Субота, 25 квітня 2026
• Трагедія у Байківцях: під час будівельних робіт загинув 63-річний чоловік • Зняв свій портрет з Алеї надії: Іван Дробоцький з Шумщини повернувся з полону • Тернополяни витрачають до 60% зарплати на оренду житла • У Тернополі пройде ювілейний фестиваль “Гамселить” • Крафт, апсайклінг і стартапи: молодь Тернопільщини презентувала навчальні бізнес-проєкти у Львові • Тернопіль приєднався до європейської мережі «Міське озеро» • Теракт у Львові: завербована жінка заклала вибухівки у смітник • Назустріч виїхав нетверезий водій… У Тернополі загинули два рятувальники • У Микулинцях рідні загиблих Героїв виготовили стрітенські свічки • Поліція розшукала водія-втікача, причетного до смертельної аварії в Почаєві • Одруження у виправній колонії на Тернопільщині • Архиєпископ Теодор на Богоявлення відвідав воїнів на фронті • На фронті обірвалося життя телеоператора із Тернополя Павла Ящищака • На набережній Тернопільського ставу освятили воду • Смертельна аварія у Тернополі: водій із Харкова збив пішохода • Тернопільські ветерани можуть додати свій бізнес на Мапу ветеранських бізнесів • Постраждалі від ракетного удару тернополяни отримали мікрохвильові печі та електрочайники • Володимир Шматько спростував інформацію про призначення на посаду начальника ОВА • Код мужності. Як розробник Ігор став оператором дронів 2 Галицької бригади • За п’яного сина — 10 тисяч хабаря пропонувала поліцейським жінка на Тернопільщині
«У війні з росією треба нарешті поставити крапку»

Автор: Опубліковано: 9 Червня о 8:00 2985


У цивільному одязі, усміхається — не відразу здогадаєшся, що тернополянин Сергій Вівсяник днями приїхав із фронту. Коли ж починає говорити, сила духу і віра вражають.


Отримав травму, мусить підлікуватись, а далі — знову на передову. Сергієві 45 років, раніше працював у правоохоронних органах, тепер — у Територіальному управлінні Служби судової охорони в Тернопільській області. З перших днів масштабного вторгнення росії обороняє Україну в складі полку спецпризначення. Має воєнний досвід — упродовж 2014-2016-их років ніс службу в гарячих точках на Донбасі.
— Сергію, чи був для вас масштабний напад росії на Україну несподіванкою?
— Ми з побратимами розуміли, що рано чи пізно це станеться, адже війна незавершена. У 2014-ому загинув брат моєї дружини Андрій Юркевич, який воював у «Айдарі», упродовж восьми років привозили з Донбасу «двохсотих». Хлопці загинули, але нічого суттєво не змінилося. Не звільнено українські землі, не покарано ворога, апетити росії зростають. Не названо війну війною. Нема розв’язки. Путінський уряд бачив, що окуповані Крим і Донбас стали депресивними, на півострові загостюється проблема з дефіцитом води, тому орки рушили далі. З росіянами нема про що домовлятись, їм не можна вірити. Не вдаватимусь у геополітику, я — військовий, тож зобов’язаний захищати рідну землю, пішов добровольцем.

— Ви вже знали, що таке війна. Не було вагань? Як рідні сприйняли?
— А як можна інакше, якщо країна в небезпеці? Батькам не зізнавався, щоб не хвилювались. Дружина готова до цього, бо скільки мене знає, я завжди зі зброєю, на військових навчаннях. Разом із синочком вболівають за мене.
До війни не звикнути, щоразу потрібно переналаштуватися, інакше охопить паніка. Спрацьовує інстинкт самозбереження. Людина хоче жити мирно. З іншого боку, якщо легковажити на фронті, то не виживеш. Треба знати, що робити. Росіяни воюють артилерією. Прилетить — і все. Це гнітить. Молоді хлопці іноді ламаються. Розумію їх. Недавно Вінниччина попрощалася з дев’ятьма КОРдівцями, які несли службу з нами. Прилетіли ракети — хтось «злив». Увечері ми разом вечеряли, а вранці знайшли їх обгорілими… Загинули тоді також хлопці з Рівного, Івано-Франківська, Черкас.

— Після цього, мабуть, треба й себе «збирати докупи»…
— Старші військові вже бачили смерті, тож стримують емоції, хоча так «шкребе», що часом розридався б. А молодь не може спокійно. Людський мозок не хоче миритись із таким. Наш підрозділ у перші місяці тримав оборону Києва, Ірпеня. Звільняли від окупантів, які чинили там звірства.

— Це був складний напрямок фронту…
— Росіяни там закріпилися, обстрілювали, вбивали… Словами не передати. Орки. Війна — це коли військовий іде проти військового, а російська армія знищує мирних людей, ґвалтує, грабує, палить міста, руйнує інфраструктуру. Після важких боїв вдалося їх витіснити з Київщини. Нам бракує важкої техніки, вся сила — у Збройних силах. Коли звільняли Ірпінь, Бучу, Гостомель, мешканці виходили з підвалів і плакали. Хоча були й такі, що здавали росіянам позиції наших військових. Було, що ми закріпилися в будівлі, а пенсіонер, який жив через пліт, «злив» загарбникам інформацію. Обстріляли нас. Згоріла і хата пенсіонера. Думав, що його омине.

— Біда, що в Україні чимало зрадників…
— Наприкінці 2015-го ми з бригадою заїхали в Маріуполь, а в лютому росіяни почали гатити по місту з ГРАДів. Дехто з місцевих мешканців казав, що це українські війська стріляють. «Гляньте, під яким кутом влучило — з боку росії. Проста математика», — переконував я. Однак вони вірили в те, в що хотіли. Але що казати, якщо в Маріуполі на заводах працювало багато приїжджих із росії. Брак правдивого українства призводить до біди.

— Чим відрізняються попередні етапи війни від теперішнього?
— Раніше була незрозуміла тактика, тепер маємо чітке завдання — звільняти наші території. Попереднє керівництво України свідомо стримувало фронт, бо ми не мали чим воювати, не могли б дати відсіч російській армії. Тоді врятували ситуацію наші добровольчі батальйони. Нам потрібні були ці вісім років, щоб «обкататися». Тепер ми готові. Так, бракує зброї, але наші захисники роблять дивовижне. Не раз доводиться чути, що розвідка попереджала про вторгнення росії, а наш уряд нічого не робив. Як це не робив?! Уряд готувався, наші військові — теж, просто про це не говорили вголос. Ми зупинили російську армію, зірвали їхній план. На усіх напрямках наші військові діяли в міру своїх можливостей. Велику роль зіграв Харків. Росіяни думали, що їх там приймуть з обіймами, а їм дали відсіч. Потужно тримають наші військові миколаївський і запорізький напрямки. Після Київщини наш полк тримав оборону Сумщини, згодом — Харківщини. На Сумщині великий кордон — понад 500 км. На Харківщині по нас лупили з російської території, але ми не маємо права стріляти туди у відповідь.

— Як думаєте, коли завершиться війна?
— Щодня щось змінюється. Не треба прогнозувати, а треба працювати. Перемога точно буде, варіантів у нас нема.

— Перемога — це звільнити всі окуповані території?
— Якщо росія виведе війська, це вже буде перемога. А далі — дипломатія. Думаю, що все йде до того, що Донбас і Крим самі повернуться в Україну.

— Що найважче на війні?
— Найважче на війні — навіть не смерті, бо війна — це смерть, включаєш холодний розум. Найважче відправляти дружині і синові повідомлення: “Па-па! До завтра”. Відправляєш з надією, але не знаєш, чи буде «завтра». Найважче — завдати болю рідним. Але це — слабкість, яка може коштувати життя. Ми там, щоб наші рідні і наші міста жили мирно.

— Чи вважаєте себе та побратимів героями?
— Герої — всі українці, навіть ті, які не воюють. Всі! Бо в країні зараз діє потужний конвеєр, який тримає фронт. Хтось воює на «передку», хтось привозить харчі, хтось збирає гуманітарну допомогу, хтось молиться. Не раз у мирний час українці сваряться через політику, через якісь несуттєві речі, але якщо потрібно, то миттєво консолідуються. Наш народ — сильний і нескорений. Маємо гуртуватись аж до перемоги. Поставимо крапку війні.


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Креативні команди, продакшени та митців запрошують долучитися до державної ініціативи підтримки культурного продукту «Тисячовесна»...


Рубрика: , , , Опубліковано: о 21:53


Під час будівельних робіт на приватному домогосподарстві села Байківці загинув чоловік 1963 року народження...


Рубрика: , , Опубліковано: о 18:07


У Шумську на Алеї надії стало на один портрет менше - Іван Дробоцький, із села Обич зняв своє фото з алеї, присвяченої військовослужбовцям, які зникли безвісти або перебувають у полоні...


Рубрика: , , Опубліковано: о 17:30


Бізнес на Тернопільщині продовжує розвиватися завдяки державній грантовій програмі «Власна справа», яку реалізує Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України спільно з Державною службою зайнятості...


Рубрика: , , Опубліковано: о 13:10


Найдорожча оренда однокімнатної квартири — у Києві, у середньому 23 000 грн за місяць. Також до топ-5 міст із найвищими цінами на зйомне житло входять: Ужгород — 20 500 грн, Львів — 16 500 грн, Івано-Франківськ — 16 400 грн, Черкаси — 16 000 грн за місяць...


Рубрика: , Опубліковано: о 8:00



Теми дня
24 Квітня
23 Квітня
7 Березня
24 Лютого
22 Лютого
1 Лютого