А коли додають, що в нього позивний «німецький» — «Рамштайн», то ще більше зацікавлюють. Володимиру Шмаленбергу — 54 роки. Нині несе службу в артилерійській бригаді на Донеччині. Родом чоловік із Львівщини, а проживає у селі Зеленче на Теребовлянщині. На війні він від початку масштабного вторгнення. Вдома його чекають дружина Марія — волонтерка, яка з 2014-го допомагає українським захисникам, четверо дітей та п’ятеро онуків. Обороняє Україну захисник передусім задля них. Хоче, щоб на рідній землі були мир і спокій.
— Різні кумедні ситуації трапляються через моє прізвище, — усміхається пан Володимир. — «Можу паспорт показати», — завжди віджартовуюсь. Насправді це моє справжнє прізвище — від діда по матері. Ну, а позивний «Рамштайн» сам по собі прижився. Свого часу я ніс строкову службу в Німеччині, тож є певні паралелі з тією країною. Ніколи на гадку не спадало, що доведеться воювати… Це моя перша війна, не знаю, як на інших війнах. Ця кровопролитна і важка… Хто б міг подумати, що росіяни так вчинять…
Торік 24 лютого я пішов вранці на роботу, аж там почув по радіо про великий наступ. Повернувся додому. Невідомо було, що далі… Дружина проводжала дітей та онуків на автобус до Польщі, щоб почувалися там у безпеці. Я не міг просто сидіти вдома. Зібрався і пішов до військкомату. Там саме готували групу на Схід. Записався добровольцем і за пів дня вирушив на фронт. Дружина в той час ще була в Тернополі, тож я не став їй відразу казати, щоб не хвилювалася. Допоміг мені зібратися в дорогу старший син Олег, який є священником. Уже коли ми були в Запоріжжі, я зателефонував до дружини й зізнався. Не хотіла вірити, але розуміла, що це все важливо… До речі, дружина й сама записалася в перші дні в Тероборону в Теребовлі.
Спершу наш підрозділ ніс службу на Запоріжжі, потім — біля білоруського кордону, згодом — на Херсонщині. Найзапекліші бої з усіх, що ми пройшли, — на Донеччині. Наш підрозділ прикриває піхоту. Я — зв’язківець, допомагаю побратимам передавати інформацію. Всі ми дружні, підтримуємо один одного. Війна зближує. Мусимо перемогти! Чекаємо на боєприпаси, на військову техніку, щоб легше іти в контрнаступ. Хочеться скоріше вигнати ворога з нашої землі й повернутися до своїх родин. Вірю, що це буде скоро!
Джерело: НОВА Тернопільська газета