На репліку про те, що він – майже «тернопільський Моцарт», мій співрозмовник сміється: «Та ви що, ніякий я не Моцарт, я – просто Дмитро, що грається з нотами…» Тим не менше, приводів пишатися талановитим земляком у нас більш ніж достатньо: 18-річний тернопільський кларнетист і композитор Дмитро Кирилів – переможець багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів, нині студент одного з найпрестижніших європейських музичних закладів – Віденської музичної консерваторії. Нещодавно хлопець видав свій дебютний музичний альбом «Божевілля», в якому поєднав джазові мотиви з українським колоритом. На обкладинці альбому – світлина із зображенням Тернополя. Дмитро зазначає, що саме через музику хоче презентувати нашу країну за кордоном.

У 9-ому класі вже писав твори для симфонічного оркестру

Свій перший музичний твір він написав у сім років.

– Це ще було несерйозно, так, пориви фантазії, – скромно зауважує Дмитро. – Ґрунтовніше за написання музики я взявся десь у 11-12 років, у 9-ому класі уже писав твори для симфонічного оркестру. Цікаво, що удома в мене нікого з музикантів десь до третього-четвертого коліна точно нема. Але в дитинстві я був дуже активним, непосидючим, мене усюди було повно, і коли мені виповнилося п’ять, бабця привела мене в музичну школу навчатися гри на сопілці – аби чимось дитину зайняти. (Сміється, – авт. ) Правду кажучи, років до 11-ти я не дуже ту всю справу любив, а вже коли освоїв ази гри, тоді й «загорівся»… Спершу грав на сопілці, тоді мене перевели на кларнет до викладача Євгена Йосиповича Гайди – у нього я вчився до 18 років, доки не вступив до Відня, і саме він прищепив мені любов до музики. І коли почало вдаватися, а ще коли почав вигравати перші конкурси – це додало мотивації, стимулу і бажання працювати і взагалі окрилило! У 2017 році я вступив до Тернопільського музичного коледжу імені Соломії Крушельницької, а цієї весни вирішив спробувати сили і вступити до консерваторії у Відні! Подавав заявку відразу в два університети – і вступив до Musik und Kunst Privatuniversität der Stadt Wien. Конкурс там був шалений: 22 особи на три місця! На вступні іспити приїжджали музиканти з різних куточків світу – Іспанії, Великобританії, Франції, Італії, Португалії, Хорватії і навіть Китаю та Кореї! Усім їм було від 19 до 21 року, я фактично тут один із наймолодших студентів. Вступні іспити були 9 березня – якраз коли всюди масово почали впроваджувати локдауни. І в Австрію я прилетів, іспити відбув, а от повертатися додому було дуже важко… Один день я просидів в аеропорту, але все таки вилетів до Києва – можна сказати, вскочив в останній вагон… Таке божевілля усюди творилося… Тому й альбом, який писав на карантині, назвав «Madness» – «Божевілля». (Сміється,– авт.)

«Карантинне божевілля» по-тернопільськи

«Карантинних» весни і літа 2020-го почав писати сюїту для соло кларнета, яку назвав «Еволюція мого карантинного божевілля», – розповідає хлопець. – Вона складається з чотирьох частин: «Скажений час проходить», «Медитація», «Фолькове божевілля» і «Хепі-енд». Згодом взявся усе записувати: соло на кларнеті виконував сам, дует для кларнета з цимбалами записав разом з Ігорем Брухалем – крутим тернопільським цимбалістом, одним з найкращих в Україні! Записував альбом я теж у Тернополі – у звукостудії викладача музучилища Тараса Видиша – він чудовий майстер своєї справи, справжній професіонал! Записати такий альбом в Європі коштувало б чимало…

Тепер я у Відні, з 21 вересня у нас почалося навчання, щоправда, через коронавірус заняття нині відбуваються онлайн. З середини листопада у всій Австрії було введено повний локдаун – наразі закрито усе, окрім продуктових магазинів. Щоправда, можна брати їжу навинос у кафе і, звичайно ж, можна гуляти, дотримуючись маскового режиму. Відень – чарівне місто із неймовірною архітектурою, ще й наскрізь пронизане музикою! Я вже був на концертах у Віденській філармонії та Концерт-хаусі, шкода, що до локдауну не встиг побувати у славнозвісній Віденській опері. Але все ще попереду… Поки що я проходжу перший семестр навчання – аби отримати диплом бакалавра, потрібно провчитися вісім семестрів. До слова, гуртожитку тут студентам не надають – сам вибираєш якийсь із мережі гуртожитків, які тут є, і сам його оплачуєш. Стипендію студентам також не дають просто так – її потрібно заслужити. Можна отримувати щомісяця, можна брати виплати раз у семестр чи раз на рік, можна взяти одноразову виплату – це буде приблизно 7 тисяч євро. Можна взяти виплату на проєкт – наприклад, на запис диска. Тепер є стипендії для студентів, які втратили роботу через пандемію корона вірусу, – а тут майже всі студенти працюють. Тому можна звернутися до університету, що, мовляв, мені потрібна допомога, і отримати від 500 до 3 тисяч євро. У мене мали бути два музичних проєкти, але все скасували через локдаун. Проте вірус відступить і можна буде все задумане втілити в життя – бо ж, як відомо, усе минуще, а музика – вічна!