Я був очевидцем і учасником зустрічі з ним у парламенті в Києві. Перед тим він побував у Москві на запрошення тодішнього президента СРСР М. Горбачова. Прибув до Києва 1 серпня 1991 р.  і тоді ж провів прес-конференцію, на якій заявив, що не збирається втручатись у внутрішні радянські справи, але США підтримують реформи в СРСР в напрямку демократизації і ринкової економіки. Сказав також, що виступає за мирний розвиток діалогу між Москвою і союзними республіками, за створення нового Союзу РСР, тобто за укладання нового союзного договору із суверенними республіками СРСР.

Тодішній голова Верховної  Ради УРСР Леонід Кравчук підспівував Бушеві в унісон. Зокрема, у своєму виступі заявив, що ми проводимо політичний курс на утворення нового союзу — Союзу суверенних держав, і навколо цього консолідуються різні політичні сили…

Хочу зазначити, що перед тим ВР УРСР всупереч нам, депутатам-опозиціонерам, ухвалила Договір про створення Союзу суверенних держав, у першому абзаці якого було записано, що «Україна та СРСР є повністю суверенними державами і повноправними суб’єктами міжнародного права як до, так і після підписання цього договору».

3 серпня 1991 року Джордж Буш виступив у Верховній Раді. На цю зустріч прибули посли з багатьох країн, а також лідери різних новоутворених громадсько-політичних організацій України. Відбувалося все це швидко і спонтанно, тому наші навіть не мали часу зібратись, щоб виробити спільну позицію з приводу ідеї про підписання нового Союзного договору.

У цій ситуації ми, двоє тернополян, я і депутат Верховної Ради СРСР, поет і співголова Тернопільської крайової ради Народного Руху Георгій Петрук-Попик, який мав вільний вхід до зали ВР УРСР, попередньо домовилися вийти під час виступу Дж. Буша в прохідний ряд з плакатом англійською мовою: «Україні не доларів ваших треба, а волі!» Ми так і зробили десь через 15 хвилин після початку виступу, коли Буш перейшов до відвертої агітації за підписання нового союзного договору. З плакатом у руках стали в проході за кілька метрів від трибуни ВР і підняли його. Буш неприязно подивився на нас, перервав свій виступ і чекав, що ми будемо далі робити. Вся сесійна зала теж дивилася на нас із очікуванням. Але оскільки ми нічого не робили, а тільки з тим плакатом стояли, Буш свій виступ продовжив, але вже в іншому тоні. Комуністична більшість і червоні директори  кричали до нас «ганьба!», а патріотичні депутати, навпаки, підтримували і кричали «слава!» Так ми простояли до кінця виступу Дж. Буша. Після цього до нас підходили депутати з Народної Ради, патріоти з громадських організацій, що були там присутні, і висловлювали свою підтримку. До нас підходили журналісти, брали в нас інтерв’ю. А під час виступу Буша на нього й на нас були зосереджені всі наявні у залі відео- і фотокамери. Завдяки цьому ця подія набула розголосу на весь світ. Згодом Г. Петрук-Попик у своїй книзі спогадів «Аура слова і борні (1984-1991рр.)» написав так: «Того ж епохального дня мені хотілося вийти із зали, стати на кручі Дніпрові, виповнити груди повітрям і простягнути президентові США через море-океан велику дулю…»

За погодженням з Вашингтоном підписання нового союзного договору було заплановане на 20 серпня 1991 р. Коли це зірвалося, шовіністичне радянське керівництво 18 серпня 1991 р. пішло на антиконституційний переворот. Було утворено ГКЧП, після поразки якого 24 серпня 1991 року ВР УРСР проголосила незалежність України.

Деякі антиукраїнські політики казали й кажуть, що якби не ГКЧП, то Україна не здобула б
самостійності. Це неправда. Україна, починаючи з часів горбачовської перебудови, твердо йшла шляхом до незалежності і це було лише питанням часу. До речі, тоді ж, 24 серпня 1991 р., ВР прийняла Постанову про проведення Всеукраїнського референдуму на предмет підтримки українським народом Акта проголошення Незалежності і виборів президента України. Ми розуміли, що без загальнонародної підтримки Акта незалежності жодна країна світу Україну як незалежну державу не визнає. Результати референдуму пам’ятаємо. 90,33% його учасників сказали незалежній Україні «так», за незалежність висловилися навіть 53% кримчан, тобто більше половини. Світ високо оцінив такі результати. Уже наступного дня Україну визнали Польща, Канада, а потім багато інших держав. ЗМІ повідомили, що Дж. Буш зателефонував тоді Л. Кравчуку, привітав його з обранням президента і успішним проведенням референдуму. При цьому сказав, що результати референдуму є просто приголомшливими. Через тиждень США теж визнали Україну як самостійну державу і зав’язали з нею дипломатичні відносини.

А тоді, 3 серпня 1991 р., під час зустрічі із Дж. Бушем у Верховній Раді ми й не думали, що найбільша у світі імперія так швидко розвалиться буквально на очах…

Володимир Колінець, народний депутат України І скликання