Щороку на початку серпня тут звучать щемливі пісні із незвичними для нашого вуха «кед» та «лем», смачно пахне варянкою та смаженими бандурками (а вгадайте-но, що це таке? Нізащо не вгадаєте: борщ і смажена картопля!) Щороку сюди злітаються, з’їжджаються і сходяться представники лемківської громади зі всього світу, здалека і зблизька, аби доземно вклонитися один одному і сказати, що «лемко був, є і буде». На фестивалі «Дзвони Лемківщини» (а мова йде, як ви уже здогадалися, саме про нього) сплітаються воєдино сльози і сміх, радість і туга, минуле і сьогодення, ностальгія і погляд у майбутнє…
Ювілейний, двадцятий, і водночас «дебютний» — перший міжнародний: таким оригінальним поєднанням цьогоріч дивував фестиваль «Дзвони Лемківщини», який відбувався з 2 до 4 серпня в урочищі Бичова, що біля Монастириська. Цілих три дні уся Монастирищина слухала, як дзвонять «Дзвони Лемківщини». «Цне ми ся за тобом, мій лемківский краю», — зізнаються розкидані по усьому світу лемки. Цю тугу скрашують ось такі фестивалі, коли з різних куточків України та з-за кордону приїжджають лемки, щоб зустрітися, обійнятися, поспілкуватися, наспіватися своїх пісень, скуштувати страв лемківської кухні…

«Дзвони Лемківщини»  — найбільший у світі фестиваль лемківської культури

 Крайовий, обласний, всеукраїнський і цьогоріч уперше міжнародний —  за багато років свого проведення фестиваль ріс, розвивався і нарощував потужності. Цьогоріч на це унікальне та колоритне свято приїхали лемки не лише з різних куточків України, а й світу: прибули представники Світової федерації українських лемківських об’єднань з Польщі, Сербії, Хорватії, Словаччини, Канади та Сполучених Штатів Америки.

— Наш фестиваль – найбільший у світі фестиваль лемківської культури, —   зазначає співорганізатор фестивалю, голова обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина»  Олександр Венгринович.

— А цьогорічний фестиваль —  особливий. Міністерство культури України високо оцінило наші старання щодо збереження і популяризації в українському культурному просторі самобутньої лемківської культурної спадщини. Тому своїм наказом Міністерство присвоїло Всеукраїнському фестивалю «Дзвони Лемківщини» новий статус – міжнародного. Проте, відзначаючи радісну подію, ми не забуваємо і про скорботну — 75-ті роковини початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини та Західної Бойківщини. До слова, після депортації лемків після Другої світової з території Польщі до України саме на Тернопільщині утворилась найбільша в Україні етнічна громада лемків, які врешті й організувались і започаткували фестиваль, що покликаний зберегти автентичність і об’єднати представників української етнічної групи, що зазнала депортації зі своїх етнічних земель. Для лемків такі заходи особливо важливі, бо ж ми розпорошені по світу через нелюдську депортацію 1944- 1946 років. 75 років тому ми були насильно вигнані з рідних українських земель, майже півстоліття замовчувалися знущання, яких ми зазнали під час вигнання. Але нині ми маємо мету – об’єднуватися, гуртуватися, щоб лемківська культура не зникла, а тільки примножилася… Тому кожен захід, який ми проводимо, для нас надзвичайно дорогий. І головне — це дух, який живе в людях! Він є рушійною силою, тому ідея фестивалю себе не вичерпує, а тільки примножується! Вкрай важливим є зберегти саму ідентичність лемків як етнографічної групи українського народу. І вважаю, що за усі двадцять років проведення фестивалю нам це добре вдається. Один із найзворушливіших моментів цьогорічних «Дзвонів Лемківщини»  — велелюдна святкова хода його учасників центральною вулицею Монастириська. У колоні  разом із дорослими та дітьми зі всіх куточків України та світу йшли величезні ростові ляльки — «лемко» та «лемкиня», майоріли українські прапори та прапори країн-представників Світової федерації українських лемківських об’єднань.  Учасники ходи поклали квіти до підніжжя пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку та Пам’ятного знака депортації, там же відбулася театралізована сповідь, присвячена депортованому лемкові, який загинув від голоду в донецькому степу.  Традиційно пройшов грандіозний концерт художньої самодіяльності лемківських колективів.

На свій смак фестивалить всяк!

Загалом упродовж усіх трьох фестивальних днів не нудьгував ніхто: фестиваль об’єднав гостей не лише веселими забавами, а й спортивними змаганнями та унікальними майстер-класами, котрі стосувалися як одягу лемків — скажімо, показували різні способи, як можна зав’язувати хустки, так і їх побуту: як косили, молотили, мололи жорнами… Усе це можна було і побачити, і спробувати власноруч. На фестивалі діяло ціле містечко народних промислів, де і гончарі глечики точили, і майстрині шили-вишивали, і мотанки мотали, проводили чимало тематичних конкурсів та розваг.

Є така приказка, що «гуцул добре трембітає, бойко добре грає, а лемко неповторно співає». У її правдивості цьогоріч переконалися усі гості фестивалю! Лемківська пісня таки неповторна. Недаремно нині їх співають усі найяскравіші зірки української естради: і Джамала свого часу перемогла в Юрмалі саме з лемківською піснею «Ой верше, мій верше», і Святослав Вакарчук, у якого теж є лемківські корені в родині, і Христина Соловій  теж запам’яталася виконанням саме лемківських пісень, і гість цьогорічного фестивалю — тернопільська «Тріода» їх чудово виконує…

А який же фестиваль лемківської культури без лемківської кухні? Упродовж усіх фестивальних днів кожен міг скуштувати автентичні лемківські страви — варянку, бандуряники, киселицю, мастиво — попри те, що назви незвичні, усе це дуже смачно та ситно! Родзинкою «Дзвонів Лемківщини» стала величезна повітряна куля, яка піднімала у небо (не хвилюйтеся, зо-о-всім невисоко)  маленьких повітроплавців —  для дітей така атракція була безкоштовна! А під завісу фестивалю усе велелюдне зібрання (ювілейний фест відвідали майже 25 тисяч гостей, що є майже рекордом!) співали і разом із колоритним та драйвовим закарпатським гуртом «Рокаш».  Недаремно таки «Рокаш» закарпатською говіркою означає «гурт» —  вони чудово об’єднали та згуртували «різношерсту» фестивальну публіку!