Подарували свій автомобіль українським захисникам! У скандинавську країну вони переїхали із Теребовлянщини навесні 2024-го. Подружжя виховує четверо дітей: Валерії — 12 років, Іванові — 10, Владові — 3, Тетянці — 2. Рішення батьків про передачу транспортного засобу для ЗСУ підтримали старші діти. А ще їхня Валерія задонатила для потреб українських воїнів кошти, які батьки дали їй для придбання ноутбука на день народження. Гречухи добре знають про ситуацію на фронті, бо їхні рідні також захищають Україну в «гарячих» точках.

— Двоє моїх братів — на війні, один із них нещодавно отримав поранення… Нині ми з рідними живемо за кордоном, але думками — в Україні: стежимо за новинами, телефонуємо, — розповідає Людмила. — Вдома наша сім’я долучалася до різних зборів на ЗСУ, проте не мала змоги допомогти чимось суттєвим. Коли у Норвегії ми з чоловіком купили позашляховик, відразу промайнула думка: «Такий би автомобіль пригодився нашим військовим…» Відтоді все частіше почали розмірковувати про цю ідею. Важка ситуація на фронті, наступ на курському напрямку — хвилюванню нема меж. «Давайте зробимо добру справу — подаруємо наше авто українським захисникам», — сказали ми дітям. Старші Валерія та Іванко відразу підтримали. Із нашого села в Норвегії потрібно добиратися чимало кілометрів до школи, до супермаркету, до дитячого садка. Проте нас не злякали ці незручності. «Впораємось! Будемо їздити громадським транспортом», — заявили діти.

Щоб доправити автомобіль на фронт, Людмила та Іван звернулися до землячки-волонтерки Любові Солтис, яка є головою благодійного фонду «Чесна Україна» і гуртує людей для допомоги воїнам.

— Добре знаємо пані Любу, адже вона впродовж десяти років війни їздить на фронт, ризикує життям, — продовжує Людмила. — Щоб не гнати порожнє авто в Україну, ми вирішили також підшукати необхідні речі для воїнів. Я звернулася в соціальну службу, в геріатричний будинок, написала в різні місцеві чати. Відгукнулося дуже багато людей! Як українців, так і норвежців. Ми не очікували, що так активно всі підтримають нас. Люди приносили спальники, теплі речі, засоби гігієни, власники тутешніх магазинів пожертвували продукти харчування тривалого зберігання. Дон Гаррі Лервік, в якого ми мешкаємо, залучив своїх друзів до збору допомоги. «Що ще потрібно?» — запитували нас усі довкола.

Своїм прикладом Гречухи заохотило інших до допомоги Україні. Довкола них згуртувалися небайдужі люди, які готові й далі збирати необхідне для ЗСУ. Ініціативу українського подружжя також підтримало керівництво місцевого муніципалітету Хайм.

— У Норвегії мешкає багато українців. Тут ми у безпеці, але на чужині доводиться докладати колосальні зусилля для адаптації, перебудовувати себе в іншому суспільстві, — ділиться думками Людмила. — Та не маємо права забувати про Батьківщину, про наших мужніх воїнів, які захищають рідну землю. Норвежці приємно вражені, що ми взялися збирати допомогу. Мій вчитель норвезької мови не приховував здивування, коли дізнався, що ми з чоловіком відправляємо свій автомобіль на фронт. «У вас четверо дітей. Як будете переміщатися?» — запитав. На війні більша потреба в автомобілі, ніж у нас. Воїнам треба бути мобільними, доводиться доправляти поранених, утікати від атаки ворожих дронів… Автомобіль на фронті рятує життя.

Радіємо, що можемо допомогти нашим захисникам. І переконалися, що добро повертається. Не встигли передати волонтерам автомобіль, як наш господар підшукав нам інший транспортний засіб за доступною ціною. Мешканці нашого муніципалітету цікавляться, коли буде наступний збір для ЗСУ. Днями в магазині до нас із чоловіком підійшли двоє норвежців і подякували за працю. Норвежці не залишаються осторонь нашої біди, більше того — пишаються, що причетні до боротьби українців із російським злом. «Співчуваємо вам і готові подати руку допомоги. Росія — сильний суперник, але віримо, що Україна переможе, що українці зможуть повернутися в свої домівки», — кажуть. Такі моменти надихають!