Як відомо, глава уряду планує їх знизити на 15-20 % до опалювального сезону. Тема “зниження тарифів” одразу ж стала основою виборчого піару «Української стратегії» Гройсмана. У той же час четверо міністрів розкритикували рішення Кабміну. Так, віцепрем’єр-міністр Степан Кубів, віцепрем’єр-міністрерка з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе, міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко і міністерка фінансів Оксана Маркарова переконані, що тарифи мають бути економічно обґрунтованими, інакше внаслідок такого адміністративного регулювання Україна може залишитися без міжнародної фінансової допомоги і мати великі ускладнення в системі ЖКГ.

Висока ціна політичного популізму

Першими постраждають міські громади, які брали кошти у міжнародних донорів на впровадження енергоефективности. Серед них опиниться і Тернопіль, який одним із перших в Україні почав впроваджувати під керівництвом Сергія Надала програми термомодернізації та енергоефективности житлового фонду. Завдяки саме цим програмам місто могло “викручуватися”, попри регулярне зростання ціни на газ.Тепер може скластися патова ситуація. Ті, хто робить реальні кроки для зменшення споживання дорого газу, першими потраплять “під роздачу”. Чому? Бо у них не буде ресурсів завершити розпочаті реформи.  Усі кошти підуть на відшкодування різниці між “урядовим тарифом” і “реальною вартістю” тепла. 

Міністр регіонального розвитку Геннадій Зубко оцінив потенційні додаткові втрати місцевих громад від урядового рішення в обсязі 7 млрд. грн. Через недобір цих коштів міста залишаться без засобів для розвитку. “Зниження тарифу” обернеться розбити вулицями і дворами, відсутністю капітальних ремонтів. Грошей хіба вистачатиме, щоб зводити кінці з кінцями.

Міста змушують йти проти закону

Крім економічних, є і юридичні застороги. Міста змушують йти проти закону. Ст. 142 Конституції України передбачає: обов’язок держави —забезпечити компенсацію витрат органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади. 

Наприклад, якщо уряд підвищує тарифи на електроенергію або газ, він має відшкодувати різницю комунальному виробнику тепла, який утримує низький тариф для населення, але платить вищу ціну за електрику чи газ.  Частина перша статті 15 Закону України «Про ціни та ціноутворення» передбачає, що Кабінет Міністрів України при встановленні державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов’язаний відшкодувати різницю між такими розмірами за рахунок коштів державного бюджету.

Натомість уряд вирішив усю відповідальність перекласти на місцеві громади. Тобто він змушує громади порушувати закон. При цьому вже довший час уряд методично заганяє громади у борги. Він підвищує тарифи на газ, електроенергію, підвищує мінімальні зарплати (які включені у тарифи), але забороняє при цьому комунальникам вкладати такі зростання у тарифи для населення.

Наприклад, на даний час економічно обгрунтована вартість однієї гігакалорії складає 1800 грн. Натомість уряд Гройсмана встановив “гранично дозволений” тариф у розмірі 1400 грн. Відповідно 400 грн. у розрахунку на кожну гігакалорію доведеться віддавати з місцевого бюджету. Хоча, згідно із законом, ці кошти мав би відшкодувати уряд, а насправді їх доводиться забирати з програм енергоефективности, ремонтів доріг і дворів.

Сумарно держава вже винна громадам 19 млрд. грн. Якщо до них додати ще 7 млрд., то вийде 26 млрд. грн. втрат, які через бавлянку у велику політику уряд Гройсмана вирішив «почепити» на місцеві громади.

Країну штовхають до соціального колапсу

Такий виборчий популізм може дорого коштувати Україні. Тут нас чекає лише негативний сценарій. Якщо рішення уряду збережеться, то до зими ми можемо залишитися взагалі без тепла, що неминуче викличе соціальне збурення. За кращого варіанту міста перестануть розвиватися, ремонтувати дороги, вкладати в інфраструктуру, а працюватимуть лише на тарифи. У підсумку ми отримаємо також соціальне збурення, тільки трохи пізніше.

Очевидно, що “відповідальними за проблеми” у цій ситуації «призначать» місцевих голів. Та навряд, чи такого виправдання вистачить ненадовго. Народний гнів може дуже швидко повернутися в бік президента, парламенту, уряду. Як наслідок, отримаємо “українське Сомалі”, де воюватимуть всі проти всіх.

Однозначно можна сказати, що сьогодні хтось свідомо штовхає Україну до соціальної кризи, яка відбуватиметься на фоні кризи політичної. Така вибухова суміш може остаточно підірвати Українську державу. Проте є надія, що громади об’єднаються і не дадуть політичним популістам перетворити себе на рабів.

Артем Міщенко