Мені приємно спостерігати і пізнавати, як діти ростуть та розвиваються – творчо і як особистості. Вчуся багато чому в них. Щоразу, спілкуючись з ними, дізнаюся щось нове. Або пригадую дуже давно забуте старе, але вже втрачене з роками. Втім, так було не завжди…» – щиро зізнається 42-річна тернополянка Оксана Дябло. Вона – співзасновниця і шеф-редактор всеукраїнського весільного інтернет-порталу «Пара молода», який 13 років тому створила разом із чоловіком, та передусім – щаслива жінка і мама трьох дітей. Саме завдяки дітям, її безмежній любові до них вона безперервно працює над собою і вдосконалюється. Адже, як стверджує сама, діти – це найголовніші стартапи в її житті.

Весела. Життєрадісна. Добра

– Які три слова передусім характеризують мене? Весела. Життєрадісна. Добра. Мені це часто повторювали з дитинства. Особливо про те, що добра. Мої батьки розлучилися, і я якийсь час жила з бабусею і дідусем у Чорткові. У великому будинку ще жила моя цьоця. У мене з двоюрідною сестрою три місяці різниці, ми разом ходили в садочок, потім у початкову школу. Вона була дуже успішна – і в звичайній школі, і в музичній. А мені якось завжди бракувало дотягнутися до тієї планки, тож мені часто всі казали: «А, Оксана має не такі хороші оцінки, зате вона дуже добра» (сміється – авт.). Не знаю, чи насправді вже аж така я добра, але саме ці слова спадають мені на думку. Звичайно, є купа рис, над якими мені треба працювати. Та завжди стараюся бути на позитиві. Втім, чоловік у мене значно більший оптиміст!

Перемогло кохання!

– Чоловік – моя найбільша підтримка та опора. За фахом він – художник-дизайнер, а я – вчитель музики, тобто сім’я у нас творча. Ми практично однолітки, Назар на півтора року старший, навчалися в одній школі у Тернополі і жили в сусідніх під’їздах. Були друзями змалечку, а потім настав момент, коли раптом подивилися одне на одного зовсім по-іншому і зрозуміли, що це – «воно». На той час у мене була спокуса виїхати у США, де живе моя родина, я навіть робила реальні спроби емігрувати. Та кохання перемогло, і я залишилася у Тернополі. І ніколи не шкодувала про свій вибір! Уже двадцять років ми у шлюбі. У нас також спільний бізнес, тобто ми щодня завжди разом і це не набридає. Впевнена, ця справа не дала б такого результату, якби нею займався хтось один із нас. Тим паче, що наш бізнес особливий – весільний портал «Пара молода». Він є підтвердженням нашого життя: цінності компанії переходять від сімейних цінностей, які ми пропагуємо.

Робота – розказувати про… весілля

– «Пара молода» – це розважально-рекламний інформаційний медіа-ресурс. Ми з чоловіком свого часу працювали у сфері реклами, потім спробували видавати у Тернополі глянцевий весільний журнал. Згодом у мене виникла ідея створити портал. Тоді ще, у 2006 році, не кожен мав інтернет, комп’ютер, але ми ризикнули і, натхненні своєю ідеєю і її баченням, створили цей ресурс разом з моїм двоюрідним братом-програмістом. Пригадую, я ходила в бібліотеку, вишукувала інформацію про українські весільні традиції, пісні, обряди, костюми… Поступово наповнювали ресурс, щоб бути корисними нареченим, щоб вони знали не лише про сучасні весільні послуги, а й про українські традиції, які ми пропагуємо.

Рік за роком – і ми переросли у великий масштабний всеукраїнський весільний портал, що нині є одним із лідерів на ринку. Випускаємо також весільний журнал-каталог для наречених «Пара молода». Діти теж перейняли нашу ідею, але кожен у своєму напрямку. Син знімає весільні та рекламні відео. Він з дитинства малював, фотографував, робив відеозйомки. Захопився цим серйозно і тепер займається на досить високому рівні, хоча йому лише 20 років. Донька навчається маркетингової справи у Тернопільському політехнічному університеті, а найменша – у 4-ому класі в школі, захоплюється акробатикою, театром, грає в студії «Третій дзвіночок».

Не ідеальна мама

– Коли народила такого бажаного первістка Захара, була ще зовсім юною. Коли ж мені виповнилося 23 – у нас уже з’явилася наша квіточка Марія! Було нелегко, крім того, я ще навчалася в університеті, тож чоловікові доводилося працювати і допомагати мені з дітьми. Не завжди все було так, як нині на яскравих світлинах у соціальних мережах. Були і сльози, і сварки, і зриви на дітях, навіть рукоприкладство… І тоді я зрозуміла, що щось не так, що треба щось з цим робити, бо інакше не витримаю ні психологічно, ні фізично. Так я почала пошуки відповіді на запитання: як говорити до дітей, щоб вони чули, як поєднувати побут і роботу, як залишатися красивою і бажаною? А ще, і це – найголовніше: чому мої діти хворіють? Про психосоматику дізналася після того, як пережила два дні без доньки, яка з діагнозом бронхіальна астма потрапила до реанімації і лежала там без мене, тоді діяли такі правила. Тяжко навіть згадувати, що я тоді пережила. Це був дуже складний період, але водночас саме він змусив мене вчитися бути справжньою мамою.

Не можу сказати, що я дуже сварила дітей, радше мала численні претензії до себе через те, що не можу забезпечити в сім’ї гармонію та порядок. У дітей дуже мала різниця у віці – рік і чотири місяці, тож впоратися з ними мені справді було дуже важко. Я не знала, як з ними говорити, щоб знайти спільну мову, як пояснювати, щоб вони мене розуміли і слухали.

І ось я по крупиночці почала черпати з інтернету, в перших мамусь-блогерів ці знання, вела конспекти, заучувала фрази і запитання, якими зверталася до дітей. І вони почали мене чути, а я їх… Так світ почав змінюватися. Діти росли, бізнес розвивався, можливості збільшувалися, і тут ми отримали даруночок з Небес — нашу Дарусю.

Це справді було неочікувано, дещо страшно – чи впораємося? Та підтримка завжди впевненого в сьогоденні і нашому коханні чоловіка стала для мене надією, що все буде ще краще! Суспільство лише починало нормально сприймати багатодітні сім’ї. Держава, хоч трішки, але почала допомагати, а не так, як на початку 2000-их: допомоги на дитину вистачало лише на пачку памперсів і діяв закон, який не враховував наступну вагітність, якщо старшій дитині не виповнилося три роки, і взагалі не оплачували ні декретних, ні допомоги на дитину… На щастя, це вже історія.

Діти дають сили рости

– Отож – Даруся, Захар і Марія. Нам не тісно в двокімнатній квартирі, бо там живе любов і розуміння, повага і турбота один про одного. Нам весело і подорожувати, і працювати, поратися на дачі й обговорювати кінострічки і книжки, політику і психологію, будувати плани на майбутнє і мріяти.

Ми – одне ціле, і нам добре разом. Мої діти надихають мене щодня, дають сили рости, дарують сотні причин пишатися ними, і я вдячна їм за це, за любов, ласку і благодать, за те, що дозволяють бути не ідеальною мамою.

Мої діти – це мої найголовніші стартапи в житті, найбільша інвестиція. Саме в них стараюся вкладати максимально і надалі.