16 травня в Апеляційному суді Тернопільської області слухали справу щодо ДТП, котра сталася 26 березня 2017 року на вулиці Генерала Тарнавського у Тернополі. Незадовго до того Тернопільський міськрайонний суд виніс вирок водієві-таксистові Олегу М., який, будучи напідпитку, смертельно травмував 67-річного тернополянина Андрія Галенду, — позбавлення волі на чотири роки та шість місяців. Однак навіть таке м’яке покарання, хоч «світило» до восьми років тюрми, він оскаржив в апеляційній інстанції і просив змінити на умовний термін. Проте колегія суддів залишила рішення суду першої інстанції без змін.   

«Якби був тверезий, міг вирулити…»

 «Прошу умовний термін, щоб я зміг працювати і допомагати фінансово родині загиблого. Шкодую, що так сталося…» — сказав 38-річний водій у суді. «Таксист мусить відповісти за свої дії, адже сів за кермо в нетверезому стані, перевищив швидкість… Мій батько теж частково винен, бо перебігав дорогу, коли зелене світло вже «блимало». Якби тато був тут, я би це йому сказала, але він за свою помилку, на жаль, вже в могилі… А водій живий і має усвідомити свої дії… Він каже про компенсацію… Та я б усі гроші віддала, лиш би повернути батька…» — ледве стримувала сльози донька загиблого Оксана.

Через день після засідання суду журналістка «НОВОЇ…» зустрілася з пані Оксаною. Тернополянка розповіла трагічну історію свого батька, аби передусім застерегти інших, а ще нагадати про болючу проблему — п’яні за кермом.

— Майже рік справу слухали в суді, часто переносили засідання, а якось підсудний прийшов напідпитку і його вигнали із зали… — згадує Оксана. — Свідки аварії — два пасажири, які їхали з таксистом, не приходили до суду. Момент ДТП зафіксував відеореєстратор зустрічного авто, тож суд вивчив обставини за відео. Прокурор просив дати водієві шість років тюрми, та суддя призначив менший термін. Чотири з половиною роки за смерть людини — безумовно, дуже мало. Я читала, що в інших країнах за такий злочин садять на 15 років. У крові таксиста на момент аварії було 1,5-1,7 проміле алкоголю. Він розказував у суді, що перед тим уночі трохи «посидів» з друзями… У такому стані сів за кермо, взяв пасажирів… Це — вже злочин! Та найстрашніше — збив людину. На тій ділянці дороги дозволено їхати зі швидкістю 40 км/год., є відповідний знак, а він рухався зі швидкістю 60 км/год.  Мій батько повертався додому з ринку, переходив дорогу від ТЗОШ №11, легківки не бачив, бо на першій смузі стояв бус, думав, що проскоче на зелене світло… Не вистачило двох секунд… Водій навіть не гальмував, думав, що світлофор переключиться. Якби він був тверезий, то мав технічну можливість вирулити, але… Батька кинуло на лобове скло, протягнуло десять метрів… Йому розірвало внутрішні органи, шансів вижити не було…

«Вже прочитав над Андрієм «Отче наш»…»

— Ми з чоловіком приїхали на місце аварії через дві години. Батьків телефон розбився, тож поліцейські не знали, як повідомити рідних. У кишені в тата було посвідчення, де був записаний номер телефону його товариша, — йому повідомили першому, — продовжує розповідь донька загиблого. — Швидка допомога прибула за дві хвилини, намагалися рятувати батька… Приїхав його товариш, супроводжував у швидкій. Та до лікарні не довезли…«Я вже прочитав над Андрієм «Отче наш».., — ледве стримуючи сльози сказав нам по телефону батьків товариш. Відразу після аварії ми не цікавилися, хто був за кермом автомобіля. На похороні до мене підійшла колишня співробітниця зі ще однією дівчиною, висловили співчуття і приголомшили: водій — теж колишній мій співробітник… Колись ми разом працювали в іграшковому магазині. Він і тоді запивав, його часто «видзвонювали», коли не з’являвся на роботу. Після аварії його мама підходила до нас, плакала, всунула 500 доларів. Казала, що збирала собі на смерть, а вийшло, що чужій людині… Не знаю, як ми це пережили… Мама досі не може прийняти те, що сталося. Вони з татом завжди були разом, ми з сестрою маємо свої сім’ї, живемо окремо. Вийшовши на пенсію, батьки влаштувалися двірниками на території, біля якої й сталася аварія… «Важай, бо таксисти гонять!» — не раз батько застерігав маму, коли прибирали біля дороги, а себе не вберіг…

Водій таксував на орендованому авто, працював нібито на якусь фірму, утім, нелегально, тому в справі його керівництво не фігурувало. У суді водій підходив до нас, хотів «домовитися». Якось підстеріг маму на роботі, допоміг занести воду. Казав, що поставить пам’ятник на могилі батька, буде допомагати, але жодного разу не прийшов на цвинтар. Говорив так, бо розумів, що «світить» тюрма, а якби його випустили на свободу — наплював би на нас і втік за кордон. У нашому суспільстві лояльно ставляться до правопорушників, тому так і живемо. Ми все пробачаємо, але ніхто того не цінує… Люди нехтують законами, бо знають, що можна відкупитися.

«Переходжу дорогу і щоразу — «бам»…»

— Суд призначив нам з мамою моральну компенсацію у розмірі 300 тисяч гривень. Хтозна, чи водій коли-небудь сплатить цю суму, хоча наголошував, що хоче компенсувати, — каже пані Оксана. — Проте коли в суді вперше зайшла мова про компенсацію, він встав і зухвало заявив, що я — доросла, маю чоловіка, тому повинна сама на себе заробляти, і що він не буде мене утримувати. Це невігластво! Він не має елементарного розуміння, про що йде мова. Нам із мамою не потрібні його подачки, але є закон, який зобов’язує компенсувати втрату потерпілій стороні. Якось, ще під час судів, він зателефонував до мене і запитав, якою була пенсія в батька, казав, що готовий платити ту суму. Коли я сказала, що не в грошах справа, він лише цинічно заявив: «Промине кілька років і ти все забудеш…» Ми втратили дорогу людину… Досі не вірю, що батька нема… На момент аварії сестра була вагітна, пережила жахливий стрес, всю вагітність — у жалобі. Донечку народила на батьків день народження, на свято Андрія — містика… Батько дуже любив нас з сестрою, не чув душі в моїй донечці Улянці. Ця трагедія завжди з нами. Щоразу, коли переходжу дорогу, ніби «бам» у голові… Благаю свою доньку бути уважною на дорозі. Коли в якомусь фільмі показують аварію — як по живому, натрапляю на сюжет із ДТП в книзі — здригаюсь… Якось я їхала з таксистом, який дуже гнав, зробила йому зауваження, сказала, що боюся, але ж не буду всім пояснювати, чому… Ми завжди казали, що батько до ста років проживе, бо він з родини довгожителів, та, на жаль, все раптово обірвалося…