29 серпня, в День пам’яті захисників України, присвоєно звання Героя України із врученням ордена «Золота Зірка» полеглому сім років тому на війні тернополянину Віктору Гурняку. Нагороду з рук президента Володимира Зеленського отримали батьки бійця Петро Степанович і Марія Мирославівна та рідний брат Остап.
– Шість років, чотири місяці і один день – саме стільки часу минуло від нашої ініціативи присвоїти Віктору Гурняку звання Героя України, – зауважує друг Віктора Гурняка, громадський діяч Назар Зелінка. – 28 квітня 2015 року на сесії Тернопільської міськради ми ініціювали звернення до Президента України присвоїти Віктору Гурняку звання Героя України. Далі були оформлення нагородної документації, проходження усіх формальностей та подання в Адміністрацію президента і – тиша. Ні відмови, ні рішення. Тодішній голова Адміністрації президента в лютому 2019 року на запит народного депутата надіслав відписку, що документи на розгляді. Дякую народному депутату Роману Лозинському, котрий зрушив справу і зумів у квітні переконати більш ніж 250 народних депутатів підтримати подання на присвоєння Віктору звання Героя України. Сьогодні заслужена нагорода в родини Героя…»
Нагадаємо, наш земляк, тернополянин Віктор Гурняк, – пластун, волонтер, журналіст, фотокореспондент, боєць батальйону «Айдар», – загинув 19 жовтня 2014-го від мінометного снаряда, коли під обстрілом вивозив поранених у районі 32-го блокпоста поблизу селища Сміле Слов’яносербського району Луганської області. Йому назавжди залишилося 27…
До «Пласту» Віктор вступив у 14 років. Виховував юнацький гурток «Орли», був редактором пластового часопису «Цвіт України». Фотокореспондент, дизайнер, співпрацював із фотоагентством LUFA, інтернет-виданням Insider, інформагентствами Reuters, УНІАН. Готував репортажі із зимового Євромайдану, залишив серію знімків із життя «Айдару». Як волонтер займався забезпеченням батальйону «Айдар», а з серпня став воїном-добровольцем.
Усі, хто знав Віктора Гурняка, стверджують, що він просто не міг залишатися осторонь цих подій і не бути на війні. Незадовго до загибелі, у березні 2014-го, в одному з інтерв’ю він зауважив: «Я почав по-іншому дивитись на людей при владі… І боюсь, щоб смерть людей на Інститутській не була марною. Адже ці люди пожертвували своїм життям, щоб ми мали змогу змінити систему!
А нині, приїжджаючи до Тернополя, розумію, що система насправді кардинально не змінюється… Міняються тільки кишені від одних до інших.
Якщо ми хочемо, щоб смерть цих людей була не марною, мусимо всі змінитися!.. Я би сказав однією фразою: «вбити в собі «януковича»». У кожному з нас присутній той «янукович» – таке собі уособлення зла.
Тому треба починати з себе. Мені понад усе хочеться вірити, що ми пам’ятатимемо всіх, хто віддав своє життя за нас з вами… Запитай себе: а що ти зробив для перемоги? Ворог не тільки зовнішній, а й внутрішній. Вбий його в собі, і це буде помста за їх смерть».