Цьогоріч наприкінці липня новим очільником Тернопільського обласного методичного центру народної творчості став відомий тернопільський співак і громадський діяч Володимир Вермінський.
– Для чого це мені? Багато хто говорив, що не справа митця — займатися менеджментом, проте на цій посаді я маю можливість боротися за збереження нашої культурної спадщини та майбутнє нашої культури, і на це спрямовую всі свої зусилля, – каже Володимир Євгенович. – Найбільше тішуся тим, що за кілька місяців мені як директору вдалося створити в колективі центру дружню атмосферу, спрямувати наш дружній колектив на спільний результат та успіх. Народна творчість багатогранна і всеосяжна, вона ідентифікує нас як націю, і робота, спрямована на її підтримку та розвиток – надзвичайно творча і натхненна…

— Пане Володимире, вас знають насамперед як артиста – музиканта, співака, композитора…
— Моє життя уже нерозривно пов’язане зі сценою та музикою, багато років я пропрацював у сфері культури. Тернопільське музичне училище імені Соломії Крушельницької та Харківська консерваторія дали мені розуміння академічного боку «музичної медалі», спів у ресторані (так, була в моїй біографії і така сторінка і я її абсолютно не соромлюся, адже це – колосальний досвід!) загартував, далі я працював і розвивався як сольний виконавець та композитор… У моїй музичній біографії – гастролі Україною, Америкою, Канадою та Європою, понад десяток випущених альбомів, безліч фестивалів, виступів та концертів, удосталь відзнак та престижних нагород… Усе це – неймовірний досвід, який нині намагаюся втілити у роботі очільника Тернопільського обласного методичного центру народної творчості.

— Кому ж, як не творчій особистості, очолити центр творчості?! Вам як творчій людині на посаді очільника центру легко знаходити спільну мову з багатьма творчими особистостями?
— До творчих людей потрібен особливий підхід, а до творчих особистостей – майстрів художніх народних промислів, з якими взаємодіє і співпрацює наш центр, немало-небагато, а майже три сотні, якщо бути точним, то 275! Наш центр об’єднує майстрів зі всієї області – це чимала і дуже багатогранна сфера його діяльності. Тут і співаки (до слова, безпосередньо при нашому центрі творчості діє фольклорний колектив «Оберіг» – наші «соловейки» і наш музичний оберіг), і майстри різних напрямків, які плетуть з лози та соломи, розписують по склі, в’яжуть ляльки-мотанки, пишуть писанки, займаються вишивкою та паперопластикою, художники, іконописці, гончарі, різьбярі по дереву та скульптори і ще багато інших – усіх і не перелічити!
Якщо з майстрами ми співпрацюємо та активно залучаємо їх до наших творчих заходів, бо в них – душа народу і його культурний код, то справжній невтомний «двигун» центру творчості – це наші методисти, які займаються важливою роботою: вивчають, досліджують, і найважливіше – відроджують та популяризують наш фольклор, наші автентичні звичаї й обряди. Деякі з них – направду унікальні! Наприклад, у селі Вістря, що на Монастирищині, на Старий Новий рік є дуже цікава і оригінальна традиція засівання… з конем! Цей звичай уже описали етнографи – з діда-прадіда тут з конем «Василем» по хатах ходять хлопці. Ретельно до цього готуються ще звечора, чистять, миють коня, накривають його покривалом, до якого чіпають паперові квіти, на шию тварині закладають вінок, який сплела старша жінка, переважно з гілок туї, калини чи горобини. Тут вважають: кінь є символом здоров’я, щастя, сили, прибутку. Цей обряд особливо до вподоби дівчатам, адже є повір’я, що коли кінь увійде в хату, дівчина вийде заміж. Це – тільки один приклад, хоча і дуже колоритний, а таких цікавих обрядів та традицій насправді по всьому Тернопіллі є сотні! Саме такі традиції та обряди – цікаві, унікальні, автентичні, з «родзинкою», наші методисти збирають, ретельно досліджують та описують.
У нас надзвичайно багата нематеріальна культурна спадщина – це і славнозвісна «чорна» борщівська вишивка, і смачнющі гречані вареники за унікальним рецептом, які готують лише в Кременці… Усе це – наша неповторність, наше «обличчя», і шкода, що інколи ми це розуміємо тільки тоді, коли щось із цього втрачаємо. Ми повинні ці звичаї зберегти та передати нашим нащадкам, бо без цього не буде України… Я, будучи директором центру народної творчості, нині намагаюсь зробити все для того, аби з допомогою працівників центру – моїх однодумців, людей-професіоналів, втілити це в життя. Тому я ініціював створення нового відділу з нематеріальної культурної спадщини, адже це – виокремлення цієї важливої теми, а також старт цікавого і важливого проєкту в напрямку етнотуризму – включення творчих майстерень до туристичних маршрутів області.
Окрім того, сподіваюся, уже незабаром побачить світ книга, над якою працюють наші методисти і яка українською та англійською мовами розповідає про унікальні традиції Тернопілля. Ця книга відкриє очі багатьом!
Нині, коли усі готуються до новорічно-різдвяних свят, ми шукаємо способи показати людям саме автентичне Різдво – для фестивалю «Нова радість стала», який будемо проводити 16 січня спільно з управлінням культури та мистецтв Тернопільської міської ради, хочемо відібрати самобутні фольклорні колективи з районів, які показали б свій унікальний, притаманний тільки цьому регіону вертеп і потішили тернополян та гостей міста автентичним виконанням колядок. Нашому молодому поколінню треба допомогти полюбити і фактично заново відкрити для себе коляду – аби співали її не тому, що це потрібно, а тому, що вона йде у них з душі…

— Хто із майстрів чи колективів, з якими співпрацює центр творчості, став для вас відкриттям?
— Ви знаєте, для мене особисто багато на що відкриваються очі! (Сміється, – авт.). Скільки ж у нас талантів, це просто неймовірно! Я хоча й працював у сфері культури, але контактував насамперед із такими ж, як і я, артистами естрадного жанру… А от глибше досліджувати фольклор і діяльність майстрів народної творчості мені надзвичайно цікаво і приємно. Майстри, яких відкрив для себе, – усі цікаві, самобутні і неймовірно талановиті! Як не згадати фантастичного скульптора з Кременеччини Василя Петровського, чиї роботи прикрашають один із найвідоміших у Європі парків розваг «Europa-Park» у Німеччині, і який створив багато неймовірних фігур для Кременецького ботанічного саду. Майстриня-художниця Тетяна Балбус створює унікальні «вишиті» картини – так філігранно передає вишивку на полотні, що її творіння не можуть не захоплювати! А які вишукані ляльки-мотанки творить наша майстриня Людмила Павлова – її автентичні лялечки тричі поспіль перемагали на всеукраїнському конкурсі на кращу традиційну народну ляльку, який проводив музей Івана Гончара! І як не згадати про живописицю та іконописицю Наталю Корбу з Гримайлова або креативного лікаря з Чистилова Петра Левицького, який творить вишукані роботи з соломи. Аби перерахувати усіх талановитих майстрів Тернопілля, не те, що статті, цілої газети не вистачить!

— Ви на посаді директора центру народної творчості уже п’ять місяців. Які із заходів, проведених за цей час, запам’яталися насамперед?
— Більшість обласних заходів відбуваються за організаційної та технічної підтримки центру.
Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини» цьогоріч на початку серпня став моїм першим «бойовим хрещенням», коли я тільки заступив на посаду директора центру. Із першого ж дня на новій посаді я активно включився в роботу і долучився до організації фестивалю. Було нелегко, але завдяки багаторічному досвіду роботи на культурній ниві мені все вдалося і перший млинець був не глевким… (Сміється, – авт.)
А уже 22 серпня відбулося ще одне, небаченого розмаху та масштабу дійство – започаткований цьогоріч фестиваль «Фест Господар» у Денисові, приурочений 30-річчю Незалежності України. Фестиваль організували за ініціативи, підтримки та сприяння народного депутата України Івана Чайківського. Село Денисів обрали для його проведення не випадково, адже воно має славне історичне минуле. Понад сто років тому патріотичну пісню «Ще не вмерла Україна», яка згодом стала національним гімном, уперше взяв до свого репертуару Денисівський стоголосий чоловічий хор під керівництвом місцевого пароха, відомого на всю Галичину культурно-громадського діяча, патріота о. Йосифа Вітошинського (отець Вітошинський товаришував із автором музики гімну Михайлом Вербицьким). Уявіть, який це був потужний хор і яке неймовірне виконання! Цьогоріч під час фестивалю було відтворено цю знаменну для всієї Тернопільщини подію: великий зведений хор із наших краян з духовим оркестром виконав Гімн України! Від такого виконання просто дух захоплювало!.. Загалом на фестивалі було понад 30 тисяч людей – я ще такого масштабного заходу в нас не бачив! Це був мегафестиваль, і бути дотичним до його організації – це потужний досвід. Ще один фестиваль, до організації якого я маю честь бути дотичним, – патріотичний фестиваль «Бишківська упівська звитяга», який відбувся цьогоріч на Покрову у селі Бишки Козівської громади, де колись діяла штаб-квартира УПА. А яка надзвичайна атмосфера тамтешнього музею ім. Якова Бусела, в якому до сьогодні відчувається непереможний дух борців за волю України! Він має багаторічну історію, яку ми, як нащадки Романа Шухевича, Степана Бандери, Ярослава Стецька та десятків тисяч героїв, що поклали своє життя за наше майбутнє, не маємо права забути!

— І наостанок – найболючіше запитання: чи вистачає культурним інституціям державного фінансування?
— Нещодавно президент з трибуни Верховної Ради зазначив, що найнижча заробітна плата в Україні нині складає шість з половиною тисяч гривень. Але коли я проаналізував зарплату працівників культури, то виявив, що насправді у них зарплати куди нижчі – люди працюють на 0,5 або й навіть на 0,25 ставки. Як нині вижити на ці гроші? Це дуже важка й гнітюча ситуація… Як депутат обласної ради я буду виступати зі зверненням до президента України, прем’єр-міністра, Верховної Ради та міністра культури з проханням переглянути умови оплати праці для працівників галузі культури. Галузь культури має бути на першому місці як у державі, так і в області та в кожній громаді. Не буде культури – не буде нації! Важливі медицина, освіта, комунальна галузь, але без культури не буде духовного поступу. Ніщо так не єднає, як культура – в усіх її проявах! Тому необхідно належно фінансувати культуру. Через недофінансування ми втрачаємо фахівців, які могли б багато зробити для галузі культури. Зокрема, акцентую увагу й на нашому центрі народної творчості, який долучається до організації заходів обласного масштабу. Працювати в культурі ніколи не було легко, але цікаво – завжди! Тому я вірю у світле майбутнє нашої України та її талантів, вірю, що культура знову займе у нашому суспільстві гідне місце. І, вітаючи усіх із прийдешніми Новим 2022-им роком та Різдвом Христовим, бажаю усім наснаги та творчих злетів, злагоди та мирного неба!