Пригадуєте анекдот про студентку, яку запитує викладач літератури: «Якби ви могли зустрітися й поговорити з письменником… – Яким? – Усе одно яким – живим чи мертвим, – кого б ви обрали? – Живого…» Так от, жарти жартами, але саме для того, аби подивитися та послухати живих класиків української літератури, тернополяни упродовж трьох днів героїчно мокли під нестихаючим дощем, намотуючи кола між драмтеатром (головним «прихистком» цьогорічного фестивалю «Ї»), «Бункермузом», книгарнею «Є» та арт-баром «Коза»… Хоча чого нарікати на дощ: саме завдяки погоднім примхам цьогорічному фестивалю пощастило вдало зіграти на контрасті: якщо надворі було холодно й мокро, то в драмтеатрі — тепло, затишно і… книжково! Оригінальні «книжкові» фотозони, стоси свіжих книг у холі, які так смачно пахнуть друкарською фарбою, і тільки й розмов, що про книги та літературу… Триденне музично-поетичне шаленство, участь у якому взяли понад півтори тисячі глядачів та півсотні найкращих українських письменників і музикантів. Так, це «Ї» — фестиваль, де всі своЇ!

«Ви не тільки «Ї», ви вже «Є»!

Фестиваль «Ї» у Тернополі уже далеко не новачок — перетворює наше місто на л«Ї»тературну столицю уже всьоме, з кожним роком усе нарощуючи «оберти» та втягуючи все більше «файномістян» у свою орбіту… Отож, з 3 до 5 травня любителі друкованого слова, поетичного рядка і музичного акорду ласували поезією та прозою, «об’Їдалися» віршами, «закушували» есеями та смакували «на десерт» музичні та кінематографічні делікатеси… А як тремтіли стіни драмтеатру, котрий удень приймав поетичні марафони, а увечері перетворювався на танцмайданчик… Тут вирували пристрасті, тут дивували і вражали, хвилювали і шокували, а головне — не залишали нікого байдужим…

Як зазначив на урочистому відкритті фестивалю у п’ятницю, 3 травня, начальник управління культури Тернопільської міської ради Олександр Смик: «Тільки в країні, яка має 60 відсотків нечитаючого населення, фестиваль «Ї» набуває такого значення, яке він має саме сьогодні… Я щиро кланяюся вам за те, що ви просто є… Між «Меридіаном» Чернівців (поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ), поміж книжковими толоками Києва та фестивалями Львова стоїть крихітна свічечка букви «Ї» – наш фестиваль…   Кожне слово засіяне має свої плоди, кожне слово, засіяне з цієї сцени – це фестиваль «Ї». І коли кожен з письменників має гордість виступити з цієї сцени, то ви вже не тільки «Ї», ви вже «Є!»…  До слова, того вечора Олександр Іванович виходив на сцену драмтеатру аж у двох іпостасях: не лише як начальник міського управління культури, а й як поет та бард. Неймовірний поет та унікальний бард з проникливим і щирим виконанням… Узагалі, увесь перший день фестивалю інакше, як тернопільським, не назвеш — свої нові твори для широкого загалу презентували як місцеві літератори, так і «тернопільські кияни» — літературознавець і письменник Ростислав Семків та   поет, прозаїк, есеїст, колумніст, а віднедавна ще й художник (що підтверджує відкрита у «Бункермузі» персональна виставка абстрактних пейзажів «Бездомні краєвиди») Анатолій Дністровий.  А поетеса, дитяча письменниця, літературознавець і головний редактор «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка (а тепер відгадайте, що вона робила на фестивалі «Ї»? Правильно: співала!) — хоч нині і львів’янка, проте теж Тернопіллю не чужа:  уродженка Копичинців, донька відомого мистецького подружжя Ореста та Ірини Савок… Більше того, не лише перший, а й так званий «нульовий» день фестивалю «Ї» були знаковими для тернопільської письменницької братії: адже саме другого травня урочистою академією слова своє  35-ліття відзначила Тернопільська обласна організація НСПУ. Міський голова Сергій Надал привітав майстрів пера грамотами і цінними подарунками. А щоб описати усі літературні новинки від тернопільських письменників, не те що газетної статті — цілої газети не вистачить!  Тут і смачні та корисні «Родзинки радості» у «Душевних рецептах» від Ірини Мацко, і «У степу під Авдіївкою»   Олександра Вільчинського — вражаюча книга, основою якої стали власні враження автора від перебування добровольцем «Правого сектора» під Авдіївкою. Про «Війну і те, що після» —  війну очима жінки, яка чекає з передової свого чоловіка, розповідала Надія Сеньовська, у музично-поетичному перфоменсі «Валет», який поєднав Вінницю, Львів і Тернопіль, наше місто репрезентувала Ганна Осадко, секретами написання бестселера «Софія»  поділилася Леся Романчук. А ще ж був неймовірний поетичний марафон за участю Уляни Галич, Зоряни Замкової, Сергія Лазо, Юрія Вітяка… А Ростислав Семків не лише розповів про «Критерії якісного тексту», а й розпитав Анатолія Дністрового про «рецепт» «Б-52» — які ж такі «термоядерні» складники намішав у своєму новому романі автор культових «Пациків», що його книга чіпляє так само сильно, як і славнозвісний однойменний коктейль? Роман «Б-52» — п’янка суміш іронічної, дотепної та динамічної прози про чоловіка в кризі середнього віку. Анатолій Дністровий вкотре довів, що недаремно є одним із найцікавіших авторів української прози.

Як Мар’яна Савка заспівала, а Юрій Винничук ледь «Золотого Хріна» не отримав

Плавно перейти від поезії до музики вдалося завдяки  музично-поетичному дійству «Одного разу…» під супроводом поетеси Мар’яни Савки та гурту «Мар’яничі». Якою б банальністю не була фраза про те, що талановита людина талановита у всьому, проте, спостерігаючи це унікальне дійство, базоване на авторських віршах і музиці Мар’яни Савки, хочеться ще раз повторити цю відому всім аксіому.

—  Одного разу… Так починається кожна історія, про яку нам би хотілося розповісти. Так розпочинається історія нашого музичного гурту —  тріо “Мар’яничі”. Одного разу ми зустрілися —  я, піаніст Юрко Романів та гітарист Сергій Гурін, — поділилася з тернополянами Мар’яна Савка. — Почали писатися пісні – мелодії, тексти. Записувала їх на диктофон, скидала хлопцям. На репетиціях вони творили аранжування, я а співала. Так з’явилося вісім пісень, які врешті стали основою для сценарію дійства, що має назву “Одного разу…”. Окрім цих пісень, тут ще чимало віршів і музики, яку хлопці творили спеціально для поезій. Отож, цей проект – всуціль авторський, оригінальний, без каверів та запозичень…

Далі у музичному «меню» фестивалю були не менш колоритні та оригінальні гурти «Фіра», «Tik Tu» та «Tvorchi».

Головний «провокатор, містифікатор, хуліган, еротоман і так далі…» української літератури Юрій Винничук, презентуючи свій новий роман «Сестри по крові» цьогоріч… «виправдав» усі вищезазначені епітети! Разом із письменницею та своєю доброю коліжанкою Мартою Брижак, котра приїхала до Тернополя зі своїм епатажним романом «Шльондра», вони перетворили презентацію у справжню секс-просвітницьку лекцію… Зокрема, з «вогником» та гумором розповівши про те, як правильно описувати в літературі любовні сцени (пан Юрій навіть самокритично зізнався, що цьогоріч був одним із номінантів на премію «Золотий хрін», яка вручається за найгірший опис сексу в сучасній українській літературі).

— Вперше в українській літературі автор-чоловік описав сцену лесбійських любощів, — розповідає Юрій Винничук, — і жіноцтво взялося цю сцену прискіпливо «розбирати»…  (Сміється, — авт.) Хоча я давав почитати роман своєму 14-річному синові (так, я «молодий тато», і син та дружина — мої перші «редактори»), і він досить спокійно сприйняв усе, описане в ньому… Я, пишучи про щось таке «пікантне»,  ніколи не опускаюся до жодної фізіології, не деталізую, у мене все сконцентровано на тому, що люди відчувають і уявляють…

Кричали глядачі «ура» й на сцену ліфчики кидали…

«Пікантна» тема знайшла своє продовження і на вечорі іронічної поезії: Андрію Бондару, Юрку Позаяку, Артему Полежаці та Олександру Ірванцю не просто аплодували, а навіть… бюстгальтери на сцену кидали!  Хуліганити, так хуліганити…  А Ірванцевий невмирущий шедевр про санітарочку Раю  «Травень, а так, понімаєте, холодно…» увесь зал декламував разом із автором — бо ж актуально, як не крути!

«Дебютував» на фестивалі «Ї» і чернівецький письменник та літературний критик, колумніст, есеїст та перекладач Олександр Бойченко. Разом із Юрієм Андруховичем він спочатку розповів про «Ворохтаріум» (не просто собі книжку, а — літературний тріалог з діалогом і монологами!), а тоді для напхом напханого залу «Бункермузу» презентував «Країну «За Збручем». «Хто пише, той знає, яке це щастя  — писати. Більшим за щастя писати є тільки щастя не писати. Читати, дивитися, слухати —  і не мусити з жодного приводу висловлювати своєї неоціненної думки, не втрачати жодної чудової нагоди промовчати», — Бойченко, як завжди, глибокий та іронічний…

З кожним днем фестивалю, нас, своЇх, щоразу ставало більше. Так, що стіни усіх локацій, де відбувалися дійства, аж тріщали від кількості відвідувачів. А в останній день фестивалю у драмтеатрі не те  що яблуку — голці ніде впасти було! «Жада-а-н! Іздрик! Лазуткін! — як мантру, повторювали спраглі «хліба духовного» тернополяни.  І грянула Поезія! Жаданівська — жива і жвава, тремка й пульсуюча, відверта до оголених нервів, як і він сам, поезія Юрка Іздрика – «пристрасть на межі крововиливу, ніжність – наче пара від подиху, радість за межею істерики». Поезія  Дмитра Лазуткіна, в якій стільки любові, скільки може вмістити серце чоловіка, яке вміє відчувати біль і красу однаково гостро… А на завершення фесту музична «бомба» від гуртів «Один в Каное» та «Жадан і Собаки»: під вогняним соусом та з пікантними спеціями, з неслабою ударною секцією, пронизливими гітарними надривами і чуттєвими переливами вокалу. Словом, хто був — не забуде, а хто не був… нізащо не пропустить наступний фестиваль «Ї». Бо ж «Ї» — це любов! А любові не зрікаються…