх друзів. І навіть коли з’явилася можливість надрукуватися, цей стан не змінився. Якби я мав установку пробитися до читачів, я б відразу все зруйнував…”