«Життя — або велика пригода, або ніщо» — писала  американська письменниця Гелен Келлер, яка в дитячому віці втратила слух і зір, та попри такий виклик завжди була сповнена великою жагою до життя та непоборним оптимізмом. Напередодні Нового року «НОВА…» розпитала у відомих тернополян, які найцікавіші пригоди трапилися з ними у 2016 році.

Ігор Василів, голова тернопільського осередку ВО «Автомайдан»:

— Напевно, найцікавіша історія — це снігопад, який залишив найсильніші незабутні враження. Ми впряглись у дуже важкий період у роботу, боротьба з негодою супроводжувалася масою пригод. Тернополяни проявили себе справжніми громадянами — без політики й піару. Ми возили людей до лікарень, обігрівали генератором їхні оселі, мобілізували довкола себе чимало небайдужих, за що усім вдячний. Гордий, що нам вдалось допомогти багатьом тернополянам!

Марія Хомів, психотерапевт:

— Радість та диво живуть разом із нами! Декілька днів тому мала нагоду провести чудовий час разом із учасницями жіночого проекту «Територія тіла» на організованій нами фотосесії у піжамах. Стільки щастя, дитячої радості, сміху, легкості я не відчувала давно! Вечір був сповнений дитинством і теплом. Давайте у новому році частіше згадувати, що всередині кожного із нас живе внутрішня дитина, яка чекає щастя та дива. Бути щасливими — в наших руках!

Борис Гора, мандрівник, спелеолог:

— Наприкінці серпня з чортківською «Свободою» ми організували одноденний сплав на катамаранах по Дністру — з Устечка до Заліщик — для дітей із декількох сіл району. Було понад 55 учасників, з них — 46 дітей, з десяток — менше метра зросту. Співали різні українські пісні, особливо повеселив репертуар Дзідзьо тими дзвінкими голосочками, чергувались на веслах, влаштовували перегони між екіпажами, грали словесні ігри, хлюпались водою, ну і, звісно, милувалися краєвидами каньйону. Дітлашня фоткалась, я їм щось географічно-дністрове на вуха «вішав». Уся мандрівка — без цигарок, горілки-пива, всі розмовляли українською. Мені було ДУЖЕ приємно провести отак час із допитливими і цікавими дітьми. Вдалося також організувати сімейно-дитячий табір біля печери. Маю бажання частіше сприяти подібними заходами вихованню та оздоровленню молоді. Із яскравих пригод — нещодавня аварія, у якій моє авто перекинулось: усе чітко розумієш, швидко реагуєш і свідомо дієш. Що ж, без пригод — нікуди! Добре, коли все закінчується щасливо.

Олеся Гудима, художниця, чудова матуся чотирьох дітей:

— Рік, що минає, був для мене особливим і таким тривалим, ніби минуло десять років.  Найголовнішою пригодою стала поява синочка, що принесла у нашу сім’ю багато радості й натхнення! Всі інші пригоди пов’язані з професійною діяльністю. Кожна моя картина має свою історію від моменту написання до зустрічі з власниками. Більшість робіт знаходяться нині за межами країни, під час їх пересилання траплялися різні казуси. Наприклад, одна з картин «Панна і синій кіт» чомусь дуже не хотіла покидати Україну. Я різними способами пробувала передати її до Кельну, однак картина «не їхала». Майбутня власниця навіть замовила квиток, місце для картини у літаку, але, попри таку здавалося б організованість, кур’єр полетів, а картину… забрали митники. Лише після третьої спроби робота таки прибула до Німеччини. Загалом у 2016-ому були не лише моменти радості, а й хвилювання та смутку. Дуже хочеться мирного часу, спокою і безпеки. Саме цього бажаю й читачам!

Євген Заплетнюк, митрофорний протоієрей, ключар кафедрального собору Костянтина та Єлени міста Тернополя (УПЦ КП):

— У 2016 році найяскравішими позитивними подіями для мене стали події пов’язані зі служінням. Ось уже нове Різдво, а я досі пригадую, ніби це було вчора, неймовірну зустріч минулого Різдва та Нового 2016 року в колі пацієнтів наркологічного диспансеру. Багато людей, начебто «здорових», із великою долею іронії, навіть відрази та фізичної гидливості говорять про тих, хто перебуває там на лікуванні. Алкоголіків та наркоманів ми швидше  сприймаємо за злочинців, аніж за хворих, страждаючих і зранених. За увесь час мого служіння цим людям якось по-особливому було з ними саме на Різдво. Ми розмовляли, молилися, сміялися і навіть несміливо колядували! А ще ми з друзями привезли для них цукерки та мандаринки — неначе дітям. Це були неймовірні відчуття, можливість дарувати увагу, турботу та любов, бачити, що вони її цінують, потребують і реагують на кожне слово. Здається, більшість із них почали пити саме тому, що їм давно ніхто не казав, що їх люблять. Цукерка, якою кожного пригостили, означала для них щось значно більше. Часто, прощаючись із ними, по-дружньому обіймаю їх. Не можливо передати вражень від такого ритуалу. Іноді здорові, дорослі чоловіки плачуть, як малі діти.

Інший неймовірний момент року, що спливає на думку, — це літня подорож до Карпат. Разом із волонтерами, психологами Тернопільщини ми проводили спеціальні програми реабілітації членів родин загиблих в АТО. Зазвичай, наші зустрічі відбуваються в межах області, але цього разу ми вирішили зробити виняток і поїхали на кілька днів у Карпати. Це були кращі моменти не лише мого літа, але, напевно, всього життя! Згадані два епізоди пов’язані між собою тим, що на моїх очах відбувалося справжнє диво людського оновлення. Хворі зранені душі відпочивали від пережитого. Від таких людей вчишся того, що які б жахливі речі з тобою не траплялися, чорна смуга неминуче зміниться білою, а гріх, хворобу та страждання замінить Божа благодать та радість. Усе буде добре! Треба лише усе довірити Христу та трохи часу. Як у першому, так і  в другому згаданих випадках я хотів чимось допомогти людям, але, повертаючись додому, переконувався, що вони дали мені набагато більше.