Вівторок, 18 червня 2024
• Народному хору «Заграва» із Тернополя – 35 років • Замість весілля – похорон. Наречена захисника з Тернополя одягнула білу сукню… • Аварія у Тернополі: автобус врізався в стовп • Волонтери з Бережан зібрали 2,5 тонни макулатури задля донатів • 34 тисячі гривень видурили у пенсіонерки з Тернопільщини • “Пишаємось нашим татом!” Донька захисника з Тернопільщини зворушила привітанням • Шантажували подружжя і вимагали 4 тисячі доларів • “Тонко відчував своїх моделей”. Передчасно обірвалось життя відомого фотографа з Тернополя • “Пришвидшував” виготовлення паспортів: судитимуть чоловіка із Чорткова • Картину Івана Марчука продали за 300 тисяч доларів • Затримали тернополянина, який продав… гранату • Мер із Тернопільщини зустрівся в Німеччині із Зеленським і Шольцом • У заповіднику на Тернопільщині виявили рідкісну орхідею • Лавандова клумба – біля Степана Бандери у Тернополі • Тернополянин Ілля Маршалок – бронзовий призер чемпіонату України з боротьби самбо • Діти захисників із Тернопільщини вирушили в літній табір у Нирків • Вбивство у Почаєві: дружина не прокинулась після побиття чоловіком… • Після зливи міст у Струсові… поплив. Яка причина? • Родинне дерево – на пів стіни! На Тернопільщині привітали 100-річну ювілярку • «Тиждень донорства крові»: тернополян запрошують здати кров для захисників
Впала з інвалідного візка і зламала хребет…

Автор: Опубліковано: 30 Січня о 12:00 151


Переселенка з Луганщини Світлана Сердюк, яка мешкає у Бережанах, бореться за життя.


За світлим поглядом і теплою усмішкою 67-річна переселенка з Луганська Світлана Сердюк ховає нестерпний біль. Уже п’ять років жінка мешкає у Бережанах. За цей час, як сама жартує, «приписалася» в районній лікарні через постійні недуги. У Світлани Василівни друга група інвалідності. Тридцять років тому їй ампутували ногу. Пройшовши пекло війни у рідному Луганську, вона три роки лікувалася від пережитого. А нещодавно її спіткала ще одна біда — ненароком впала з інвалідного візка і зламала хребет. Жінку прооперували у Бережанській районній лікарні. Усі сподіваються, що її стан поступово поліпшуватиметься, але вона ще довго буде прикута до ліжка. На лікування потрібні чималі кошти, яких у неї та її рідних нема, тому мешканці Бережан почали збір допомоги і закликають усіх небайдужих долучитися.

«Не хочу, щоб біля мене мучились інші…»

До Бережан Світлана Сердюк приїхала восени 2014-го з сином Сергієм, невісткою Ольгою і внучкою Веронічкою. Нині дівчинці 9 років, у неї важка форма ДЦП. Чотири роки тому в Ольги і Сергія народився синочок. Родина переселенців наймає житло, але з хворою дитиною і мамою тяжко в чужих стінах. Власне тому вони купили клаптик землі у райцентрі й почали зводити хату. Але нині всі зусилля спрямовані на порятунок Світлани Василівни.

— Уже не сильно борюся за життя, а тільки, щоб втамувати біль, — зітхає потерпіла. — Коли покапають ліки — легше, а потім знову нестерпно. Дивлячись на мене, інші плачуть. Не хочу, щоб вони страждали. Не хочу когось мучити… Давно не маю здоров’я. У 1994-ому мені поставили діагноз — саркома. «Скрипіло» коліно, пішла до лікаря. Оглянув і сказав, що після двох уколів усе минеться. Але після першої ін’єкції ногу паралізувало, потім кинулася гангрена. Довелося ампутувати… Саркоми, вочевидь, не було, бо вже минуло майже три десятиліття. Без ноги довелося осісти вдома, перед тим я працювала в універсамі в Луганську.

— Світлана Василівна лікувала у нас неврологічну недугу, окрім того, у неї є проблеми з кровопостачанням головного мозку. Її стан погіршився після травми хребта, — повідомила лікар-невропатолог Бережанської ЦРКЛ Наталія Онишків. — 15 січня жінка потрапила до лікарні з болями у спині. Обстежили і побачили на рентгені зміни. У пацієнтки — перелом хребта. Нейрохірург Олександр Швець із Тернополя проаналізував знімки і порадив оперативне втручання. Можливо, у хребці відбулися б регенераційні зміни, але на це потрібен тривалий час, і нема гарантії, що обійдеться без ускладнень. А враховуючи, що у пацієнтки одна нижня кінцівка, намагаємося якнайскоріше поліпшити її самопочуття.

«Ракетою вбило 15 людей біля нашого будинку…»

5 вересня 2014-го Світлана Василівна з рідними покинула свою домівку в Луганську. Змушені були тікати від війни. Гатили «Гради», гинули люди — здавалося, що кожен день — останній.

— У квітні 2014-го в Луганську захопили СБУ. Я тоді лежала в лікарні, що навпроти установи, і бачила все на власні очі, — згадує переселенка. — У липні-серпні почали бомбити. Обстрілювали аеропорт, а ми жили неподалік — страх опановував. Знищили автовокзал, зруйнували онкологічну клініку. У деяких багатоповерхівках в один бік влетіла ракета, а в інший все випало… Діри залишилися досі. Ніхто не ремонтує. Відновили тільки деякі об’єкти інфраструктури, все решта — руїна. Загинуло багато мирного населення… Якось ракета влучила у перехрестя біля нашого будинку. Люди чекали на світлофорі на зелене світло. Загинуло 15 осіб… Це те, що я бачила.

Про інші жертви розповідали знайомі. Два місяці ми сиділи під обстрілами. Дуже важко було, адже у нас хвора онучка. Змушені були тікати. Їхали, а вслід нам із російського боку стріляли. Думали, залишимося на полі бою… Нас супроводжували військові. Тоді багато людей виїжджали з Луганщини. Минали Станицю Луганську — все розбомблено. Коли вибралися на мирну територію, син поклав голову на кермо і заплакав… Вирішили їхати на Львівщину, раніше ми возили туди онучку в клініку Козявкіна. У Львові не змогли поселитися — дорога оренда житла. Подалися до Бережан — туди переїхав друг мого сина. Деякий час ми не мали жодної звістки з Луганська. Там залишилися дві мої сестри. Під час обстрілів вони пороз’їжджалися по селах, ми навіть не попрощалися. Коли відновився мобільний зв’язок, дізналися, хто де. У Луганську багато людей вболівають за Україну. Всі не могли виїхати…

«Доля вдруге привела на Тернопільщину»

У молоді роки Світлана Василівна навчалася у Республіканській школі декораторів-рекламознавців у Тернополі (нині — кооперативний коледж). Була випускницею 1972-го року. Війна вдруге привела жінку в наш край.

За п’ять років життя у Бережанах вона торік єдиний раз навідалася на Луганщину. Чоловік її сестри був у дуже важкому стані, тому, попри все, вирішила їхати.

— Син і невістка не їздили до Луганська, тільки я зважилася, — розповідає Світлана Василівна. — Провідала рідних, помолилася біля могили батьків. У нашу квартиру потрапила ракета, «висить» балкон. У сусідів нема шибок на вікнах. Під’їзд забитий фанерою. Будинок «тріщить»… Мародери поки що туди не залізли, бо це «хрущовка». «Чистять» помешкання в нових будинках. Я попросила подругу наглядати за моєю квартирою. Хтозна, чи колись туди ще повернемось… Після пережитого у мене був такий стрес, що відразу поклали в Тернопільську психоневрологічну лікарню. Траплялися панічні атаки — кричала ночами… Мене тоді обстежили і полікували, усі в лікарні турбувалися, як за рідну. Я розповідала своїм друзям у Луганську, які добрі люди на Заході. За три роки з важкого стану мене вивела лікар Роксолана Насалик. Увесь цей час я була на антидепресантах. Потім почалися проблеми з судинами. Лікувалася в неврологічному відділенні у Бережанській районній лікарні. Трохи поліпшився стан, але наприкінці минулого року пережила стрес і знову потрапила до лікарні. Від жовтня до січня лежала у відділенні Наталії Онишків. Колектив тут доброзичливий, злагоджений.
31 грудня швидка знову привезла мене до лікарні, то Наталя Мирославівна негайно приїхала, щоб оглянути. Не знаю більше лікаря, який би залишив рідних у новорічну ніч і поспішав на допомогу літній жінці. Перелом хребта зовсім «вибив» мене… Грошей на лікування нема, бо ж ледь зводимо кінці з кінцями. Невістка не може ні на хвилину залишити онучку, я — лежача, тільки син підзаробляє. Рятує нас город. Моя невістка працьовита — насадила торік усього. Я сподівалася, що нам дадуть ділянку в Бережанах, але син не любить просити, тому купили за власні кошти. Син ріс без батька, сам пробивав собі дорогу в житті. Коли мені ампутували ногу, йому було 18 років.  Війна — це трагедія… Син посивів, хоч і не показує хвилювань, невістка дуже сильна, ніколи не занепадає духом, тільки я «розклеїлася»…

Надзвичайно підтримали у важку хвилину Світлану Василівну працівники БФ «Карітас-Бережани», отець Михайло Бугай, небайдужі бережанці. Взявся лікувати її місцевий травматолог Михайло Шкільний. Тернопільський нейрохірург Олександр Швець погодився приїхати у Бережани і безкоштовно прооперувати жінку. Проте потрібні кошти на пластини для фіксації хребта, штирі, медикаменти, тривалу реабілітацію, це близько 45 тисяч гривень.

Рідні Світлани Сердюк неспроможні оплатити її лікування, тому звертаємося до людей доброї волі підтримати жінку. Пожертви можна перерахувати на номер її картки в «Ощадбанку»: 516749007925 2244


Джерело: НОВА Тернопільська газета

Нещодавно опубліковане

Цими вихідними народний аматорський хор національно-патріотичної пісні «Заграва» Палацу культури «Березіль» ім. Леся Курбаса відзначив свій 35-річний ювілей благодійним концертом «Герої не вмирають, вони в серцях живуть» ...


Рубрика: , , Опубліковано: о 13:09


Ольга Ганношина була нареченою бійця 24-ї окремої механізованої бригади Віталія Малюка...


Рубрика: , , Опубліковано: о 11:49


16 червня на вулиці Текстильнiй у Тернополі сталася аварія з травмованими...


Рубрика: , , Опубліковано: о 10:14


Волонтери ГО “Вплив мрій” із Бережан провели акцію зі збору макулатури, щоб виручити кошти на потреби ЗСУ. Зібрали 2,5 тонни, отримали понад 12 тисяч гривень...


Автор: Рубрика: , , Опубліковано: о 9:52


Мешканка Чортківського району довірилася аферисту і перерахувала на його карту понад 34 тисячі гривень...


Рубрика: , , Опубліковано: о 23:31



Теми дня
17 Червня
16 Червня
14 Червня
13 Червня