Ними командував Тарас Боровець (псевдо «Бульба»). Ці загони вели боротьбу проти радянських військ, які відступали і займались мародерством населення. Тоді УПА — ПС налічувала кілька тисяч осіб, вона повністю очистила Полісся від радянських військових частин. З приходом німців УПА — ПС перейшла в підпілля. Її програма була народно-революційного, а не націоналістичного напрямку. Після того, як німці почали проводити карально-терористичні акції проти місцевого населення, УПА — ПС почала їм всіляко перешкоджати і захищати місцеве населення. Свою підпільну і повстанську діяльність УПА — ПС здійснювала відповідно до планів Генерального штабу УНР, який перебував в еміграції. Наприкінці 1943 року, після того, як Червона армія зайняла Житомир, штаб УПА — ПС вирішив провести переговори з німцями, щоб ті під час відступу залишили їм частину зброї, якою вони могли б воювати проти радянських партизанів. Одночасно вони вимагали від німців звільнити українських політв’язнів — С. Бандеру та інших членів ОУН. Під час цих переговорів німці заарештували Боровця і відправили його в концтабір, а через деякий час УПА — ПС припинила свою діяльність.

Основною і найбільш масовою силою спротиву українського народу німецьким, радянським і польським окупантам була УПА, створена Організацією українських націоналістів. Як відомо, ОУН була створена у Відні 1929 р. Керівним органом ОУН був Провід українських націоналістів (ПУН), який очолював Є. Коновалець. Саме він розробив ідеологію ОУН на основі ідей інтегрального націоналізму М. Міхновського, а також створив організаційну структуру і план дій організації. У першому пункті заповіді українського націоналіста мовилось: «Здобудеш Українську державу або загинеш в боротьбі за неї». Час показав, що націоналісти у своїй переважній більшості, щоб не здатись у ворожий полон, розстрілювали себе в криївках. У 30-ті роки ОУН, як відомо, здійснила ряд терористичних акцій проти колоніальної польської влади. У вересні 1933 р. відбулась так звана шкільна акція, спрямована проти ополячення українських дітей. У червні 1934 р. член ОУН
Г. Мацейко вбив у Варшаві польського міністра внутрішніх справ Б. Пєрацького, який проводив у Галичині і на Волині антиукраїнські акції (так звану пацифікацію). ОУН здійснила і багато інших акцій.

Після того, як у 1938 р. агент НКВС Волюх вбив у Роттердамі Є. Коновальця, Великий збір ОУН затвердив керівником ПУН А. Мельника. Однак між ним, лібералом, і керівником молодих радикалів С. Бандерою не було єдності в поглядах на тактику боротьби з окупантами. 10 лютого 1940 р. радикальне крило ОУН, до якого входили Я. Стецько, І. Климів, Р. Шухевич та інші, створило паралельний Провід ОУН, керівником якого став
С. Бандера.

Восени 1942 р. виникли перші підрозділи ОУН(б). 14 жовтня 1942 р., в День Покрови Божої Матері, Сергій Качинський (псевдо «Остап») сформував перший відділ Української повстанської армії. З цього часу УПА розпочала боротьбу проти зовнішніх ворогів — Німеччини, СРСР, польських збройних загонів, а 14 жовтня ввійшло в історію як день створення УПА. Дещо пізніше, 30 травня 1947 р., Українська Головна Визвольна Рада прийняла постанову «Про визнання 14 жовтня 1942 р. днем постання Української Повстанської Армії (УПА) та про встановлення цього дня святковим днем УПА».

У квітні 1943 р. в УПА налічувалось близько 20 тис. осіб. УПА формувалась суто за рахунок добровольців, туди увійшла також частина української поліції, яку німецька влада замінила на польську. Це спровокувало трагічні зіткнення між польськими і українськими бойовиками.

Як відомо, за територіальною структурою УПА ділилась на чотири військові округи: УПА-Північ — Волинь і Полісся, УПА-Захід — Галичина, Буковина, Закарпаття і області на колишній лінії Закерзоння, УПА-Схід — середня частина Житомирської, північ Київської і північ Чернігівської областей. УПА-Південь — Кам’янець-Подільська, Житомирська, Вінницька і південна частина Київської областей. Кожен ТВО ділився на три військові округи. ТВО УПА-Захід мала шість військових округ, це ВО «Лисоня» — Тернопільщина, Піддністер’я, ВО «Говерла» — Гуцульщина і Буковина, ВО «Чорний Ліс» — Станіславщина, ВО «Маковка» — Стрийщина, Дрогобиччина, Самбірщина, ВО «Буг» — Львівщина, ВО «Сян» — Закерзоння.

Одним з командирів «Лисоні» був уродженець села Кудинівці Зборівського району Володимир Дяків (псевдо — «Ворон», «Чуйний») 1921 р. н. 21 листопада 1944 р. його заарештували  і 4 березня 1945 р. привселюдно повісили у центрі Зборова. Тоді був базарний день, міліція зігнала в центр всіх базарників і тих, кого могла зігнати, і оточила їх. Через день повстанці, переодягнуті в радянську форму, зняли його і поховали у рідному селі. А за часів Незалежності у Зборові спорудили йому пам’ятник. Одним з друзів В.Дяківа був односельчанин, вояк УПА Василь Процик. Після вступу в УПА він був спочатку бойовиком у кущовій боївці, протягом 1944-46 рр. — зв’язковим на лінії спецзв’язку ОУН «Карпати-Волинь», у 1946-47 рр. — бойовиком при кущі с. Ніще, а з 1948 року — зв’язковим районного провідника ОУН Залозецького району. Василь Процик мав псевдо «Полин», а згодом — «Зима». Його заарештували у 1949 році. Допитували спочатку у Зборівській тюрмі, а потім він майже рік просидів у камері № 16 Тернопільської тюрми (сьогодні там музей політв’язнів і репресованих). Розповідав, що його, як і інших вояків УПА, страшно катували. Допитували, як правило, вночі. Вдень спати не давали. Але хоч його жорстоко били, поламали ребра, не раз непритомнів, але духом не зламався — нікого зі своїх побратимів по визвольній боротьбі не видав. Засудили його на 25 років. Заслання відбував у Сибіру. Звільнений був у 1957 р., тобто через чотири роки після смерті Сталіна. Повернувшись із заслання, він проживав у селі Тустоголови. Добре знав мого батька, часто до нас заходив і розповідав про своє життя. Розповідав про його зустріч з Романом Шухевичем у лісі біля с. Травотолоки на Зборівщині у червні 1942 р. Р. Шухевич там проводив нараду з оунівцями. Туди з’їхались представники з усіх сіл Зборівщини, Бережанщини та прилеглих сіл Львівської області. Це була свого роду кущова нарада, з кожного села було по два представники. Кудинівці представляли Василь Процик та Володимир Дяків. Пан Василь розповідав, що Шухевич прибув туди у супроводі 20 вояків. Нарада відбувалася вночі. Шухевич довго говорив про необхідність переходу до збройної боротьби проти окупантів, себто про створення УПА. Після нього виступили й ті, що з ним прибули, а потім представники деяких сіл. Виступив і Володимир Дяків, який добре знав історію України. Виступав так, як і ходив — босий, з підкоченими штанами. Виступ Дяківа Шухевичу сподобався. Після виступу Шухевич підійшов до нього, похвалив і сказав:  «Цей босий виборе незалежну Україну, а не ваші краватки!» Сказав так тому, що багато присутніх на цьому зібранні були при краватках.

Помер В. Процик 3 листопада 2011 р. Похований у с. Кабарівці, де проживають його діти.

З Кудинівців було 53 вояки УПА, це найбільше в районі. Безсмертною славою вкрили себе брати Хом’яки — Йосип («Крига»), Василь («Крах»), Іван («Орест»), Теодор («Федь»), які загинули в боях з московськими окупантами. На президентських виборах 2005 р. і 2010 р. жоден мешканець села не проголосував за В. Януковича.

Наша область була однією з небагатьох, де велася найбільша боротьба за незалежність України, і про це вже багато написано. З 1974 р. в Канаді (Торонто) почав виходити Літопис Української повстанської армії, вже вийшло 53 томи. Два з них — 42-ий і 43-ій, які містять по 1300 сторінок, присвячені виключно нашій області і мають назву «Боротьба з агентурою: протоколи допитів Служби безпеки ОУН в Тернопільщині 1946-1948».

Цього року виповнюється 75 років з часу створення УПА. Рішенням нашої обласної ради 2017 рік визнано Роком 75-річчя УПА. Великі урочистості відбулись 7-8 жовтня в с. Бишки Козівського району, де більше двох років була ставка Проводу ОУН, штаб-квартира головного командира УПА Тараса Чупринки та інших провідників УПА. А 14-15 жовтня на Шумщині, в с. Антонівці, де УПА отримала перемогу над енкаведистами, теж відбудуться великі урочистості.

Українська повстанська армія виникла практично з нуля, без жодної допомоги ззовні. Ніхто не «експортував» цей рух в Україну. По суті, сам український народ створив армію для захисту своїх національних інтересів. Протягом короткого часу УПА стала потужною збройною силою, яка була здатна чинити опір німецьким та польським окупаційним збройним формуванням, військам НКВС. Підрозділи УПА були здатні воювати з набагато переважаючими їх силами противника. Сама логіка боротьби висунула із різних верств населення талановитих, ідейно переконаних і дисциплінованих командирів, які складали ядро руху опору. Тільки завдяки всебічній підтримці народних мас рух опору ОУН-УПА зміг проіснувати більше 10 років. Остання битва вояків УПА з енкаведистами відбулась у травні 1960 р. За роки повстання через ряди УПА пройшло понад 400 тис. людей, ще кілька сотень тисяч співчували і допомагали повстанцям.

Партизанська боротьба УПА, яка була формою збройної самооборони українського населення на окупованій території, стала надбанням світової військової науки. Нині вона є предметом вивчення курсантів військової академії США, на прикладі українських повстанців навчався ведення військової боротьби відомий практик «партизанки» Ернесто Че Гевара. Про це він писав у своїх спогадах. А знаменитий французький генерал Шарль де Голль, герой антигітлерівського руху Опору, публічно заявив: «Якби я мав таку армію, яку має ОУН, німецький чобіт не топтав би французької землі».

У Декларації Проводу ОУН мовилось: «На крові тих, що впали на полі бою в обороні рідних хат, сімей і населення, в наступі на гестапівські та енкаведистські гнізда й загони, в індивідуальному двобою в час конспіративної підпільної роботи, на крові тих, що замучені по тюрмах і таборах, виросла безсмертна легенда воюючої поневоленої нації, що вогненним смолоскипом горить у серцях і думах народу й освічує шлях у майбутнє. Україна живе й бореться та силою здобуває перемогу. Хай же вічна буде слава героям, що склали своє життя на жертовник нації.»

Отакою була наша армія без держави.

Володимир Колінець, народний депутат України першого скликання, член НСЖУ