На апеляцію потерпілі родини не подавали. Нині водій відбуває покарання в сусідній країні. Трагедія сталася 17 серпня 2018 року в селі Лещава Долішня на Підкарпатті. На небезпечній ділянці, яку називають «серпантином смерті», водій порушив правила дорожнього руху — розігнав автобус, на крутому повороті не зумів повернути і з’їхав в урвище. Автобус перекинувся, 54 пасажирів травмувалися — хто більше, хто менше, а троє осіб загинули. Серед загиблих — Володимир Палащук з Тернополя. Разом із дружиною Тамарою вони їхали побачити Відень. Мандрівка Європою була подарунком для дружини на її День народження.

— Водієві «світило» 12 років тюрми, але суд дав лише 6,5 року. Це, звісно, дуже мало, адже троє загиблих, багато пасажирів того злощасного рейсу досі мають проблеми зі здоров’ям, — каже Тамара Палащук. — У дівчини з Черкас не розгинається рука, у жінки-хореографа із Самбора була зламана спина, тож вона не змогла повернутися до повноцінного життя, у мене — викривлений палець… Багато пасажирів отримали серйозні травми, десь у п’ятьох людей були переламані ключиці. Ми спілкувалися після аварії лише з кількома особами, тому не знаю, що всі інші пройшли за ці два роки. На апеляцію ми не подавали, бо навряд чи щось би змінилося. Мені в польському суді надали адвоката, але чи він сильно був зацікавлений добиватися справедливого покарання для винуватця аварії. Не знаю, які пом’якшуючі обставини врахував суд, що дав лише половину від максимального покарання. Я просила в суді дати йому суворе покарання.

Розглянули справу в суді дуже швидко — за три засідання, на четверте оголосили вирок. Я і мої рідні їздили до Польщі на розгляд справи, інші потерпілі — ні, бо не мали змоги добиратися в сусідню країну. Не знаю, чи засуджений оскаржував вирок, мені не повідомляли з суду. Як і невідомо, в якій саме тюрмі він відбуває покарання, але він там як на курорті — поправився. Водій — з Львівщини. У суді мовчав, я не чула пояснень, чому сталася аварія. Якось до мене на вокзалі підійшла дружина водія. «Мені теж важко, доводиться їздити в тюрму в Польщу…» — почала виправдовуватися. «Ви хоч в тюрму їздите, а мені залишається тільки на цвинтар», — зітхнула я у відповідь. Суд визначив мені моральну компенсацію у розмірі 10 тисяч злотих, але водій не має ніякого майна, з дружиною розлучений, тому це тільки сума на папері. Смерті на совісті водія, адже він порушив правила, ризикував життями близько пів сотні людей. Удар припав на частину автобуса, де ми сиділи. Володя отримав сильні травми, жінка, яка сиділа переді мною, загинула…

Стараюся менше згадувати про аварію, але все нагадує про чоловіка. Ніколи не забути… Моя розрада — синочок Володя. Цьогоріч він пішов у перший клас. Ми відразу йому сказали, що тато помер. Приховувати не могли, бо і на вулиці люди говорили, і діти знали. Все одно би десь почув, тоді мені було б важче пояснювати. Тепер разом ходимо на цвинтар, молимося за нашого татка.