У цій скотинячій історії символізму більше, ніж потрібно для безпомилкових висновків про її учасників. Абсолютно неймовірним виглядає той факт, що президент України Порошенко видав указ про нагородження орденом Ярослава Мудрого Григорія Зубця, убивці Валерія Марченка, рівно через 33 роки після смерті українського журналіста-дисидента. Валерій помер
7 жовтня 1984 року, а президентський указ вийшов 6 жовтня 2017 року. А буквально за три тижні до цього Валерієві Марченку виповнилося — виповнилося б —  70 років. Ось вже «відзначили» так «відзначили».

Коли заступник голови Київського міського суду Григорій Зубець у 1984-ому виносив вирок у справі «антирадянщика», йому було чудово зрозуміло, що він підписує Марченкові смертний вирок. Інвалід із нирковою недостатністю, що ускладнилася під час першого, шестирічного терміну суворого режиму, одержаного у 26 років, за якими були ще два роки заслання, Валерій Марченко не мав шансів вийти живим після того, як Зубець дав йому 10 років тюрми особливого режиму і п’ять років заслання. Валерія не стало вже через півроку.

До речі, своїм убивцею Зубця встиг назвати сам засуджений до смерті. Під час судового засідання він нагадав, як іншого дисидента медкомісія Пермської зони визнала придатним до «легкої» роботи — збирати вузли з дрібних деталей. Висновки комісії гласили: «п’ять здорових пальців на обох руках». Це при тому, що ще підлітком Іванові Світличному вибухом покалічило руки, відірвавши всі пальці, окрім мізинців. «У моїй смерті в умовах табору будете винуваті ви, громадянине суддя, — заявив Марченко. — А ось тут, під цим гербом Української РСР, пропоную почепити відбиток руки Івана Світличного із медичним висновком — «п’ять пальців».

Матері і друзям Марченка вдалося підняти на його захист весь білий світ: Папа Іван-Павло ІІ звернувся до радянських властей з проханням звільнити вмираючого в тюрмі журналіста. Президент США Рональд Рейган заявив про готовність прислати для нього апарат штучної нирки. Та все було марно і пізно. Коли Валерій помер, йому було лише 37 років.

А ось Григорій Іванович Зубець живе довго й щасливо до сих пір. Хоча смерть Марченка — не єдина заслуга цього судді перед радянською владою. За статтею 187-1 «наклепи на радянську дійсність» він відправив у табори Валерія Кравченка, Геннадія Кишкіна, Станіслава Хмелевського, Михайла Михалка, Клима Семенюка. І це зовсім не завадило йому стати головою Київського обласного суду, членом Вищої ради юстиції, заслуженим юристом України. І теперішнє представлення до нагороди виходило від Ради суддів України з письмовою підтримкою судової адміністрації: «За вагомий особистий внесок у побудову правової держави, забезпечення конституційних прав і свобод громадян, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм».

Деякі добрі душі кажуть, що президента підставили, Порошенко, мовляв, не знав, що за Зубцем водяться страшні речі. Хочеться в такому випадку запитати: а чи може президент України по своєму незнанню підмахнути, наприклад, указ про нагородження орденом якого-небудь міністра ДНР? Чи все-таки якісь спеціальні особи повинні перевіряти списки для нагородження? Адже орден Ярослава Мудрого це не просто пам’ятний знак.

Більше того, з моменту скандального випадку минуло немало часу. Чи хтось чув про відкликання прізвища Зубець із указу про нагородження юристів з нагоди їхнього професійного свята? Чи, може, президент у справедливому гніві погнав у три шиї главу своєї адміністрації, котрий так тупо підставив главу держави? Чи розігнали після цього нагородний відділ? Не чули, правда?

Отож, дорогий Валерію Марченко, президент Петро Порошенко не вважає, що зробив помилку, нагородивши Вашого вбивцю вищим державним орденом України. Пробачте нас там за Порошенка.

А тим часом 14 жовтня на могилі Валерія Марченка у селі Гатне на Київщині відкрили пам’ятник, на якому вибиті слова Рональда Рейгана: «Його життя назавжди залишиться прикладом для всіх тих, кого глибоко хвилюють права українського народу». 30 років тому в американського президента знайшлися слова для українського борця-мученика. Сьогодні ж в українського президента знайшовся орден для його вбивці і не знайшлося мужності визнати дикість свого вчинку.

Кажуть, Валерій Марченко був вражаюче схожий із Жаном-Полем Бельмондо. І справді, подивіться на це фото Валерія. Незадовго до суду і смерті Марченка на екранах радянських кінотеатрів з’явився фільм «Професіонал», наприкінці якого Бельмондо під пронизливу музику гине від зрадницького пострілу в спину. Багато хто дивився цю сцену не один раз і до сліз переживав за кіногероя, котрий вмирає за правду. А в цей час у тюремному ув’язненні помирав справжній герой, наш, не імпортний, не вигаданий, помирав страшно, довго, не під гарну музику.

Давайте будемо пам’ятати про нього. Ми ж не з президентської адміністрації.

Налив і негайно випив — Леонід Швець