– Те, що Ви берете активну участь у процесах, які сьогодні відбуваються в нашій країні, можна пов’язувати з тим, що Ви були на фронті, а тепер прагнете відстоювати інтереси українців, але вже на мирній території?

– Насправді ні фронт, ні мирна територія суттєво не відрізняються один від одного. Це той же захист насамперед себе, своєї родини та Батьківщини. Відрізняються лише методи і способи боротьби. Якщо на фронті все зрозуміло і чітко регламентовано з використанням засобів оборони, а саме зброї, то на мирній території головна зброя – це слово. І те, що я роблю зараз, – це зброя, якою намагаюся захистити цінності свої, своїх батьків та дорогих мені людей. Тут, на щастя, не потрібно воювати з допомогою зброї, сили чи агресії. Але тут дуже важливо, на мою думку, відстоювати свої переконання і доносити реальність. Тобто будити людей, і це в усі часи було актуально. Воно не втрачало для мене сенсу і важливості в періоди президентства Кучми та Ющенка, не кажучи про час «царювання» Януковича. І сьогодні бачу дуже великі ризики. Якщо раніше я голосно говорив, то тепер, мабуть, волаю.

  – Напевне, саме тому Ви стали співзасновником громадської ініціативи «Захисти Україну». Розкажіть детальніше, що це за ініціатива і в чому вона полягає?

– Моє життя насправді полягає у відстоюванні позиції в різних життєвих ситуаціях. Сьогодні в державі стали відбуватися політичні і певні ідеологічні зміни. Люди завжди згуртовуються, коли є щось незрозуміле, коли щось лякає чи виходить з-під контролю. Ми всі пам’ятаємо, як люди згуртувалися перед Майданом чи коли розпочалися події в Криму і на Сході України. Ініціатива «Захисти Україну» – це природна позиція на події, які є емоційними і не зовсім зрозумілими. В нашу ініціативу зібрано безліч тернопільських патріотів,а також людей по всій Україні. Це така своєрідна мобілізація, хоча ми й не розслаблялися, але потрібно було це задекларувати. Є такий вислів: коли всі мовчать – потрібно кричати. Насправді це був усвідомлений мій крик, Дмитра Гайдуцького, Івана Ковалика та ще багатьох людей. У загальній ейфорії в людей хтось мав би сказати правду про те, що відбувається нині в Україні.

– Чому так сталося, що після багатьох років боротьби зі спільним ворогом єдність українського народу опинилася під загрозою?

– Найбільша проблема роз’єднаності – це насамперед брак само- ідентифікації. У людей немає відповіді на запитання: хто я є? чому я тут живу? чим для мене є ця земля? Для мене українці це ті, хто ідентифікує себе українцем, а не тільки ті, хто проживає на нашій території. Це можуть бути люди іншої національності, я навіть допускаю, що можуть бути люди, які не володіють українською мовою. Але якщо вони ідентифікують себе не тільки з територією, а й із правилами, принципами, традиціями і це для них рідне – вони є українцями. Тому ми нині маємо бути єдиними, як ніколи, бо відчуваємо, що наш світ, який складається з цінностей, переконань, історичних речей, під загрозою.

– Як Ви ставитесь до висловлювань про наміри вести перемовини з Росією, щоби завершити війну на сході нашої держави? Чи справді це може бути дієво та ефективно?

– Я не вірю в це зараз! Вести перемовини з тим, хто тебе б’є, дуже важко. Для мене нині це популізм, тому що на нас напали, нас грабують. Як можна перемовлятися з грабіжником, який забирає наше майбутнє, наші ресурси? Ми можемо вести перемовини, коли будемо ідентифікувати себе як окрема нація в окремій незалежній державі. Ми будемо здатні на перемовини, коли станемо сильними та єдиними! Коли Україна для кожного українця буде цінністюі кожен з нас буде готовий до останньої краплини крові боронити свою державу. Це запорука успіху в перемовинах! Бо коли ми політично роз’єднані, економічно слабкі, коли не маємо сили і можливості себе захистити, то в цих перемовинах нам ніколи не запропонують умови, вигідні для нас. Я за те, щоби ми насправді стали сильними! Над цим потрібно зараз багато працювати, і я готовий із подвійною енергією включитися в цей процес.

  – Трендом цієї виборчої кампанії стали «нові обличчя». І політсили справді пропонують до парламенту багато людей, які жодного стосунку не мали до політики. Це несе у собі якісь загрози?

– Залучення відомих облич – співаків, спортсменів, людей з якимось певним соціальним рейтингом — особливо активно відбувалося у пострадянських країнах. До людей намагаються достукатись через впізнаваність, емоції, телевізор, біг-борди, але не через живе спілкування. І це, на мій погляд, загрозлива ситуація. Бо політика, яка нині відбувається, насправді не робиться людьми телебачення, зірками сцени, а певними політичними силами, в основному олігархічними. Відповідно цих людей і залучають для того, щоб отримати якісь певні важелі, і якщо говорити чесно, то це додаткові пальці на кнопки для голосування. І про це треба відверто говорити. Депутат – це інструмент для виборця, щоби вирішувати безліч життєво важливих питань. Чи може це робити співак, телевізійний ведучий, актор? Для мене це під сумнівом. Я вирішив це робити, тому запрошую людей до живого спілкування, де готовий розповісти про себе, почути від них запитання, як я вирішуватиму їхні проблеми. І якщо бачення людей і мої збігатимуться, вони тоді мене оберуть. А потім запитають: ти ж говорив, давай виконую свої обіцянки. Депутат — дуже дієвий інструмент тоді, коли він єдиний зі своєю громадою!