Завтра, 12 січня, у Зборівському районному суді відбудеться судове засідання по справі щодо вбивства Віталія Ващенка. Справа практично на завершальному етапі — завтра мають відбутися дебати. На попередньому засіданні 26 грудня підсудні погодилися свідчити (не свідчити їм невигідно, бо це б означало погоджуватись із показами, даними слідству), тому суд надав їм вдосталь часу для цього. Переповідати в деталях їхні брехливі монологи було б зневагою передусім до світлої пам’яті покійного Віталія Ващенка. Ясна річ, що допит у суді — остання соломина, за яку хапаються підсудні, аби бодай якось відбілитися. Свідчення чотирьох підсудних вибудувані на версії, нібито вони приїхали на Тернопільщину шукати автомобілі і переганяти їх на Дніпропетровщину. До Кременця, за їхніми словами, потрапили випадково, там стався побутовий конфлікт між двома із них та активістом Віталієм Ващенком, що й потягнуло за собою фатальну бійку. Стверджувати, що зовсім непричетні до бійки, підсудні не могли, бо ж є чимало беззаперечних доказів, їхнє завдання в суді — «згладити» мотиви нападу, ну і ретельно приховати особу, яка стоїть за вбивством, — замовника. Наразі обвинувачувані вперто мовчать про замовника вбивства, зрозуміло, що така мовчанка має свою ціну, можна тільки здогадуватися з кількома нулями. Підсудні розуміють, що тюрми їм не уникнути, а приховуючи правду про злочин, можна тримати замовника «на гачку», отримуючи певні блага.
«До Крємєнца мєня завєлі дєвкі… Дорогой ми встрєтілі двух очароватєльних дєвочєк. Єзділі с німі на Бону», — так пояснив мету поїздки до Кременця один із підсудних.
«Ми гулялі-отдихалі по большому счьоту. В Крємєнце к нам подошол Ващєнко, начал заглядивать в авто. «Кто ви такіє, мусора? Почєму слєдітє за мной? Что сдєсь дєлаєтє, сєпари?» — крічал. Ми нємного потолкалісь. Дракі нє било. Ми увідєлі, что он пошол в пєрєулок, рєшілі поєхать за нім, сбіть с нєго пару грівен на піво…» — пояснив другий підсудний.
«Ващєнка я нє знал, рад бил би с нім познакоміться раньшє. Єслі б я знал, что он сдєлал… Молодєц! Заслужіваєт уважєнія…» — виправдовувався допитуваний.