Юлія Хархаліс, учениця 11-го класу Тернопільської ЗОШ № 26 I-III cт. імені Дмитра Заплітного:
— Для нас як для випускників цей навчальний рік і так був нелегким — клопоти із підготовкою до ЗНО, хвилювання за майбутню вступну кампанію, а коли оголосили, що у зв’язку з карантином перейдемо на дистанційне навчання, спершу узагалі був шок! Але згодом виявилося, що все насправді не так страшно… Якби не дистанційне навчання, у нас не було б змоги ні довчити усе те, що ми не встигли розглянути в школі, ні виправити, хто не встиг, свої оцінки, ані, зрештою, повноцінно спілкуватися з вчителями… Нам пощастило, що ще задовго до карантину школа мала свій інтернет-сайт – саме він став основою для нашого дистанційного навчання. На його платформі кожен учень має свою сторінку, де щодня отримує завдання, завантажує готові розв’язки, отримує оцінки і можна навіть спілкуватися з вчителями. Це насправді дуже зручно, бо ти бачиш свої помилки і розумієш, що треба підтягнути. Якщо щось не знаєш, можна написати вчителю і він тобі все пояснить і розповість. У мого брата-шестикласника навіть онлайн-уроки так відбуваються! Але, скажу чесно, дистанційно навчатися важче: так, це забирає менше часу, ніж «стаціонарна» школа, але вимагає більшої самоорганізованості… Окрім того, іноді бувають проблеми суто технічного характеру: я якось думала, що відправила готове завдання учителю, а через «глюк» інтернету виявилося, що воно не надійшло. На щастя, усі вчителі з розумінням підходять до цієї ситуації — і з оцінюванням також, що потішило багатьох… (сміється, — авт.). Я відмінниця, і в моїх оцінках за час карантину нічого не змінилося. Щодо підготовки до ЗНО, то найбільше лякає не так неможливість повноцінно займатися з репетиторами (хоча я маю тільки одного репетитора з математики і на карантині відвідала його тільки раз чи два, а так готуюся самостійно), як невідомість: чи буде ЗНО тоді, коли й планувалося, чи зміниться щось у вступній кампанії? З плюсів — є більше часу, аби подумати, чим я хочу займатися, куди вступати… І найболючіша для нас тема — випускний, якого та-а-к чекали, до якого готувалися і який «завис», бо ніхто досі не знає, що і як буде. І, ви знаєте, навіть не думала, що так засмучуся через те, що не буде останнього уроку і останнього шкільного дзвоника… Посміятися, поплакати, пригадати, якими прийшли у школу, станцювати останній шкільний вальс — саме цього бракуватиме. Нині, коли всі сидять по домах, прощання зі школою так гостро не відчувається — здається, що ось закінчиться карантин, ми всі зустрінемося у класі і все буде, як завжди, а, виявляється, уже ні… Цей карантин навчив нас цінувати багато речей — серед них і роботу наших вчителів, а також наше живе спілкування!