Про неї досі пам’ятають шанувальники хокею зі стажем. Думаю, жодна інша подія в житті тодішнього світу не дала стільки козирів у руки радянської пропаганди, скільки їх піднесла поведінка на льоду канадських «профі». Досі перед очима справжнє полювання на Валерія Харламова, влаштоване ними. У фільмі «Легенда № 17» це подано доволі яскраво, хоча й з численними фактологічними неточностями. «Я пережив бомбардування під час війни, — згадував пізніше західнонімецький рефері Баадер, — але це не йде в жодне порівняння з тим, що витворяли в Москві канадці. Коли згадую ті матчі, в мене мурашки бігають попід шкірою». Демонстративна брутальність Еспозіто, Бергмана, Уайта, Степлтона, Кларка слугувала живою ілюстрацією до пропагандистських лекцій на тему «Така їхня мораль» чи «Два світи – два способи життя». Саме тоді й прозвучала знаменита фраза коментатора Ніколая Озерова, якій судилося стати історичною: «Да-а-а, такой хоккей нам не нужен!»

Але, на превелике невдоволення педагогів, для багатьох наших підлітків нахабно-самовпевнена манера поведінки канадських «зірок», їхня звичка ліниво жувати жуйку і розмовляти з презирливо перекошеним ротом, наче випльовуючи фрази, стали прикладом для наслідування. Серед  тодішніх тінейджерів було своєрідним шиком гасати на ковзанці з клюшкою навперейми і довгими патлами, що розвивалися за плечима – ну, чистісінький тобі зірвиголова зі стану чиказьких «яструбів» чи бостонських «ведмедів». Стиль поводження заокеанських хокейних гладіаторів, сповідування ними (часто понад усяку міру) цілковитої особистої свободи ніяк не вписувалися в рамки встановлених радянською системою правил. І саме тому, як і кожен заборонений плід, вабили до себе юні душі. То був своєрідний виклик системі – і саме так сприймався на підсвідомому рівні. Це вже пізніше, коли впала «залізна завіса» і всі принади «вільного суспільства» хлинули до нас бруднуватим потоком, з ностальгійним сумом згадуєш колишні часи. Ми ще добре пам’ятаємо «розвинутий» соціалізм, а за останні два з гаком десятиліття сповна скуштували й «дикого» капіталізму. Тепер можемо критично і більш-менш об’єктивно оцінити переваги і недоліки обох. Схожий на ікластого вурдалака Боббі Кларк, який цинічно і відверто завдає важкої травми Валерію Харламову, — це неприйнятна гидота. Фальшиві ідеали радянського псевдосоціалізму — мотлох, викинутий на смітник історії.  Одне не можемо прийняти, інше — вже нами викинуте. То що ж у нас є?

Ігор Дуда