Чому люди у Нових Санжарах і по всій Україні керувалися радше міфами та емоціями, ніж перевіреною інформацією? Хто стоїть за нагнітанням панічних настроїв? Це найважливіші запитання, на які маємо дати відповідь, аналізуючи події минулого тижня.

Відомий журналіст Роман Скрипін прямо пише у цьому зв’язку про дилетантизм урядовців. За його словами, все почалося із залякування населення через ЗМІ. Офіційні особи, зокрема, міністерка охорони здоров’я Зоряна Скалецька, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков і прем’єр-міністр Олексій Гончарук давали плутані і суперечливі пояснення. Ми вже десь це бачили — лебідь, рак і щука…

Спочатку начебто визначили 12 можливих місць поселення евакуйованих, потім — три. Реальне ж місце для проведення карантину тримали в секреті до останнього. А, як відомо, найбільша паніка виникає через брак інформації. Ще більша паніка виникає тоді, коли слова офіційних осіб розходяться з картинкою, яку люди бачать по телебаченню. Коли міністр внутрішніх справ Арсен Аваков розповідає про великі загрози і демонструє захисні костюми, в яких будуть зустрічати евакуйованих, а представники МОЗ запевняють, що «нічого страшного, все під контролем, все буде гаразд». Аваков взагалі виявився великим медичним «знавцем», заявивши, що евакуйовані вже відбули 10-денний карантин у Китаї і є абсолютно (!) здоровими, хоча, як з’ясувалося, вони лише підписали відповідні документи і їм поміряли температуру перед посадкою у літак.

Так само міністерка охорони здоров’я… Спочатку вона заявляє про “добровільний карантин”, тоді на деякий час зникає з місця перебування, а потім зустрічається з евакуйованими українцями у спеціальному костюмі, всім своїм виглядом демонструючи, як це небезпечно…
Очевидно, паніка виникла у першу чергу через некомпетентність урядовців на фоні тотальної недовіри до влади. У результаті в очах цивілізованого світу українці постали “дикунами”. Україна зазнала великих іміджевих втрат. І головна причина в тому — повна некомпетентність уряду.

Пригадується гіркий досвід Чорнобильської катастрофи. Тоді з метою приховування реальних масштабів аварії інформацію воліли не розповсюджувати. Більше того, киян “погнали” на першотравневу демонстрацію, щоб показати всьому світові, що «нічого страшного не сталося». Тоді теж запевняли, що “все під повним контролем”.
Іноді здається, що від непрофесійних дій центральних інституцій буває більше шкоди, аніж будь-якої користі. Згадаймо і зовсім недавню історію. 2014 рік — з вулиць міст зникла міліція. Перестали працювати номери екстрених служб. Державна машина була фактично паралізована. Ситуацію врятували лише місцеве самоврядування і самоорганізація населення. Це місцева влада і свідомі громадяни спільними зусиллями утримали порядок на вулицях, змогли налагодити роботу усіх комунальних, рятувальних і соціальних служб…
Відтоді змінилося мало. Нещодавно призначений голова Тернопільської ОДА Ігор Сопель через коронавірус подав у відставку. Мовляв, не справився, допустив протести біля санаторію «Медобори», не виправдав високої довіри президента. Що ж, перебуваючи на високій посаді, він у найбільш критичні моменти мовчав.

Єдиним, хто вжив адекватних заходів, було місцеве самоврядування. Принаймні у Тернополі. Тут створили оперативний штаб. Провели підготовчі роботи. Виявили проблемні місця і звернули на них увагу центральної влади. Коли “нагорі” намагалися у будь-який спосіб “здихатися проблеми”, перекинувши її в якийсь віддалений санаторій, аби тільки подалі від Києва, влада на місцях чітко зреагувала, як потрібно діяти у випадку найгіршого сценарію.
Ситуація з “Уханьською рятувальною операцією” дає серйозну інформацію для роздумів: незабаром місцеві вибори, тож необхідно добре думати, кого обирати. Від того, наскільки фаховим, патріотичним, відповідальним буде місцеве самоврядування, залежить не лише стан доріг і дворів. Вибір на кшталт “гірше не буде, аби тільки нове” несе надто багато ризиків, загрожуючи навіть нашій безпеці і життю.