Ніхто й подумати не міг, що червоні ягоди щоосені нагадували про пролиту там кров. 27 листопада 1942 року на тому місці нацисти розстріляли більш як півсотні українських патріотів — членів ОУН та симпатиків. Масова страта була помстою за те, що 21 листопада того ж року референт пропаганди Проводу ОУН(б) Дмитро Маївський застрелив у Львові штурмшарфюрера СС Герхарда Шарффа і тяжко поранив іншого офіцера кримінальної поліції з Бранденбурга. Про розстріл патріотів детально описано у «Літописі УПА» у розділі «Впали на полі слави». За свідченнями очевидців, в Літописі розповідається, як в’язні Чортківської тюрми копали яму для страти, як німці виводили політичних в’язнів і везли на поле, як згодом присипали землею їхні тіла. Місцеві краєзнавці давно намагалися розшукати місце поховання, особливо після проголошення Незалежності України, але спроби були марними. Неподалік дороги на тому полі було встановлено символічний хрест на спомин про трагедію з написом: «Знайдіть нас!» Символічно, що віднайшли поховання патріотів напередодні 75-ої річниці створення Української повстанської армії.

Кістки страчених вирив… лис

— Два роки тому після розмови з місцевим краєзнавцем Юхимом Макотерським я почав вивчати матеріали про ягільницьку трагедію. Згодом запросив на пошуки поховання свого товариша, кандидата історичних наук, доцента Прикарпатського університету Ігоря Коваля. На першу експедицію він приїхав із групою археологів, — розповідає директор Чортківського  гуманітарно-педагогічного коледжу ім. О. Барвінського, кандидат педагогічних наук Роман Пахолок. — Тодішнім патріотам часто приписують співпрацю з фашистами, а розстріл на ягільницькому полі засвідчує протилежне — про переслідування їх окупантами. Місце поховання в народі називають Зицер-пляц, там свого часу проходили вишкіл військовослужбовці польської та австрійської армій, стояли склади з снарядами. З документів відомо, що розстріляних українських патріотів прикидали уламками снарядів, тому ми сподівалися віднайти за допомогою пошукових приладів. Проте перші пошуки не дали результату. Якось мені випала нагода познайомитися із учасницею АТО, мисткинею Світланою Луців із Тернопільщини та її бойовим побратимом Михайлом Драганом. Я розповів їм про пошуки поховання на Чортківщині і був вражений, коли Михайло сказав, що його син Андрій очолює історико-пошукове товариство «Патріот» у Львові, яке займається пошуком поховань. Так він познайомим мене з Андрієм. Незадовго львів’янин з друзями приїхав до Ягільниці на експедицію, але їм не вдалося знайти поховання. Вдруге вони приїжджали у лютому цього року, пошуки були важкі — чорна рілля, сніг, і теж не дали результату.

Наприкінці літа я проїжджав дорогою біля поховання з товаришем Григорієм Опацьким із Чорткова і почав розповідати про пошуки.  А він натомість оповів мені цікаву історію, як зо три десятки років тому полював на тому полі на лисиць і бачив, як звір із нори випорпав людську кістку. З документів було відомо, що поховання були на глибині чотири метри, тому я не знав, чи можна це вважати підказкою. Коли Андрій Драган на початку вересня приїхав на третю експедицію до Ягільниці, ми покликали Опацького. На місці, де він вказав, ми не знайшли кісток, але поруч побачили нору і відкопали там кілька кісток. Ми думали, що знайшли поховання, але не розуміли, чому на глибині лише трохи більше метра. Те місце прикрили, адже ексгумацію може проводити тільки ліцензована організація. Після погодження з відповідними державними органами ми отримали дозвіл на запрошення фахівців для ексгумації. Проводило роботи меморіально-пошукове підприємство «Доля» Львівської облради. Утім, на вказаному нами місці викопали лише чотири останки, основне поховання виявилося неподалік. Глибина ями — 2,5, довжина — 5, ширина — 3,5 метра. Якщо в «Літописі УПА» було сказано про розстріл 52 патріотів, то в ямі віднайдено 56 осіб, а разом із чотирма останками (три чоловіки та жінка), вочевидь, пізніше допохованими, — 60.

Священика ідентифікували за молитовником та колораткою

— Розстріляні в Ягільниці — українські патріоти, які всім серцем любили свій народ і боролися за його незалежність. В історичних документах є список страчених там 52 в’язнів, решта — наразі невідомі, але, сподіваюся, подальші  дослідження допоможуть встановити осіб, — зазначив Роман Пахолок. — Серед тих, про кого є бодай якась скупа інформація, — інтелігенція, члени ОУН, їхні симпатики. Відомо, що 15 осіб привезли із Коломиї, ще кілька — з Львівщини, а решта, мабуть, були політичні в’язні Тернопільщини. Троє із них 30 червня 1942 року під час святкування прийняття Акта проголошення Української держави вивісили синьо-жовтий прапор на ратуші в Коломиї. Єдиний, кого вдалося ідентифікувати серед розстріляних, — священик Павло Витвицький із села Жаб’є з Верховини. Його останки лежали по середині ями, на ньому не зотліла на шиї так звана колоратка зі священичого одягу, на рівні його кишені знайшли молитовник старослов’янською мовою. Священика ув’язнили за проукраїнську позицію та за переховування євреїв. В основній ямі серед чоловіків була одна жінка, про що свідчить взуття на підборах та намистинка кольору морської хвилі, можливо, якась прикраса. Серед інших знахідок — медальйон Матері Божої Неустанної Помочі, на якій був напис «член братства», тризуб, який, мабуть, був зашитий в одяг, три пари окулярів, три гребінці, пляшчинка від рідини для укладки волосся. Останки розстріляних були покладені в два ряди, обличчям донизу, втрамбовані. Вони погано збереглися, оскільки люди були виснажені тюрмою, туберкульозом, тифом. За свідченнями очевидців, їх вивели з камер, зняли верхній одяг і повезли на місце розстрілу. Розставили їх довкола могили, розстрілював кулеметник на автомобілі. Можливо, це була розстрільна команда із Тернополя.

Душі нарешті знайдуть спокій

— Нині останки жертв ягільницької трагедії зберігаються в надійному приміщенні, допоки не буде визначено місце їх поховання. Має бути створена спеціальна комісія на обласному рівні, до котрої увійдуть представники громадськості, влади, духовенства і визначать місце перезахоронення, — каже Роман Пахолок. — Останки вбитих фашистами поховають по-християнськи і їхні душі нарешті зможуть знайти спокій. Скоріш за все їх буде поховано у братській могилі, адже важко буде ідентифікувати тіла, для цього потрібно проводити експертизу ДНК, а оскільки більшість із них були молодими, не мали дітей, нема їхніх прямих родичів. Можливих місць для поховання є чимало. Скажімо, на цвинтарі в Чорткові, де вже спочивають майже 800 розстріляних в тій же тюрмі, можна знайти гідне місце і в Ягільниці. Наше подальше завдання — провести дослідження стосовно осіб, розстріляних на ягільницькому полі, зокрема, наших краян. Нещодавно я зустрівся із завідувачем банку з Чорткова, який вдячно потиснув руку і розповів, що серед застрелених в Ягільниці — його дядько. Телефонував до мене онук застреленого там адвоката Олекси Коссака з Івано-Франківська, цікавився можливістю ідентифікації останків. Віднайдення поховань патріотів — дотик до минулого, до нашої славної історії. Не маємо права забути ні одного патріота України!