Через свою порядність та надмірну довіру тернополянин Олександр Биховець (на фото) став заручником кредитної афери, яку затіяла знана у нашому місті родина бізнесменів Тарашевських. «НОВА…» вже писала про непросту ситуацію, в якій опинився пенсіонер і з якої йому годі вибратися. У свої 73 Олександр Олексійович не може позбутися фіктивно записаних на нього понад десять років тому акцій Тернопільського ремонтно-монтажного комбінату «Укртехносервіс» та частини статутного фонду ТОВ «Диво», до управління якими фактично не мав жодного стосунку і з яких не мав ані найменшої користі. Натомість через підступну оборудку отримав… мільйонні борги, оскільки реальні власники набрали величезні суми кредитів у банку під заставу згаданих акцій, а погашати їх не збираються… Олександр Олексійович переконаний, що родина Тарашевських свідомо використала його задля своїх цілей, нині ж вони уникають спілкування, а при зустрічах ще й нахабно насміхаються з ошуканого. Доведений до відчаю чоловік оббиває пороги владних установ та правоохоронних органів, але найбільше, що вони можуть у даній ситуації, — це лише поспівчувати. Судитися ж простому пенсіонеру із заможними бізнесменами — все одно, що іти на війну з голими руками, тому він вчергове звертається через ЗМІ з криком душі до Тарашевських, апелюючи до їх людяності… 

«На мене «повісили»… 5 мільйонів гривень боргу»

— Велика моя помилка, що погодився по-дружньому допомогти Тарашевським, — розповідає Олександр Биховець. — Свого часу я працював з Олександром Семеновичем Тарашевським, батьком нинішнього «ляшківця», а в недавньому минулому — першого заступника голови Тернопільської обласної ради Сергія Тарашевського, на ремонтно-монтажному комбінаті “Торгтехніка». Олександр Семенович був механіком, а я — економістом. У вільний час ми часто разом грали у теніс, але близькими друзями не були. Тоді тривала кучмівська приватизація, і Тарашевський-старший скуповував акції різних підприємств. У 2002 році він за копійки викупив у колишніх працівників 5153 акції нашого комбінату (93,8% від загальної кількості, 6,2% належать ще 24 акціонерам). У 2006-ому попросив тимчасово переоформити акції на мене, оскільки в нього було надто багато власності. Я погодився, не здогадуючись, в яку аферу влипну… Олександр Семенович свідомо вибрав мене, оскільки я був самотній і не потрібно було ні з ким із рідних погоджувати це питання. Коли я запитав, чому він не довірить акції комусь зі своїх родичів, пояснив, що, мовляв, той не з його оточення, той — складний у стосунках. А я підійшов, бо не тямив, що вони замислили. За якийсь час Тарашевські почали брати в банку кредити під заставу згаданих акцій. Спершу кредити повертали, аж поки у 2010-ому році не вмовили мене стати ще й засновником ТОВ «Диво», переписавши на мене статутний фонд у розмірі 260 тис. грн. У грудні того ж року ТОВ «Диво» уклало кредитну угоду на два роки з «ВТБ Банком» на суму понад 18 млн. грн. Згідно з угодою, крім родини Тарашевських, поручителем був також я. Відтак мені почали надходити листи з банку з вимогою повернути позику і сплатити відсотки. Через мою наївність на мене «повісили» 5 млн. гривень позики.

Сергій Тарашевський… викрав кредитну угоду з банком

— У травні 2012-го я отримав виклик до Тернопільського міськрайонного суду. «ВТБ Банк» подав  позовну заяву з вимогою стягнути з мене борг, — продовжує розповідь Олександр Олексійович. —  Я був приголомшений, звернувся до Тарашевських, щоб переоформити документи, а натомість вони порадили… «ховати» мою квартиру, бо її можуть забрати за несплату кредиту. «Якщо у тебе заберуть хату, не збираюся тобі купувати нову!» — попередив Тарашевський-старший. За два дні його адвокат допоміг переписати мою трикімнатну квартиру на мого брата. Суд зобов’язав товариство сплатити кредит, але його дотепер ніхто не погашає, тому на мені «висять» борги. Я звертався до банку, щоб разом зобов’язати Тарашевських повернути борги, проте мене відфутболюють. Тричі зустрічався з виконавчим директором Тернопільської філії «ВТБ Банк», але він нічим не допоміг мені, лише порадив звертатися до їхнього київського керівництва. На мій лист до голови правління «ВТБ Банк» Костянтина Вайсмана теж не відповіли. Банк міг би забрати за борги акції чи майно товариства, однак чомусь цього не робить. Приміщення товариства під арештом, але Тарашевські й нині спокійно здають його в оренду і заробляють. Парадокс! Нічим не закінчилися й мої ходіння до поліції-прокуратури. Десятки моїх скарг лежать в міській та обласній поліції, прокуратурі міста, в Генеральній прокуратурі України, у міністра юстиції. Я був на прийомі в керівника обласної поліції Олександра Богомола — він обіцяв взяти справу під особистий контроль, але ні слуху, ні духу. В абсурдних відписах поліції зазначено, що вони не змогли опитати Сергія Тарашевського, бо у телефонній розмові він відмовився від будь-яких пояснень, а оскільки не отримали відповіді на запити щодо кредиту та кількості акцій, то не внесли даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Так «працює» поліція! Разом з іншими акціонерами ми написали колективну заяву до поліції, але отримали абсурдний відпис, нібито ми маємо цивільно-правові відносини із… цукровим заводом «Поділля». До чого тут завод «Поділля»?! Таке враження, що хтось із похмілля писав. Після цього годі шукати захисту в правоохоронних органах… А у жовтні 2015-го взагалі трапився прецедент: Сергій Тарашевський серед білого дня нахабно викрав папку з документами у юриста «ВТБ Банку»! Юрист зайшов у приміщення реєстраційної служби на вул. Київській у Тернополі, щоб подати заяву про реєстрацію права власності у зв’язку із невиконанням ТОВ «Родина Тарашевських» кредитних угод, як раптом з’явився Тарашевський-молодший, вхопив папку, в якій були оригінали банківських документів, і… втік. Усе це зафіксувала камера відеоспостереження.

Лист Олександра Биховця до Тарашевського-старшого.

За чужі борги — розплата свободою

— Щодня проклинаю Тарашевських за те, що позбавили мене спокійного життя на схилі літ, позбавили квартири, адже я не можу її переоформити на себе, бо конфіскують, — ледь стримує емоції Олександр Олексійович. — У мене є цивільна дружина, яка мешкає у Білорусі, проте через цю ситуацію не можу переїхати до неї жити. Спершу суд взагалі заборонив мені виїзд за кордон, згодом скасував, але, за правилами, мені дозволено перебувати за кордоном лише три місяці на півріччя. Хочу почуватися вільною людиною, щоб мене не розшукувала поліція у Білорусі, щоб Лукашенко не викинув мене за межі країни як злочинця-утікача. Більш лицемірних людей, як Тарашевські, я не зустрічав. Вони майже десятиліття тримають мене, як пса на ланцюгу… Тарашевський-старший після оформлення акцій на мене ще й змусив написати заповіт, що у випадку моєї смерті власником акцій стає він. Ця родина останніми роками взагалі уникає спілкування зі мною. Торік я випадково зустрів Олександра Семеновича у супермаркеті «Novus». «Коли забереш свої підприємства і звільниш мене від своїх боргів?» — запитав його. «Не маю часу з тобою розмовляти…» — нервово відповів. Іншого разу, незадовго після публікації у газеті, я перетнувся з ним на вулиці. «Коли мене звільниш із зашморгу?» — запитав. «А ти гарно пишеш…» — саркастично відмахнувся. Я не став тоді з ним сваритися, бо він був з малою онучкою. Не маючи змоги поговорити з ними, бо ж у їхні хороми прислуга не впустить, час від часу пишу їм листи. «Я у похилому віці, потребую допомоги і постійного догляду. Чому ти живеш зі своєю сім’єю, кухарки готують тобі їжу, служанки прибирають і перуть, а я повинен з твоєї вини доживати в самотності?..» — написав я торік на свій день народження Тарашевському-старшому. Вони не хочуть повертати кредити, хоча мають з чого — всі в Тернополі знають, що Тарашевські — небідні люди. Я до краю втомився, але не хочу помирати в обіймах чужих боргів чужої мені родини, яка одержима жагою збагачення і заради цього здатна розтоптати людину…