Березове листя засипало сіни і ґанок,

І золотом схоже на древні коштовні

монети.

І вже ні до чого підлога, і килим,

блискучі паркети,

Лиш лист на землі, і трава, і осінній

засмучений ранок.

Над гаєм колишеться срібний прозорий

серпанок,

А хмари над обрієм – золотом куті

корсети,

Дерева, як жовтогарячого снігу намети.

Це осінь. Це року, і долі, а може, життя

полустанок…

***

Я тобі малюю золотую осінь,

Для душі твоєї радість золоту,

Хмароньку рожеву, неба ясну просінь

Й стрічкою туману обрій обведу.

Утікає річка в далину бузкову,

Золотяться верби, в позолоті луг,

Золотом розквітли і ліси, й діброви,

Золото осіннє, золото навкруг!

Я тепер вже повен скнарістю по вінця,

Аж не сплю ночами. Ніби скупердяй,

Все ходжу ночами та лічу червінці

І замкнути в скриню хочу цілий гай.

Як же не кохати осінь-чарівницю,

Ти ж її так любиш, золоту пору,

Тож прилинь, кохана, будемо ділитись,

Я тобі найкращі скарби відберу.

За тобою верби ранками сумують

І на воду сиплють слізоньки-листки –

Тож прибудь, кохана, в осінь золотую,

Ту, що я малюю над сріблом ріки.

Іван Коваленко