Мешканці вулиці Лесі Українки досі переповідають вражаючу історію цієї жінки. Три дні вона пролежала мертвою у замкненій кімнаті, а в квартирі в той час… були її син, невістка та онуки. Аж коли почав доноситись трупний сморід, — викликали поліцію. Жінку знайшли мертвою посеред гори ящиків, одягу та різного мотлоху — кімната була завалена аж під стелю… Правоохоронців вразило побачене.

Ще більше дивує в цій сумній події байдужість рідних. Як так, що стільки часу старенькою ніхто не цікавився? Чому, побачивши її відсутність, не постукали у двері, а раптом їй стало зле?.. Щоб збагнути у чому річ, ми розпитали про стареньку в її сусідів.

— Не знаємо, що сталося, ніби не скаржилася на здоров’я і раптово померла. Може, серце чи крововилив, бо вся подушка була з кров’ю… — розповів сусід померлої. — Вона не ладнала з сином і невісткою, жила сама по собі. У трикімнатній квартирі зайняла вітальню, діти жили в інших кімнатах. Там завжди були крики і сварки, міліція, мабуть, десятки разів приїжджала… Скандали виникали, очевидно, через спосіб життя сусідки — вона, як гоголівський Плюшкін, все тягнула до хати. Але й син і невістка далеко не святі — не спілкувалися з  нею, не пускали до кухні, у ванну, не давали їсти, то вона жила на сирі, молоці, кефірі й хлібі. Часто їла на лавці… Це підтвердять усі в будинку.

Найцікавіше, що жінка була абсолютно адекватною, донедавна працювала дільничним лікарем в одній з лікарень міста, свого часу закінчила вуз із червоним дипломом. Розповідають, що її надзвичайно цінували як медика.

— Половину «Східного» лікувала, перебуваючи вже на пенсії. Акуратна завжди, чиста, але на старість нею опанувала дивна залежність — скуповувала секонд-хенд, — зазначила літня сусідка, яка добре знала померлу. — Біля нашого будинку є магазин з гуманітаркою, то вона весь день там сиділа, допомагала продавчиням, чи, радше, шукала там спілкування… Вона так захопилася одягом, що кожного разу несла його повні торби, і не старого мотлоху, а новеньких недешевих речей. Два шкіряні пальта, дві шкіряні куртки, шуби, спідниці, блузки, взуття… Усе пакувала в ящики, мішки і складала в кімнаті. «Навіщо тобі стільки всього?» — запитала якось її. «Може, прийдуть важкі часи, то пригодиться», — відповіла. Але, думаю, це у неї через самотність. Син та донька, яка живе в іншій області, давно відреклися від матері… Життя непросте, іноді буває, що рідні люди зненавидять одні одних. Хоча сусідка любила своїх дітей, сама піднімала на ноги, вчила, з чоловіком розлучилася, бідувала… Пригадую, багато років вона носила одну-єдину ситцеву сукню в горошок. Натомість тепер на всю пенсію накуповувала одягу. За свої гроші придбала пральну машинку, холодильник, але їй, як розповідала, у ньому виділили лише поличку. Продавці з магазину секонд-хенду розповіли, що кілька днів тому старенька ще купила собі гарний костюм і туфлі, бо планувала іти на зустріч випускників університету. І раптово її не стало… Може, якби викликали швидку, то врятували б, а так… «Лахи маму задушили… Впали пачки на неї…»  — сказав син. Не любили її рідні. Важко збагнути: чому? Часто перепадало їй на горіхи. Якось зустрілись, а в неї все обличчя подерте. «Ти що, на війні була?» — пожартувала я. «Невістка напала на мене через те, що я розлила воду…» — зітхнула лише. Вони, здається, навіть судились, бо старенька не хотіла приписати невістку й онуків. На Київщині у неї пустувала батьківська хата. Я запитувала, чому не плюне на все і не поїде туди. «Що там буду робити сама?» — відповіла. Так і доживала…

Поховали стареньку рідні, як належить, але сусідів неабияк здивувало, як вони повелися з усім надбаним бідолашною жінкою.

— Можна було знімати фільм про трагікомедію людського життя… Стареньку повезли до моргу, а рідні все вигребли з її кімнати в двір. Без перебільшення, то була ціла гора! — ділиться враженнями інша сусідка. — Чи то з такої ненависті до матері, чи що, але викинули все, чимало нових речей — комплекти постільної білизни, скатертини, одяг із цінниками… Винесли навіть непочаті пляшки олії… І уявіть: сусіди й перехожі не гребували — мішками розтягували «добро» по домівках…

Може, й справді хоч комусь пригодиться те, що з таким захопленням нагромаджувала бідолашна жінка…