Хто з нас у дитинстві не чув заяложено-банального: «сірники дітям — не іграшка»? А якщо все-таки «іграшка»? А якщо… не дітям? А якщо сірничок до сірничка візьметься складати дорослий із оригінальним творчим баченням, знаєте, що з того вийде? Вийдуть… кілька десятків унікальних, неповторних, фантастичних мистецьких творів: це і сірникова «вишивка», і справжні музичні інструменти з сірників, і картини, замки та собори, один з яких навіть… до Книги рекордів України потрапив! «Озброївшись» сірниками та клеєм, ювелірною точністю та безграничним терпінням, уродженець Великих Гаїв Мар’ян Вархолік «набудував» з сірників стільки шедеврів, що в одній кімнаті не помістиш! Власне, роботам нашого талановитого земляка уже давно «затісно» в межах звичайної кімнати, і доказ цього — численні виставки у Тернополі та по всій Україні, а в останні кілька років — навіть у Канаді, де нині живе Мар’ян. Більше того, одна з робіт «сірникового майстра» — портрет Тараса Шевченка, викладений із… 15 тисяч сірників (!) нині у Національному музеї Тараса Шевченка у Торонто, поруч з посмертною маскою Кобзаря. Мар’ян провів у Канаді дві персональні виставки та видав власний журнал «Сірникові шедеври», де представлені 10 виробів із сірників із детальною інструкцією-описом та покроковим фото. І поки у Канаді мистецтво нашого земляка сприймають «на ура», «НОВІЙ…» пощастило застати Мар’яна Вархоліка на тернопільських теренах: приїхавши у гості на Батьківщину, чоловік знайшов час і для ексклюзивного інтерв’ю нашому виданню…

Коли грає… сірникова гітара!

— Сірникове хобі з’явилося в моєму житті десять років тому,  —  розповідає Мар’ян. — Пам’ятаю, як сидів, вечеряв на кухні, а переді мною лежала пачка сірників. І я від нічого робити взявся ці сірники розкладати, щось там собі з них придумувати-конструювати.  На той час моя мама тільки два місяці, як поїхала на заробітки в Канаду, я жив сам, і треба було чимось зайняти руки та думки… Спершу сірникові роботи були невеликими — 10х10, 20х20 сантиметрів, а згодом увійшов у смак і роботи ставали все більшими, все масштабнішими, все складнішими… 

Одними з перших виготовив копію церкви Святого Юра, що у рідному селі Товстолуг, згодом — сірникові міні-копії Тернопільського та Бережанського замків. Далі мене захопила «стадіонна» тематика, виготовив копії трьох стадіонів, на яких відбувалися матчі “Євро’2012” – НСК “Олімпійський”,   “Донбас-Арени” та одного із польських стадіонів у Гданську. Окрім того, ще три стадіони виготовив за власними ескізними проектами. «Музична» тема представлена сірниковими гітарами — загалом їх п’ять, причому не декоративних, а таких, на яких, власне, і грати можна. Найбільша з них — метрова, на шість струн. Це дуже знаковий та пам’ятний для мене виріб — її я виготовив для батька своєї коханої дружини Лілі, з якою ми тоді ще тільки зустрічалися. Вона так і називається — «татова гітара». І донині висить у них вдома над каміном… До речі, моя дружина — теж творча особистість, займається виготовленням так званих «солодких» букетів, ми підтримуємо і надихаємо одне одного у всіх мистецьких починаннях.

Мільйон сірників, талант і терпіння

— На той час, коли я починав займатися сірниковим мистецтвом, інтернет ще був рідкістю, і техніку роботи доводилося опановувати «методом спроб і помилок», — сміється Мар’ян. — Та й сірникових майстрів в Україні можна було полічити на пальцях руки, причому однієї. Нині ж «нашого полку» сірникових майстрів (за кордоном це називається matchstick art) прибуло, мої колеги-майстри цьогоріч у березні навіть збиралися у Києві, шкода, що я не мав змоги приїхати з Канади… Я ж нині маю офіційне звання майстра народних художніх промислів об’ємного моделювання.

Спершу я «склеював» сірники сумішшю води з борошном — вона дуже швидко сохла, тож можна було «будувати» прискореними темпами, але, на жаль, вік таких «споруд» був недовгим, бо вони дуже швидко і розсихалися. Клей ПВА довго сохнув, чим сповільнював роботу, «Момент» відштовхував неприємним запахом. Методом спроб і помилок я знайшов свою, авторську методику складання та склеювання сірників. І пішло-поїхало… сірники закуповував на гуртовні. Відразу ящиками, продавці спершу цікавилися, навіщо мені так багато, згодом уже просто запитували, що саме збираюся творити… (Сміється, — авт.) Хоча точного підрахунку витраченого «матеріалу» не веду, думаю, мільйон уже є… Якщо, скажімо, на один із перших «серйозних» виробів  — церкву Святого Юра в селі Товстолуг у мене пішло 4 тисячі сірників, то на рекордну барельєфну картину із сірників — Собор Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці у Тернополі  — майже 50 тисяч сірників (приблизно 1250 коробок)! Цей виріб потрапив до Книги рекордів України  в категорії «Мистецтво» − «Найбільша барельєфна картина із сірників».  Я працював над ним понад півроку… Спершу взявся за таку масштабну роботу просто зі «спортивного інтересу» — вдасться чи не вдасться?.. Вдалося, хоча на практиці те, що видавалося простою дитячою забавкою, виявилося куди складнішим: а спробуйте-но філігранно вкласти один до одного та склеїти п’ятдесят тисяч дрібних сірничків, та ще й так, щоб до найменших деталей відтворити один із найвідоміших тернопільських храмів?!

Сірникові шедеври на канадських теренах

Ще один різновид сірникової творчості Мар’яна Вархоліка — сірникові портрети та вишиванки. Портрет Кобзаря, виготовлений із близько 17 тисяч сірників, спершу просто-таки спричинив фурор у мережі Фейсбук, куди чоловік спершу виклав фото роботи, а згодом потрапив до  Національного музею Тараса Шевченка у Торонто.

— Мені дуже приємно, що музей захотів придбати цю мою роботу і повісити її на почесному місці — поруч з посмертною маскою Кобзаря, — каже чоловік. Переїхавши до Канади, я, незважаючи на те, що працював і навчався, все ж знаходив час для улюбленої справи. Проте замість замків і соборів, які потребують багато простору і спеціального зберігання, перейшов на сірникові портрети та вишиванки. Окрім Тараса Шевченка, створив ще сірникові портрети гетьмана Івана Сірка (ця робота складна і особлива тим, що у ній використано сірники 17-ти різних відтінків!) та Івана Франка.  Узагалі ж, у мене є задум створити цілу серію портретів великих українців:  Лесі Українки, Богдана Хмельницького… З наших сучасників хотів би створити портрет Андрія Кузьменка — «Скрябіна». Проте сірникові портрети — це ду-у-же масштабна робота, яка потребує чимало праці та часу.  Сірники для портретів чи вишиванок я фарбую вручну, деякі навіть… запікаю у духовці, аби набули потрібного відтінку. До слова, канадські сірники для картин не підходять, бо занадто широкі і ними важко передати зображення, тому навіть до Канади мені з України передають сірники… Загалом творча кухня сірникового майстра має ще багато різноманітних нюансів, які варто враховувати.

Я був приємно здивований тим,  як тепло  і канадійці, і наші діаспоряни приймають моє мистецтво.   Мене підтримали в ЕСЛ школі, де я навчався.  Я помітив, що канадійці дуже люблять спорт і виготовив кілька «сірникових» картин з емблемами канадських хокейних команд, різноманітні логотипи… За якийсь час я уже провів персональну виставку «сірникових вишиванок» та портретів у Торонто. Мені здавалося, що у Канаді дуже важко когось здивувати якимсь мистецтвом і я не сподівався, що відразу буду мати багато шанувальників.  Проте виявилося, що моє хобі має своїх поціновувачів і за кордоном. Зрештою, сірникове майстрування для мене уже перестало бути просто хобі — нині це і хобі, і робота, і мрії…