Від удару 42-річний водій «Hyundai Tucson» Віталій Кондратюк із міста Нетішин, що на Хмельниччині, загинув на місці ДТП, його пасажири — шваґро Микола та племінник Артем — потрапили до реанімації з численними переломами і травмами.

Водій буса Петро Клубак із села Нижні Луб’янки Збаразького району та двоє його пасажирів сильно не постраждали. Винуватець пригоди — Віктор Войчук, мешканець с. Шмирки Волочиського району Хмельницької області, відбувся подряпинами та синцями. Слідство встановило обставини аварії, були проведені необхідні експертизи і у березні 2015-го справу передали до Тернопільського міськрайонного суду. За чотири місяці суд розглянув справу, залишилося лише провести дебати і винести вирок, утім, процес «пригальмували» майже на півтора року. А все через те, що водій молоковоза саботує судовий процес: із 34 засідань не прибув на 23 (!).

«Молокія» уникає відповідальності

Минулого тижня до редакції «НОВОЇ…» звернулися доведена до відчаю дружина загиблого Вікторія Кондратюк та потерпілий Петро Клубак. Згорьована жінка щоразу долає 170 км до Тернополя, а судовій справі нема кінця-краю. З нею приїжджають до суду її брат Микола і племінник Артем.

— Водій молоковоза не визнає своєї вини, хоча слідство довело, що він заснув за кермом і виїхав на зустрічну смугу, де й зіткнувся з моїм автомобілем та з автівкою Віталія, — розповідає Петро Клубак. — Працівник «Молокії» виїхав у рейс о 2-ій год. ночі, аварія ж трапилася близько 19.30 — це майже 18 (!) годин за кермом. Як витримати таке навантаження?! Отож, крім вини самого водія, безліч запитань і до ПрАТ «Молокія». Знаємо, що це непоодинокий випадок, коли автомобілі цього підприємства потрапляють у ДТП. У червні цього року неподалік села Заруддя Збаразького району водій молоковоза теж виїхав на зустрічну смугу і зіткнувся з автобусом, водій якого загинув. А нещодавно вантажівка «Молокії» збила на смерть дівчину у Вінниці… Керівництво ПрАТ «Молокія» мало би відповідати за такі випадки, проте воно усіляко намагається уникати відповідальності. У нашому випадку бачимо, що молокозавод не так захищає свого водія, бо його відразу після ДТП звільнили, як просто не хоче відшкодувати моральну і матеріальну шкоду. Дякувати Богу, я і мої пасажири вижили, але моя автівка вже третій рік гниє на штрафмайданчику.

Кожного разу в підсудного нова болячка…

Вікторія Кондратюк через аварію втратила чоловіка. Того фатального вечора він повертався з роботи із Козівського цукрового заводу. Нині жінка сама виховує 16-річну доньку Альону, працює на Хмельницькій атомній електростанції.

— Ми чекаємо справедливого вироку суду, але, очевидно, керівництво «Молокії» перед тим хоче нас остаточно зламати… — зітхає пані Вікторія. — Нашу справу веде суддя Олег Холява, до нього не маємо претензій, а от сторона обвинувачуваного навмисне затягує процес, водій молоковоза саботує засідання: не прибуває на суди то через… бронхіт, то через лор-захворювання, сечокам’яну хворобу, грижу… Довідки про такі болячки — наче насмішка над судом і над нами. Після трагедії у мене набагато складніші захворювання, у доньки підозра на онкологію… Для більшої так би мовити серйозності липових довідок про хвороби підсудного поклали у тубдиспансер, а якось його адвокат із задоволеною посмішкою заявив, що у підзахисного друга група інвалідності. Лицеміри! Я приходжу на суди із краплями — серце ледь витримує, повертаюся німа додому, а їм все одно… Їм байдуже до моєї втрати, Артемової біди, Миколиної, Петрової… Адвокат «Молокії» робить усе, щоб підприємство не сплачувало компенсацію. Сума компенсації чимала, бо і автівки потрощені, і люди покалічені, і Віталія нема… Водій молоковоза навіть не вибачився, приїжджав якось до мене, спромігся сказати: «Так сталося…» Пропонував дві тисячі гривень. Тоді саме Артема оперували, бо у нього були перерізані ноги, досі одна нога у пластинах, всихається, більше року ходив на милицях, потім із костуром. «Віддай Артемові, йому все містечко скидається на лікування», — відповіла. Я жодної копійки не взяла у нього. До глибини серця вражає й дивує, що «Молокія» — потужна процвітаюча компанія, намагається «вийти сухою» з трагічної для нас історії, хай Бог милує мати на душі такий тягар…

Софія Громницька