— Лише почала працювати без Лесі, — розповідає Світлана. — Це мене не лякає і не викликає жодних труднощів. Навпаки — відкрилось нове бачення, трішки інший стиль. Наприклад, коли ми вели весілля удвох, то, якщо одна вже втомилась, інша брала ініціативу на себе. Але незручність була у тому, що інколи важко було досягти компромісу — в кожної було своє бачення на ту чи іншу ситуацію. Тепер я можу більше розкрити свій талант. Леся переїхала до Києва, тому що там її коханий. Спілкуємося по телефону, коли я зранку біжу на роботу, проте не дуже часто. У мене своє життя, у неї — своє. Звісно, сумуємо одна за одною, але з активним графіком роботи не завжди це помічаю.

Про те, що колись працюватимемо окремо, думали завжди і нормально це сприймаємо. Тепер ми розширили свої горизонти. Одна сестра – у Львові, інша — у Києві, а я — у Тернополі. Ми підтримуємо зв’язок, проте у життєвих ситуаціях нічого не радимо одна одній, радше – рекомендуємо, але кожна самостійно приймає рішення.

Світлана зізналася, що вони із сестрою незабаром виходять заміж.

— Для мене велика складність — організувати своє весілля, — розповідає. — Я надто багато знаю про цю сферу і вибрати щось для себе непросто. Моє весілля буде наступного року навесні. Усе обдумуватиму поступово.

Точно знаю, що запрошу ведучих, бо на своєму весіллі буду тільки у ролі нареченої. Не хочу також пишної сукні, проте якою саме вона буде, ще не знаю. Весілля відбудеться у Тернополі. Запрошу рідних, друзів і колег. Сестра своє весілля, напевне, відгуляє у Києві.

Про коханого Світлана говорить лаконічно. Інформації про те, хто він, як звати, який у нього фах та інтереси, не відкриває.

— Скажу тільки, що покохала його за доброту, вихованість, кмітливість і дбайливість, – сміється. – Більше нічого не розповім. Вірю, що щастя любить тишу.

А ще Світлана вважає, що кохання – це довіра до людини.

— Коли ти почуваєш себе щасливою поряд з тією людиною, якщо його недоліки не дратують, а ти навіть любиш їх, то це — кохання, — переконана Світлана. — Після весілля все переходить на якийсь інший рівень, а кращий чи гірший — залежить від кожного індивідуально. Як зберегти кохання? Не знаю. Треба слухати себе, поважати коханого, цінувати, старатися діяти так, щоб обоє були задоволені.

Нещодавно Світлана відкрила для себе весілля невеликого формату — так звані камерні весілля.

— Це щось схоже на виїзну церемонію, яка плавно переходить у святкування, — розповідає. — Там може бути фуршетний стіл і музика. Не так багато обрядів і традицій, як на звичному весіллі. Такі камерні весілля дуже люблю, вони надзвичайно душевні. Найбільше, що люблю у своїй роботі ведучої весіль, – це історії кохання молодят. Вони всі дуже різні, індивідуальні. Коли слухаєш, хочеться жити, мріяти і думати про найкраще. Формат камерного весілля допомагає зберегти оцю історію,  поставити її на найвище місце і навколо неї вже організовувати свято. Таким чином молодята залишаються у центрі уваги і не губляться між  гостями, традиціями, тостами та обрядами.

Після весілля тамаді потрібно себе відновити. Світлана має для себе кілька правил, які допомагають прийти у форму.

— Після весілля у мене дуже хороший настрій, — розповідає. – Не через те, що свято закінчилось, і, тим більше, не через гроші. Просто у пам’яті – щасливі люди, закохані погляди.  Морально себе не відновлюю, тільки фізично. Довше сплю, протягом дня п’ю зелений чай або воду, стараюся багато не їсти, адже організм виснажився і переїданням легко можна нашкодити. Це хибне враження, що тамада завдяки застіллю ніколи не буває голодним. Я на весіллі практично не їм. Це правило у нас із сестрою закарбувалось ще зі студентських та театральних років.  Щоб добре працювала дихальна система і була чітка подача голосу,  не можна переїдати. Краще бути трішки голодною. Спиртного також не п’ю. Хіба іноді можу дозволити собі келих червоного напівсухого вина. На весіллі треба працювати, рухатись, думати, контролювати ситуацію.  Газовані напої, шампанське краще не пити, бо потім важко розмовляти.

На весіллі утримуюся від солодкого, жирного і випічок з борошна. Добре пити негазовану воду, теплий сік чи компот. Їсти сир, легке м’ясо, салати і тушковані овочі. Проте за межами весілля іноді дозволяю собі поласувати. Важко відмовитися від солодкого в гостях у мами, бабусі чи тітки.

На запитання, чи чіплялися до гарних ведучих п’яні гості, Світлана сміється:

— Бойових мистецтв ще не застосовувала у таких випадках. Із сестрою демонстрували бойові мистецтва лише як концертний номер на весіллі. А п’яні завжди чіпляються. Але наш звукооператор допомагає впоратися не тільки з озвучкою,  а й з надокучливими гостями. Щоправда, дуже тонко. Ніколи не доходило до грубих фраз чи бійок. Просто коли він поруч, то  п’яні гості не підходять.  Оператор – хороший, надійний чоловік. А щодо тих, хто напідпитку, то з ними треба вміти розмовляти. Обов’язково толерантно. Це ж весілля, трепетний момент для обох родин. Тому в жодному разі не потрібно створювати скандал чи підвищувати тон.

Доводилось танцювати і співати з випившим батьком нареченої. Вже й не пам’ятаю, що саме він мені говорив — щось про життя, про весілля…

Світлана пригадує цікаві випадки із весільних забав. Трапляється, що люди можуть щось переплутати, забути тощо.

— Було, що весілля добігало кінця, прийшов час свекрусі пов’язати нареченій хустину, – пригадує ведуча. —  І саме в той момент свекруха згадала, що забула хустину вдома. Довелося чекати якийсь час…

Зазвичай молодята і їхні батьки мають різні погляди на весілля, тому можуть виникати смішні ситуації.  Батьки дотримуються традицій, а молодь — за щось нове і сучасне. Наприклад — щодо фати. Ми провели кілька весіль, де наречена вельона не одягала.  Фата – це символ невинності. А про яку невинність може йти річ, коли молодята розписалися кілька місяців тому і живуть разом? Молодята теж бувають цікаві. Задовго до весілля наречена щаслива,  хоче  всього, а сама ще не знає чого. Коли зустрічаємося вдруге,  вона вже впевнено знає  що, де і як буде. А за день до весілля – міняється. Переймається брамою, пляцками… А натомість мала би розслабитися і отримати задоволення від свого весілля.

Було у Світланиній практиці й інтернаціональне весілля.

— Гуляли у ресторанному комплексі “Микулин-Бровар”, — пригадує. — Кількості гостей не пам’ятаю. Наречена – українка, наречений — каталонець, а гості — з різних країн Європи. Не всі  розуміли українську. Їхня поведінка відрізнялась від поведінки українців. Європейці на весіллі розкутіші, простіші у виборі одягу.  Практично всі дівчата без каблуків і сильного макіяжу. Коли українці ще сиділи за столами, допоки не винесли останню страву, європейці випили трішки вина і пішли танцювати, фотографуватися. Добре, що ми з Лесею були удвох. Отак, розділившись, працювали з кожною групою гостей окремо.