«Почула сильний удар: звук металу і скла. Зловилася за серце, але не подумала, що це аварія», — зітхає тернополянка Надія Крицак. Того фатального вечора, 7 серпня 2021-го року, в автомобіль її чоловіка Ігоря влетіло зустрічне авто. Лише кілька хвилин перед тим подружжя попрощалося. Чоловік поїхав додому в центр міста, а дружина залишилася ночувати в своєї матері на масиві «Дружба». Не встиг Ігор далеко від’їхати від будинку тещі, як сталося непоправне. Близько 23:30 на вулиці Максима Кривоноса автомобіль Mazda на швидкості вдарив Geely, яким керував чоловік пані Надії. Удар був дуже сильний, не допомогла подушка безпеки. Ігоря Крицака з численними травмами доправили до лікарні швидкої допомоги. П’ять днів медики намагалися врятувати його життя, але шансів практично не було. 12 серпня тернополянина не стало… За два місяці слідство зібрало докази вини водія Mazda — Артема З. До суду справу поки що не передали. Вдова очікує, що найближчим часом розпочнеться слухання і суддя винесе справедливий вирок. Пані Надія переживає важку непоправну втрату, перед її очима досі та страшна нічна картина…

«Geely вщент розбита…»
— Чоловік ніколи не «рвав» автівку, їздив спокійно, за правилами. На момент аварії у нього була швидкість 27 км/год., так і застигли стрілки спідометра, — ледве стримує сльози жінка. — Ігор був професіоналом — свого часу працював водієм у психоневрологічній лікарні, в управлінні охорони здоров’я. Від’їхав від будинку моєї мами лише на кількасот метрів і все… Того дня ми були на дачі, повернулися пізно. Чоловік підвіз мене до мами — тривалий час нездужає, навесні перенесла ковід, потребує догляду. Я залишилася у неї на ніч, а чоловік рушив додому. Ми живемо на вулиці Медовій. Якихось 10 хвилин і був би вдома, але на його шляху вилетів водій. Ігор завжди був чіткий у своїх діях, пунктуальний. Мене відразу насторожило, що не телефонує. Як правило, коли приїжджав додому, то набирав до мене зі стоянки. А тут — поза зоною. Почала хвилюватися. Подумала, що, може, розрядився телефон. Минуло 15 хвилин, 20, 30… Нема. «Не хвилюйся!» — просила мама. Але я не знаходила собі місця. Вирішила їхати в центр — подивитися, чи є авто, чи все гаразд із чоловіком. Викликала таксі…
«Мені на Медову», — сказала. Таксист кивнув головою. У той час він розмовляв із кимось по телефону: «Уявляєш, чоловік їхав собі, а два водії влаштували перегони. Geely вщент розбита…». Мені від тих слів стало зле… «Де Geely?!» — перепитала я таксиста. Здивовано глянув. «Я шукаю свого чоловіка. Не можу до нього дотелефонуватися…» — пояснила. Проїжджаємо кілька метрів і бачу жахливу картину. У мене був шок, я ридала… Ігоря на той час вже забрала швидка допомога. Патрульний намагався мене заспокоїти. «Ваш чоловік при свідомості, його життю нічого не загрожує…» — сказав. Не знаю, як він міг таке стверджувати, якщо бачив, що стан був вкрай критичний. Те, як чоловік лежав в авто непритомний, я згодом побачила з відео з нагрудної камери патрульного. Подушка безпеки спрацювала, але чоловіка від удару перекинуло — голова була на пасажирському сидінні… Йому на зустрічну вискочив автомобіль Mazda. Це був результат перегонів. Mazda та Mini cooper гнали одна поперед одної…

«Сама шукала свідків аварії…»
— Після аварії я не відходила від реанімації, благала лікарів порятувати Ігоря, — каже пані Надія. — У чоловіка були складні травми: перелом шиї, розірваний спинний мозок, перелом стегна зі зміщенням, рана коліна, забій грудної клітки, вивих ключиці, викачували кров із легенів… Я благала нейрохірургів прооперувати, вірила в диво, але… Медики робили все можливе, хоч і розуміли ситуацію. На третій день стан чоловіка погіршився, а на п’ятий день після обіду його не стало. У ті дні я не задумувалась про розслідування ДТП, мені було не до того. Після смерті чоловіка знайома порадила взяти адвоката, бо розуміла, що самій непросто доводити правду. І справді, оперативники, на жаль, не вилучили записів із камер відеоспостереження, щоб пересвідчитись, що справді були перегони. Дивує, як недолуго шукали свідків. Назбирали покази для «галочки» в людей, які й близько не були на момент аварії. Опитали працівників магазину, який працює до
22-ої год., працівників кіоску з ремонту взуття, який теж швидко зачиняється. Аварія ж сталася о 23:30. Натомість не звернулися до мешканців житлових будинків, що поруч. Я сама пішла туди і за годину знайшла трьох свідків. Невдовзі моя співробітниця їхала з таксистом і випадково дізналася, що його за кілька метрів до аварії того вечора обігнали тих двоє «шумахерів». «Спершу один шугонув, за мить — другий», — згадує. Я відшукала того таксиста. Дякую, що погодився дати свідчення. Всі розуміють мою біду. Ми з адвокатом домагалися проведення експертизи із визначення швидкості автомобіля Mazda, щоб мати підтвердження, але нам наразі відмовили. Винуватець аварії запевняє, що їхав зі швидкістю 70 км/год. Свідок-таксист натомість стверджує, що швидкість була щонайменше 120 км/год. На початку водій Mazda взагалі брехав, нібито це мій чоловік виїхав йому назустріч. Коли ж зрозумів, що все очевидно, то почав міняти покази.

«Винуватець втік із місця аварії…»
— Коли Ігор ще був живий, я чекала біля реанімації з пакетами ліків, як до мене підійшли двоє незнайомців, — згадує пані Надія. — Не відразу здогадалася, що це водій Mazda. «Можливо, ви дружина постраждалого в аварії?» — перепитав один. Насторожилась. «Я віноват…» — сказав інший російською. Не могла стримати емоцій… «Молися, щоб чоловік вижив», — відказала. Гидко було брати від нього гроші на лікування. Покаяння я не відчула. Домовилися, що будемо вирішувати це питання через адвоката. Мені хотілось, щоб вони якнайскоріше пішли. О 15:30 того дня Ігоря не стало… Про смерть чоловіка я повідомила слідчого, думала, що відразу затримають водія. Але, як виявилося, у нас не все так просто: поки прийняли постанову суду, поки обрали міру запобіжного заходу… Суд вирішив залишити його під домашнім арештом на нічну пору доби. Зважили на те, що він хоче працювати, що сам виховує шестирічну дитину, бо дружина померла від важкої недуги. Але суд чомусь не врахував, що водій утік із місця події на іншому автомобілі. Прибув у відділок із повинною аж через день. Пояснював, що був шокований, бачив, що швидка забрала потерпілого, тому й пішов. Коли я приїхала на місце аварії, не бачила водія Mazda. Мене тоді заспокоювали, пересаджували з однієї автівки в іншу. До лікарні мене підвозив якийсь хлопчина. Дорогою розповідав, що наздоганяв Mini cooper, у якому втікав водій Mazda. «Не хвилюйтесь, усі його дані поліції відомі, тож його швидко знайдуть», — сказав. Невідомо, чи був водій Mazda тверезий тієї ночі, бо ж ніхто не взяв його на обстеження. Очевидці стверджують про його неадекватний стан… Він обійшовся лише розбитим носом. Не розумію, як правоохоронці дозволили йому втекти з місця аварії. У мене досі перед очима та страшна картина… Прокручую в голові аварію, як летить Mazda… Хоча це були секунди, але Ігор намагався викрутити кермо, проте уникнути зіткнення не зумів, бо просто на нього летіло потужніше авто. Удар був такої сили, що я почула в квартирі в мами. Саме тоді готувала їжу на кухні й аж здригнулася…
Ми з Ігорем разом прожили 13 років. Між нами були хороші довірливі стосунки. Ігор був золотою людиною! У нього залишився син. Як виявилося, водій Mini cooper — однокласник сина. Зла доля… Водій Mazda має бути справедливо покараний, адже забрав життя мого чоловіка. Ігор нічого не порушив, у нього була маленька швидкість, їхав своєю смугою, а тим, які влаштували перегони, захотілось гострих відчуттів… Винуватець ДТП мусить відповісти за смерть мого чоловіка. Неприпустимо, щоб водії дозволяли собі таке беззаконня на дорогах нашого міста.