Дякувати Богу, тепер у нас є Надія. Ось вона — йде боса по асфальту під прицілом камер. Ось в аеропорту намагається докричатися до кожного, чиї рідні загинули на війні. А услід — на численних зустрічах, прес-конференціях, інтерв’ю — рубає повітря карбованими фразами. І ми вдивляємося у неї, намагаючись збагнути, яка ж вона в глибинному сенсі — українська Надія.

Вона — з чорно-білого простору, з реальності війни, яка не залишає місця для напівтонів. Вона — зі світу, де поступка — це поразка, а компроміс — капітуляція.

Надія Савченко. Офіцер, яка пройшла вогонь і воду, а тепер влаштує українському паноптикуму, ой, тобто політикуму, випробування мідними трубами. “Я повернулася і включаюсь в роботу…”  Повернулася, як герой, який не зламався в таких умовах, де зламатися міг і, напевно, мав хто завгодно. І відразу в бій: у Раду — як на передову. У цьому — вся вона…

Жанна д’Арк, солдат Джейн, або Рейган чи Маккейн?

А яка, власне, вона — Надія Савченко? Адже ми звикли сприймати її лише як символ: стійкості і відчайдушності, самовідданості і непохитності, патріотичності і незламності. Вона подарувала нам два роки свого життя, упродовж яких служила іконою і пам’ятником. Але передусім вона — жива людина, тож спроба сліпо приміряти до неї наше символічне національне кліше “Прийде, порядок наведе” буде неминуче провокувати розчарування. Вже нині українську Жанну д’Арк щедро поливають отрутою численні “доброзичливці”, навколо неї починається шабаш різних політичних сил. Їх завдання — урвати хоч маленький шматочок її популярності, додати кілька пунктів до конаючого рейтингу. Власне, навіть президент заховався за її нешироку спину, повернувши Надю з російського полону акурат 25 травня, коли настав час звітувати про невиконані обіцянки за два роки на троні. Як казав “класик” кремлівсько-геббельсівського пропагандизму: “Совпадєніє? Нє думаю…”  Зрештою, уже з перших кроків, неприйнятих букетів і недвозначних заяв Надя чітко дала зрозуміти усім політичним “приживалам”:  прикриттям для різного роду підкилимних ігор  вона не буде. Та й у партії популістів —“Батьківщині” — теж навряд чи надовго затримається.  Але бій, який треба буде витримати Савченко на Грушевського, буде значно складніший, аніж той, що понад 700 днів тривав у ворожій Росії.  Дуже вже вона для всіх незручна — Надія Савченко. Багатьом сильно муляє її непередбачуваність, ненаграна емоційність (так, вона емоційна, а якою їй іще бути після двох років знущань у полоні та одиночної камери?!), і безнадійно втрачена у більшості наших політиків  здатність прямо називати речі своїми іменами. Виявляється, необов’язково  висіти на кожному біг-борді, аби бути у всіх на слуху. Виявляється, не конче цілуватися “в дві щічки” з кожною рептилією політичного тераріуму, аби здобути повагу.

Савченко – це нова якість української політики, до якої потрапляють не завдяки блату, грошам, родинним зв’язкам, а завдяки заслугам. Це вам не лицемірство “молодих політиків”, які галасливо “борються” з корупцією вдень, а ввечері йдуть по свої конверти від олігархів.

“Савченко – це наш Рейган (Гарвард не закінчувала, але на рівні здорового глузду розуміє, що добре, а що погано, чітко формулює думки), наш Маккейн (полон, тріумфальне повернення, посада в політиці) і наше рідне  українське: “Якщо у мене руки в боки, то мені байдуже, яким боком у тебе тюбетейка”, — влучно описує мужню льотчицю політичний експерт Тарас Загородній.

«Якщо треба, — буду прибиральницею або президентом…»

Нині Надія Савченко — український ньюсмейкер номер один.  Що б вона не робила — чи отримувала зірку Героя, чи купалася у фонтані, чи ходила на могили загиблих побратимів, чи зняла свій портрет у Раді, — вся країна спостерігає за цим у прямому ефірі, а кожну її промову відразу ж розтягують на цитати. Цитувати і справді є що. “Якби народ не говорив — політики б не робили”, “Крим повернеться якщо не третьою світовою війною, то роботою над міжнародним правом”, звернення до Путіна: “Відчепись від України, не знущайся над росіянами, здохнеш все одно” і “заблукалих” ГРУ-шників: “Якщо ще раз прийдете на мою землю зі зброєю вбивати мій народ, кадик рвати буду голими руками”. І — чи не найрезонансніша цитата: “Я можу бути прибиральницею. Але, українці, якщо вам треба, щоб я була президентом, то я буду президентом…” Щоправда, мало хто з тих, хто кричить про президентські амбіції Савченко, дослухав її фразу до кінця: “Я, чесно кажучи, не скажу, що цього хочу. Я люблю літати. Але якщо треба, то  зроблю все для України”…

І вона вже починає робити. “Нічого не забуто, ніхто не забутий і нічого не пробачено. І народ України не дасть нам сидіти в цих кріслах, якщо ми будемо зраджувати його”, — такими словами Надія Савченко розпочала свій перший виступ з трибуни Верховної Ради України. До слова, у свій перший робочий день вона прийшла туди першою і ще добру годину очікувала на площі перед парламентом, доки “слуги народу” прокинуться і зберуться до “служіння”…

Савченко чесно зізналась, що промову для парламенту не готувала і навіть не встигла ознайомитись з порядком денним. “Я у Верховній Раді знімаю свій портрет з трибуни і замінюю його обличчями хлопців, які будуть дивитися вам у вічі, які ще сидять в тилу ворога, виборюють нашу Україну. Для того, щоб кожного разу, коли ви виступатимете з цієї трибуни, розуміли, що ви не маєте права не витягнути останнього з них”, — сказала депутатам Надя. І їй віриться, як нікому. Бо саме вона подарувала нам нову надію… Надію на Україну, ту, заради якої два роки тому спливав у крові Майдан.

Не Жанною д’Арк єдиною, або Просто Надя

За долею цієї жінки-воїна стежив кожен українець. Про її неволю писали в світових ЗМІ. За її свободу боролися  Україна і Європа. Нею захоплювалися і гламурні панночки на світських вечірках, і загартовані в боях побратими-вояки. Її  “зоряний час” наздогнав її в найважчий період життя. Старший лейтенант, штурман-оператор вертольота Мі-24 Надія Савченко стала символом незламності української армії і одним із перших за 25 років незалежності України військовополоненим.

Надія Савченко ще до війни була однією з найвідоміших українських жінок-військових, яка ламала всі шаблони й таки зуміла стати військовим льотчиком. Перипетій її біографії вистачило б на кілька сезонів рейтингового серіалу, тому “НОВА…” зібрала лише деякі найменш відомі факти. 

* Уперше Надія полетіла на літаку в 4-річному віці у Крим з батьками. Саме тоді дівчинка почала марити небом. Проте у Харківському університеті повітряних сил їй сказали, що спершу треба послужити в армії. Під час служби у першому контрактному батальйоні 95-ої Житомирської десантної аеромобільної бригади Надія отримала прізвисько Куля. Воно причепилося до неї після того, як командир сказав cолдатам, що Савченко ходить швидше, ніж вони думають, “як куля”.

* Коли 2004 року в Житомирі почали готувати контингент військових до Іраку, Надія Савченко зуміла потрапити туди стрільцем і прослужити понад півроку, показавши неабияку витримку та мужність і заслуживши нове “псевдо” — “солдат Джейн”.  Під час служби в Іраку до Надії залицявся місцевий принц Ес-Сувейри. Він привозив їй на КПП золото, троянди та фініки і намагався домовитися з її колегами-чоловіками, щоб віддали її йому за дружину, пропонуючи за неї “калим” 50 тис. доларів. Надія брала лише квіти, і попросила командира пояснити настирливому залицяльнику, що вона не продається.

 * Надію двічі відраховували з Харківського університету повітряних сил з формулюванням “непридатна до вильотів як льотчик”, хоча справжньою причиною була різка вдача її характеру. Вперше її відрахували за те, що відмовилася збирати гроші з курсантів на ремонт казарм і відкрито заявила керівництву, що не буде цього робити, бо в них мізерна стипендія. Вдруге — під час чергування у їдальні аеродрому, коли Надія попросила всіх прибрати за собою посуд, але двоє офіцерів проігнорували її прохання. Після цього обід та вечерю цим офіцерам курсантка Савченко насипала у їхній брудний посуд. Її знову відрахували, хоча вона вчилася на “відмінно”, але Надія знову відновилася. У своєму стажі Савченко має 170 годин нальоту і 45 стрибків із парашутом

* Надія Савченко захоплюється рукоділлям – вміє робити художні вітражі, вишивати, в’язати, володіє технікою печворку (клаптевого шиття) та гончарства, декорує одяг, робить моделі літаків, вертольотів, виготовляє вироби зі шкіри, металу, дерева тощо. Щоб не носити обмундирування російського виробництва, Надія, яка здобула освіту модельєра-дизайнера, під час служби в армії сама пошила собі форму.

* За час 83-денного (!) голодування у російській в’язниці Надія Савченко втратила 28 кілограмів. Її вага, яка при зрості 172-173 см завжди була 75-78 кілограмів, зменшилася до 50-ти…