Після напруженого навчального року та здачі ЗНО це був чудовий незабутній день. Водночас — щемлива туга прощання зі школою і призадума, адже попереду — незвідане доросле життя. На святкову ходу випускників Тернополем вийшло подивитися багато містян. Сотні камер фотографували неповторних і безмежно щасливих одинадцятикласників. Очі розбігалися від розмаїття розкішних суконь та стильних костюмів. Якщо у попередні роки була тенденція до простоти в одязі випускників, то нині знову повертається мода на пишні, оздоблені, багаті наряди. Кожна дівчина хоче виглядати принцесою! Власне тому зачіски доповнювали діадемами. Дехто взув туфлі на підборах, а дехто — модні нині білі кросівки — навіть до розкішної сукні. Як розповіли випускниці, свої образи творили самі або з дизайнерами. Витратили на це від кількох тисяч гривень до кількох тисяч доларів. Зо два десятки випускниць одягнули на свято вишиванки. Виглядали оригінально та стильно. Коли дефілювали доріжкою до сцени — їм дарували найбільше оплесків! Випускники, які показали хороші результати в навчанні, отримали заслужені золоті та срібні медалі. Чудовий настрій подарувала випускникам тернопільська співачка Zozulya, відома своєю популярною композицією «Чорне і біле». І справді — життя мінливе, повне несподіванок, а тому бажаємо цьогорічним випускникам, щоб на їхньому шляху було якомога більше світлого та позитивного! Щоб кожен вповні реалізував себе в житті!

ГАЛИНА ДАНЧУК, випускниця Коропецької ЗОШ, яка отримала найкращі в області результати із ЗНО:

— Маю 200 балів з історії, 199 — з української мови та літератури, 198 — з англійської мови та 194 — з математики. Це результат наполегливої праці й прагнення зробити все для того, щоб мама пишалася мною. Мій секрет успіху — ніколи не намагаюся зазубрити, а прагну зрозуміти, придумати асоціації. Можна мати неймовірні здібності, але якщо не працювати, то не буде результату, і навпаки: якщо учень з неідеальною пам’яттю постійно працює, то може досягти успіху. Посилено готувалася перед ЗНО, але ретельно працювала й упродовж попередніх років, брала участь в

олімпіадах. Цьогоріч лише повторювала і вчила матеріал за 11-ий клас. Допомагали мені під час підготовки двоє вчителів моєї школи — історик Тетяна Юліанівна Гаврилишин та філолог Марія Михайлівна Мужів, а також двоє репетиторів. Я концентрувала увагу на предметах, з яких складала ЗНО. У деякі дні сиділа за книгами вдома годину-дві, бувало й більше, а перед тестуванням все максимально повторювала. Мій алгоритм запам’ятовування: старалася знайти щось незвичайне, особливе, аналогії. Коли вивчала події з історії, шукала якусь «родзинку», вникала в епоху. Дуже допомогли історичні серіали та документальні фільми, яких передивилася чимало. ЗНО — це не тільки відтворення програмного матеріалу, а ще й вміння логічно мислити. Приємно, що чудові результати отримали й мої однокласники — у нас четверо «золотих» медалістів! Упродовж навчання ми раділи успіхам один одного, кожен хотів довести, що не гірший за інших, це додавало стимулу. 29 червня у Коропці відсвяткували випускний — враження незабутні! Нині присутня нотка смутку, адже всі ми розходимось своїми шляхами… Мрію вступити до Національного університету «Львівська політехніка» на факультет міжнародних відносин і здобути хорошу професію.

ВАСИЛИНА ЧАШКА, донька колишньої керівниці фракції ВО «Свобода» у Тернопільській обласній раді, нинішньої очільниці Донецької обласної організації «Свобода» Марії Чашки:

— Наша рідна 24-та Тернопільська школа залишила приємні враження. Сумно, що настав час прощатися… Вчителі ставились до нас, як до рідних дітей, дали нам хороші знання. Особлива вдячність нашій класній керівничці Ользі Василівні Меленчук та вчительці алгебри та геометрії Тетяні Богданівні Гонті. Старші класи — це булинайкращі роки за все шкільне навчання. Ми з однокласниками стали дружньою родиною. Якщо треба було, підставляли один одному плече, підтримували добрим словом. На перервах з однокласниками та вчителями чаювали, спілкувалися. Було чудово! Хоча останні роки моя мама часто буває на Донеччині, але нам вистачає часу разом і попрацювати, і відпочити. Приїжджала і на мій випускний, щоб розділити радість. Батько та двоє моїх братів теж щиро раділи зі мною. Дизайнерську сукню я придбала у львівському салоні «Miss Princess». Коштує вона кілька тисяч гривень. У Тернополі важко було підібрати таку, щоб припала до душі. Хоч я дівчина із запальним характером, але на випускний (сама дивуюся!) обрала ніжну сукню рожевого кольору з вишитими квітами. Дуже люблю вишивку, тому думала спершу придбати етносукню, але не знайшла таку, якої хотіла. Зачіску доповнила віночком з півоній та льону, який сплела власноруч. Випускний став гарним кроком у майбутнє доросле життя і надихнув на досягнення. Планую вступити до педагогічного вузу на факультет іноземних мов або психології. Мрію знайти себе у майбутній професії, а в подальшому — створити щасливу сім’ю.

ОЛЕСЯ ПІВТОРАК, донька громадського діяча і політика Святослава Півторака:

– Випускний – це особливе свято, підсумок одинадцяти неповторних років, проведених у школі, тому, звичайно, емоції переповнюють. Випускний – довгоочікуване свято, тож воно вимагає старанної підготовки. Все було навіть краще, аніж ми сподівалися, навіть погода цьому сприяла: дощ випав, але зранку, коли була церемонія у закритому приміщенні, а потім розпогодилося, тож усі випускники мали можливість продемонструвати свої спеціально підготовлені і продумані саме до цього свята образи. Особисто я сукню обирала надзвичайно довго і ретельно, тому що хотілося чогось незвичайного, оригінального, ексклюзивного, але водночас щоб і не переборщити. Хоча й не з першої спроби, але врешті пощастило знайти таку у Тернополі. Зачіску і всі аксесуари під сукню вже добирала дуже просто. Сумарно, щоб нині нормально вдягнутися на випускний, – це досить серйозні цифри. Але ж це раз у житті! Тим паче, що моя рідна Тернопільська спеціалізована школа №3 з поглибленим вивченням іноземних мов залишила по собі тільки найпозитивніші враження. По-перше, усі наші вчителі надзвичайно кваліфіковані, вони зуміли дати нам досить високі знання, про що свідчать результати ЗНО. По-друге, я вважаю, що мені неймовірно пощастило, адже у нас був надзвичайно дружний хороший клас – ми почувалися разом справді наче велика сім’я, я знайшла серед однокласників багато друзів. Словом, школа стала для мене потужним підґрунтям для наступних кроків. Планую вступати до Львівського національного університету ім. Івана Франка на факультет міжнародних відносин. Яку саме професію оберу – скаже саме життя. Наразі ж моя найбільша мрія – самореалізуватися.

ЕЛЬВІРА МУСІХІНА, донька громадської діячки, волонтерки, письменниці Лілії Мусіхіної:

– Я натхненна тим, що буде далі, та водночас дуже важко відпускати всі шкільні моменти, щасливі спогади разом з друзями і навіть оцю шалену біганину наприкінці року, коли нервували і ми, і вчителі. Я закінчила Тернопільську українську гімназію ім. Івана Франка, і, на мою думку, це одна з найкращих шкіл у Тернополі. Це видно і з рівня наших знань упродовж усіх років навчання. Ми завжди тримали високу планку, тож у результаті двоє наших випускників склали ЗНО на 200 балів і дуже багато отримали понад 190 балів. Передусім цим завдячуємо нашим учителям, які були для нас не лише професійними наставниками, а й справжніми друзями. Хочу нині згадати Анну Федорівну Мельник, дуже хорошу вчительку історії, за якою я надзвичайно сумую — вона померла торік у грудні. Це була не просто вчителька, а насамперед Друг. Вона могла, якщо треба було, за когось перепросити, заступитися, запросити до себе у кабінет, налити нам чаю, пригостити печивом, коли навіть траплялася якась неприємна ситуація – завжди підставляла своє плече. Я дуже щаслива також, що знайшла у школі найкращу подругу Вікторію, з якою ми дружимо з першого гімназійного класу. Колись у дитинстві ми з нею були такі схожі, що нас навіть запитували, чи ми не сестри. І ми відповідали, що так (сміється – ред.). Тож відсвяткувати випускний у колі однодумців серед вчителів та друзів було дуже радісно і трепетно. Чи довго підбирала вбрання? У пошуках сукні до випускного ми з мамою ходили магазинами Тернополя недовго, днів два. Нарешті знайшли – і я була на сьомому небі від щастя. Так, довелося витратитися, але вона того варта. Далі уже підбирала до образу те, що пасувало і що мені подобалося. Ідею зачіски знайшла в інтернеті, а макіяж мені робила візажист. На майбутнє у мене дуже сміливі плани: я планую вступати до київських вишів – Києво-Могилянської академії або ж Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Та куди б не повела мене доля, передусім хочеться залишатися людиною і зробити Україну такою, якою ми всі її мріємо бачити.

ВІКТОРІЯ ВАСИЛИК, донька заступника начальника відділу комунікації ГУНП в Тернопільській області Андрія Василика, краща учениця Тернопільської Української гімназії ім. І. Франка у 2018 році.

Активна, амбітна, креативна, рішуча та розумна — усе це про неї і усе це в жодному разі не перебільшення! Вікторія встигала і відмінно навчатися та брати активну участь у житті рідної гімназії, і активно подорожувати та щодня знаходити час для нових знань,  перемог та звершень. Так, на конкурсі наукових робіт Малої академії наук на ІІІ етапі напрямку “журналістика” в Києві у травні 2019 року дівчина завоювала друге місце. «День без нових досягнень — втрачений день», — переконана Вікторія. А високі вимоги до самої себе пояснює так: ” Я люблю постійно вдосконалюватися. Неправильно думати, що в юному віці ще рано наполегливо працювати над собою. Життя одне, і хочеться досягти чогось, залишити слід по собі…» — Ми та-а-ак довго чекали на цей день – випускне свято,  а він та-а-ак швидко пролетів, — сміється дівчина. — Тому я намагалася ловити і запам’ятовувати кожну секунду, наповнювати кожну миттєвість… І свято минуло «на ура»! Все було саме так, як я собі намріяла!.. До речі, про сукню на випускний я почала задумуватися ще з класу дев’ятого – гортала журнали мод, передивлялася покази і уже приблизно уявляла собі свій майбутній наряд… А цієї зими поїхала на відпочинок до Іспанії і, зайшовши в один з бутиків, побачила ЇЇ – сукню, в яку закохалася з першого погляду. Вона була зовсім не така, як я планувала: чорна, не дуже довга, але така вишукана і зручна! Тому питання випускного наряду вирішилося умить!  За час навчання ми з однокласниками та вчителями стали однією друж

ньою сім’єю, і нині дуже незвично почуватися відірваною від цієї сім’ї… Наш клас був немов величезний пазл — усі ми, хоч і унікальні та дуже різні, були ідеально допасовані один до одного, усі один одного підтримували та надихали… Тому, звичайно, ми плануємо підтримувати зв’язок та бачитися за кожної нагоди.  Про шкільні роки збережу тільки якнайкращі спогади, було дуже цікаво, хоч і не скажу, що завжди легко. Так, моя золота медаль вартувала мені багатьох безсонних ночей, проведених за підручниками, довелося відкласти багато хобі, як-от танці, плавання, спортивна гімнастика, аби сповна приділити час навчанню. Але результат вартий цих зусиль! Щодо подальших планів на навчання, то я — людина однозначно гуманітарного складу, це в мене від батьків, і своє майбутнє бачу саме у цій галузі. А от що саме обрати – журналістику, яка мені дуже імпонує, чи іноземні мови або ж юриспруденцію, то ще думаю. Найважливіше рішення відкладаю на останній момент, бо вірю, що як має бути, так і буде!

КАТЕРИНА ПАПУША, донька актора Олександра Папуші та керівника літературно-драматургічної частини Тернопільського академічного обласного драматичного театру ім. Т. Шевченка Ірини Папуші:

– Переповнюють почуття радості та ейфорії! Моє шкільне життя було дуже насиченим: у найкращій для мене Тернопільській ЗОШ І-ІІІ ст. № 24 я брала участь у найрізноманітніших заходах, змаганнях, навіть президентом школи мене обирали, словом, практично постійно проводила час у школі від ранку до вечора. У нас дуже дружний клас: всі наші дівчата були учасницями  шкільного колективу барабанщиць, збірна команда нашого класу брала участь у всеукраїнській дитячо-юнацькій військово-патріотичній грі «Сокіл» («Джура»). У мене також багато друзів і серед учнів паралельних класів, і серед молодших  – з 9-10-их класів. Я була рада спілкуватися з усіма, хто хотів спілкуватися зі мною. Вчителі у нас також дуже хороші, вони завжди підтримують учнів, за що я їм дуже вдячна. Особливо доклалися до формування мене як особистості Тетяна Юріївна Головань та Ольга Василівна Меленчук, яка була нашою класною керівничкою. Зізнаюся, що щиро сумуватиму за школою, бо це були просто чудові роки. Хотілося, щоб випускний став яскравим знаком оклику цього прекрасного відрізку життя. Кожна дівчина, звичайно, мріє бути принцесою на випускному. Тож і я собі щось планувала, уявляла, який буде образ, яку модель сукні шитиму, та насправді все склалося значно простіше: пішла в магазин, випадково поміряла рожеву сукенку, вона мені підійшла, тож вирішила – нехай буде ця. Знайшла хорошого дизайнера в Інстаграмі, попросила, щоб він зробив мені прикрасу для волосся, яка б пасувала до сукні. Вважаю, що образ мені вдався. Чи дорого обійшлося? Порівняно з іншими, то у мене, як мовиться, золота середина. Моя найбільша мрія – сцена, тому планую вступати на факультет мистецтв Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Бути на сцені, бути в образі, відчувати себе гармонійно в улюбленій професії, роботі – саме цього нині найбільше прагну досягти.