Федерація футболу України (тепер — Українська асоціація футболу) на своєму конгресі виключила з числа колективних членів (читай — відібрала повноваження) Тернопільську обласну федерацію футболу під керівництвом Володимира Мариновського, а включила до своїх лав федерацію футболу Тернопільської області, де головою став нардеп від БПП Тарас Юрик. З тих пір ТОФФ відстоює свій статус у судах, а після зміни влади в країні однозначно сподівається і на відновлення повноважень. Про це говоримо з головою ТОФФ Володимиром Мариновським.

— Володимире Миколайовичу, з тих пам’ятних подій минуло вже понад два роки. Як ви оцінюєте їх тепер? Чому так сталося?

— Щоб зрозуміти події 2017-го, необхідно згадати те, що було ще за кілька років до тієї рейдерської атаки. Тоді, якщо пригадуєте, в Тернополі гостро порушували проблему відсутності стандартного футбольного поля зі штучним покриттям. Мені вдалося вирішити це питання на рівні місцевої влади  — було рішення виконкому Тернопільської міської ради про виділення під поле земельної ділянки необхідних розмірів у гідропарку «Топільче», неподалік ТЦ «Орнава». У ФФУ нам також вдалося домовитися, отож, Тернопільська федерація однією з перших мала отримати таке поле згідно з розподілом між обласними федераціями футболу полів, придбаних за кошти від програми УЄФА «Хет-трик». Домовленість була така — місто виділяє землю і готує фундамент, а федерація забезпечує покриття.

Однак пізніше ситуація на рівні ФФУ «зависла». Дійшло до того, що вже соромно було містом ходити, адже футбольна громадськість запитувала про штучне поле, а його не виділяли. Порушував це питання практично на кожному виконкомі, але вирішення не було. Більше того, через таку активну позицію ще й нажив собі ворога у керівництві ФФУ в особі першого віцепрезидента Вадима Костюченка, який почав жорстко реагувати на мої зауваження. До речі, Костюченко, як я зрозумів, дуже підступна й меркантильна людина, якій начхати на футбол, й вона ще доведе і федерацію, і її керівника Андрія Павелка до повного краху.

Потім уже з’ясувалося, що кошти від програми УЄФА (а щороку, згідно з нею, на штучні поля в Україну надходило 5,5 млн. євро) ФФУ акумулювала на будівництво заводу з виробництва штучних футбольних полів на Бориспільському шосе. То чого ж нормально не сказати людям: давайте затягнемо паски? Хіба тут хтось ворог українському футболу? Очевидно, що вони боялися відкрито це повідомити, адже тоді, можливо, «випливли» б небажані факти про справжніх власників заводу та їхні офшори.

Таким чином я відчув, що ставлення до мене в ФФУ змінилося до негативного, але, маючи гарні стосунки з Андрієм Павелком, адже ми разом були з ним віцепрезидентами при минулому керівництві ФФУ, відверто його запитав про причини таких змін. І тоді він мені сказав, що ледь не на рівні засідання фракції БПП у парламенті ухвалено рішення, що обласні федерації футболу мають очолити голови ОДА або нардепи від БПП. Тоді я зрозумів, що під мене як голову ТОФФ невдовзі почнуть «копати» — я ж не той, і не той (усміхається, — ред.). Однак те, що будуть діяти так зухвало, нахабно і всупереч моральним принципам, навіть уявити не міг.

— Спочатку вас намагалися усунути, скажемо так, у законний спосіб?

— Так, за кілька місяців у нас була запланована звітно-виборча конференція ТОФФ. І спочатку кілька тодішніх місцевих нардепів від БПП та «Народного фронту» їздили по районах і намагалися переконати делегатів від районних федерацій голосувати на конференції за Тараса Юрика. Однак ці спроби ні до чого не привели, люди вирішили підтримувати мене.

Тоді до ТОФФ, на мою думку, з подачі тодішнього керівництва області,  було направлено відразу кілька перевірок від правоохоронних органів, а крім того, побувала у нас і спеціальна комісія від ФФУ. Та як не шукали, жодних серйозних порушень у ТОФФ виявити не вдалося.

Тоді вирішили змістити мене ще одним шляхом — вимагали від мене добровільно написати заяву. Навіть пропонували стати заступником Юрика, але я відмовився — як боремося, то боремося.

Тоді я розумів, що ставки уже дуже високі і боротьба буде серйозною — проти мене використають адмінресурс, будуть жорстко переконувати делегатів, можливо, й підкуповуватимуть, але те, що сталося, виявилося повною несподіванкою. Коли стало зрозуміло, що нічого на конференції Юрику не світить, ФФУ просто вирішила нахабно виключити нашу федерацію з числа колективних членів, а натомість прийняти нову федерацію, де керівником став Тарас Юрик.

Ми, звісно, вирішили судитися, і нині дві справи перебувають у Верховному Суді. Як нам видається, їх поклали під «сукно». Та тепер влада змінилася, і ми дуже розраховуємо на нових очільників держави, щоб розгляду цих справ дали хід. Ми не хочемо залаштункової «возні», але нехай Верховний Суд дасть чітку відповідь — хто правий?

— Нинішня федерація футболу Тернопільської області своїми досягненнями вважає, що чемпіонат області проводиться у трьох лігах, у чотирьох дивізіонах грають у футзальній лізі, і загалом футбол у нашій області розвивається небувалими темпами. Це справді так?

— Я не хочу оцінювати їх роботу, це некоректна і невдячна справа. Так, я стежу за нинішнім станом розвитку футболу, ходжу на матчі і все чудово розумію. Те, що у вищій лізі нині грають 8 команд, у першій — 12, у другій — 11, то, безперечно, добре і треба зарахувати їм до активу. У нас також, якщо пригадуєте, були сезони, коли в чемпіонаті області грали 18-20 команд, але потім фінансовий стан погіршився і учасників стало менше. Та нинішні очільники федерації мали повну підтримку влади області, а це дуже важливо. Ми ж бачимо, що деякі команди чемпіонату області мають річний бюджет у півмільйона гривень, а ми починали, коли команда мала бодай 20-50 тисяч гривень. Значно зросли й вступні внески для участі у чемпіонаті, які ми підвищували дуже повільно й обережно. Та наголошую, що я не маю жодних претензій до нинішніх організаторів змагань — є претензії до способу, в який у нас відібрали повноваження.

А загалом, якщо оцінювати стан обласного футболу, то все не так вже й райдужно. Ми нещодавно збирали колишніх очільників районних федерацій (до речі, приїхали майже всі), то їхні оцінки дуже сумні. Наприклад, у чемпіонаті багатого на футбольні традиції Бережанського району виступають лише чотири команди, а представник поважного Лановецького району взагалі знявся з першості області. Знаю, що є багато проблем із суддівством, вони були і при нас, але все ж тоді і суддівський корпус був вищого рівня, та й, наприклад, «сімейного підряду», коли тато судить в полі, а два бокових — його сини, ми не допускали. Чи бардаку, коли сьогодні він суддя, а завтра — інспектор, також не було. Був чіткий поділ на суддівський та інспекторський комітети. Нині такого нема…

Нещодавно побував на урочистостях на заході області, то до мене підходили напевно людей з двадцять, голови сільрад, колишні і теперішні посадовці, і питали: «Миколайовичу, ну коли ви вже розженете ту шайку-лейку?..» Люди все бачать і розуміють. От якби Юрик у мене чесно виграв вибори, не було б жодних претензій, а вони вчинили рейдерське захоплення, отож, справедливість восторжествує.

— Якою є нинішня діяльність ТОФФ?

— Нині наша федерація не працює в повному обсязі, ми залишаємося громадською організацією, проводимо певні турніри, щоб про нас не забували. Ось днями, як я казав, зібрали наш актив у роздягальні на стадіоні, було з три десятки осіб. То стадіон буквально «загудів», бо футбольний люд уже думав, що ми відновили статус (сміється, — ред.)

Та всі, хто розбирається у футболі, чудово розуміють ситуацію і постійно питають: коли і що? Але я всім пояснюю, ми будемо діяти лише у правовому полі. У жодному разі, звісно, не підемо штурмувати ту федерацію чи відбирати печатку (сміється, — ред.) Не будемо займатися таким рейдерством. Гадаю, що Тарасові Юрику вже соромно від того, що вони зробили. Коли були при владі, то, напевно, не було, а тепер соромно.

Тим більше, що вилазять «вуха» так званої програми будівництва штучних майданчиків і полів. Спершу, нагадаю, то подавалося так, що, мовляв, будемо щорічно будувати кілька десятків майданчиків і бодай одне стандартне поле в кожній області. Насправді то все було піарходом під вибори (а за результатами голосування, очевидно, ходом невдалим), і що набудували, ми вже теж бачимо. Більше того, як мені розповів один з голів сільської громади на Бережанщині, йому теж пропонували «докластися» до будівництва такого майданчика. Пропонували, що проєкт будівництва складе півтора мільйона гривень, причому 750 тис. грн. дасть громада, а 750 тис. грн. складуть кошти федерації. Той голова вирішив будувати сам, без їхньої «допомоги», і йому обійшлося у 900 тис. грн. А де дівається різниця у 600 тис. грн.? У пам’яті й резонансний епізод у Зборові, коли настоятеля місцевої церкви попросили закласти кошти на будівництво майданчика, він узяв гроші з церковної каси, а потім ніхто нічого не віддавав. Так ось, навіть після великого резонансу тієї ситуації, за моїми даними, отцеві досі винні… 80 тис. грн. То про що ми говоримо?