Корабель на розбурханому морі, який вітрилами ніби тримається за шматочок неба із променями сонця, — такий сюжет картини, завдяки якій примножилось добро. Суддя Тернопільського міськрайонного суду Анна Мостецька продала згадане полотно на аукціоні через соцмережу, а кошти передала на потреби місцевої благодійної організації. «У житті часто доводиться долати труднощі, тому потрібно вірити в свої сили», — ділиться розумінням символізму картини суддя. Придбав на аукціоні полотно тернополянин Назар Городиський. Виручені кошти суддя передала тернопільському благодійному фонду «Допомога від щирого серця потребуючим» для оплати за оренду приміщення складу.

Благодійний захід Анна Мостецька приурочила 10-річчю своєї суддівської кар’єри, яке відзначила 18 жовтня. Для лоту запропонувала картину художника Андрія Їжака, яку колеги спрезентували їй в перший робочий день і яку вона берегла всі ці роки. Зняла просто зі стіни і віддарувала!

— Керівниця БФ «Допомога від щирого серця потребуючим» Тетяна Титович багато років займається благодійністю, допомагає потребуючим, нині підтримує воїнів та їхні родини, — розповідає суддя. — Познайомилися ми випадково. Якось я проходила біля їхнього складу, через відчинені двері побачила багато речей, тож поцікавилась, чим вони займаються і чи можна щось від себе принести. Швидко знайшли спільну мову з волонтерами, було таке враження, що знайомі багато років. Згодом ми з сином принесли до благодійного фонду деякі речі, заходимо до них і нині. Тетяна безкорисливо трудиться, піклується про багатьох людей. Її телефон не вщухає. Коли я дізналася, що фондові потрібні кошти на оплату за оренду складського приміщення, вирішила хоч трішки допомогти.

Прийшла до свого кабінету, задумалась, яким чином підтримати Тетяну. Раптом мій погляд зупинився на картині. Організувала невеличкий аукціон через Фейсбук. І хоч вилучена сума незначна, але вона від щирого серця. Переможець Назар, як виявилося, не стежив за мною в соцмережі, не читав моїх дописів. Дізнався про аукціон через новинну групу в Telegram, де розповіли про мою ініціативу. З радістю передала йому картину. Мене перепитували, чи не шкода прощатись із полотном, яке було для мене пам’ятним. Ні, бо з ним сталася добра історія, тож я від того щаслива! З початком повномасштабного вторгнення по-іншому все переоцінила. Пригадую ранок 24 лютого… Ми з рідними зібрали похапцем документи, теплий одяг і поїхали до села, ховались там у підвалі під час повітряної тривоги. Ніхто не знав, що буде далі… Тоді я переосмислила, яке все марне перед загрозою. Найважливіше — підтримувати одні одних як добрим словом, так і щирими вчинками.