12 листопада Катерина Дмитрівна (дівоче прізвище Федорович) і Володимир Олексійович Заяці із села Гаї-за-Рудою Зборівського району святкують діамантове весілля. Подружжя у шлюбі 60 років! Їхні почуття такі ж щирі, як і багато років тому, а спільний життєвий шлях прокладений довірою і повагою одне до одного. У ці дні в Катерини Дмитрівни ще один ювілей — 13 листопада їй виповниться 80! Володимиру Олексійовичу 87 років. Їх вітатимуть з ювілеями двоє синів, двоє невісток, п’ятеро онуків, а також рідні і близькі. «Найголовніше у подружжі — вірність і чесність. Треба все життя дбати про стосунки, молитися разом, а ще — вміти тримати язик за зубами, тоді 60 років минуть, як один прекрасний день!» — діляться досвідом щасливі ювіляри.

Грав на корнеті — закохався в Катрусю

Їхнє дитинство — це Друга світова війна. Катерина Дмитрівна народилася у селі Гаї-Розтоцькі Зборівського району в багатодітній сім’ї. У неї було троє братів. Рано стала сиротою — їй не було і п’яти рочків, як на фронті загинув батько. Змалку працювала, допомагала матері сапати в ланці, а після закінчення школи сама подалася до колгоспу. Володимир Олексійович родом із сусіднього села Гаї-за-Рудою. Його батька забрали на війну, матір залишилася з трьома маленькими дітьми — бідували. Разом із двома сестрами Володимир змушений був з юних років допомагати по господарці, пас худобу, працював на полі.

— То були важкі післявоєнні роки, — розповідає син ювілярів Богдан Володимирович. — Під час німецької окупації, як згадують батьки, їм доводилося з рідними, сусідами переховуватися у підвалах, не було що їсти, могли вбити… Юнаком тато ніс службу в армії у Прибалтиці — в Ризі, грав там у військовому оркестрі. До музичної школи не ходив, навчився від сільських музик. Корнет освоїв самотужки! Після війська батько часто грав у клубі в Гаях-Розтоцьких, там і познайомився з Катрусею — майбутньою дружиною. Два роки зустрічалися і повінчалися. Просили на весілля в українських строях! Гуляли забаву спершу в мами в селі, наступного тижня — у тата.

— Мені було 20 років, Володимиру — 27. Він відразу мені сподобався! Добрий, мудрий, не вживав алкоголю, — з теплотою згадує Катерина Дмитрівна. — У день нашого весілля, 12 листопада 1959-го, було дуже холодно. Подавали на столи бараболю, холодець, медівник. Було весело, співали пісень!

І без сварки є господарка!

Володимир Олексійович багато років працював столяром на комбінаті комунальних підприємств Залозецької селищної ради. Дружина, як і більшість сільських жінок, трудилася на колгоспних полях. Та, попри важку працю і клопоти по господарці, знаходили час на виховання синів Григорія і Богдана.

— Після роботи і у вихідні батько робив людям вікна, двері, дахи, настеляв підлоги, — продовжує Богдан Володимирович. — Вдома тримали худобу, тож тато допомагав матері в домашніх справах. Жили просто — працювали, спілкувалися, молилися, але в цьому була велика глибина. Батьки донині не можуть всидіти без роботи. Мають коня — тато годує його, напуває. Зажене кури, качки. Він ще краще тримається, а мати трохи нездужає, ходить з костуром, але влітку сяде на воза і їде з батьком на город. Вони нерозлучні: разом на поле, до церкви, на свята. Біля них мешкає брат Григорій з сім’єю. Батьки завжди підтримують одне одного, лікують — ставлять банки, п’явки, натираються мазями. На схилі літ вже здоров’я трохи підводить — в обох гіпертонія, але все одно стараються якомога менше вживати ліків.

Секрет їхньої подружньої гармонії — ніколи не сваряться! Бувають, звісно, якісь суперечки, але не підвищують голосу, не ображають, навпаки — з повагою ставляться до думки одне одного. Це приклад для дітей і онуків.  У нас релігійна сім’я, в основі всього — віра в Бога. Коли ми з братом були малими, батьки щонеділі брали нас з собою до церкви на Літургію до сусіднього села Старі Залізці, що за 3,5 км. У нашому селі на той час не було храму.  Хоча тоді були комуністичні часи, переслідували християн, але наша мама не боялася — брала активну участь у церковному житті, була старшою сестрицею, організовувала жінок колядувати на Різдво. Батьки змалку возили нас до Зарваниці, це були часи підпілля церкви, тому молилися біля джерела вночі.

«Так Бог дав, що ми разом 60 років!»

Свою безмежну турботу подружжя Катерина Дмитрівна і Володимир Олексійович віддавало синам, а нині огортають любов’ю своїх онуків. Старшому їхньому синові Григорію 58 років, працював у торгівлі, бухгалтером, його дружина Марія — талановита швея.

У них троє дітей — Катерина, Володимир і Марта. Їхня донечка, а для ювілярів — найстарша онучка Катерина здобула освіту дизайнера меблів у Національному лісотехнічному університеті України, працює в спеціалізованому магазині, нещодавно вийшла заміж. Володимир навчається у Львівському торгово-економічному університеті, а наймолодша Мартуся — п’ятикласниця. Другий син ювілярів 53-річний Богдан — вчитель географії і історії, заступник директора школи у селі Новий Олексинець на Кременеччині. Його дружина Софія — вчитель початкових класів. Мешкають вони у Гаях-Розтоцьких, виховують двоє дітей. Їхня донька Софія — студентка Тернопільського національного медичного університету, син Богдан цьогоріч закінчив медичний коледж.

— Наші батьки дуже добрі, турботливі, завжди підтримували і підтримують нас із братом упродовж життя, дали нам вищу освіту, — каже Богдан Володимирович. — «Вчіться діти, щоб вам було легше жити, бо ми важко працюємо…» — заохочували нас до знань. Брат Григорій навчався у технікумі радянської торгівлі, у Тернопільському фінансово-економічному інституті, а я — в педагогічних інститутах у Тернополі і в Луцьку. Ми теж турбуємось, щоб наші діти зростали гідними українцями. 60-річний подружній ювілей наших дорогих батьків відсвяткуємо у кафе в Заложцях. Перед тим вони підуть до церкви, посповідаються. Привітаємо їх! «Так дав Бог, що ми прожили разом 60 років!» — радіють батьки. А ми, діти і онуки, просимо у Всевишнього для них міцного здоров’я, духовних щедрот і радості на многая літа!